Як слід вирішити справу? Які особи мають право на користування квартирою в ЖБК?

Завдання №2

У серпні 2002 р. А. звернулась до суду з позовом до Т. про визнання права власності на частину квартири і визначення порядку користування останньою. Позивачка зазначала, що в липні 2000 р. померла її бабуся М. - член ЖБК «Космос», залишивши їй за заповітом 1/3 паю на квартиру в будинку цього кооперативу. Посилаючись на те, що чоловік останньої - відповідач у справі, після внесення суми пайових внесків, що не були виплачені спадкодавицею, не визнає за нею, позивачкою, права власності на чистину жилого приміщення в зазначеній квартирі, позивачка просила визнати за нею це право.

Як слід вирішити справу?

Завдання № З

У червні 2003 р. Б. звернулася з позовом до Лубенської ветбаклабораторії про визнання незаконною відмови в приватизації займаної нею та належної відповідачеві квартири, що знаходиться в м. Лубнах, посилаючись на те, що всупереч Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» відповідач відмовляє п приватизації згаданої квартири.

При розгляді справи по суті представник відповідача вказував не те, що будинок, в якому знаходиться квартира, щодо якої відмовлено в приватизації, будувався як одне з виробничих приміщень Лубенської ветбаклабораторії і в передбаченому законом порядку до житлового фонду не зарахувався, земельна ділянка за цим будинком як житловим не закріплювалась. Сама квартира не забезпечена необхідними господарськими спорудами, а вхід до неї здійснюється через територію ветбаклабораторії.

Як слід вирішити справу?

Завдання № 4

У травні 1998 р. О. Н. звернулася з позовом до Є., К. і Т. про визнання права власності на автомобіль. Позивачка послалась на те, що н 1986 р. перебувала в зареєстрованому шлюбі з Н. (батьком відповідачок), якому в жовтні 1997 р., як інваліду ВВВІ групи, був виділений безоплатно автомобіль «Запорожець». 2 грудня 1998 р. Н. помер. Як член сім'ї спадкодавця, вона має право на автомобіль. Однак ним заволоділи відповідачки, чим порушують її права.

З матеріалів справи видно, що автомобіль ЗАЗ-968М був наданий Н. з урахуванням і того, що відповідачка Є. - його дочка, як член сім'ї, могла постійно здійснювати керування автомобілем для обслуговування батька. На її ім'я і був виданий технічний паспорт.

Заперечуючи проти позову, Є. посилалась на те, що і на час отримання батьком автомобіля і в наступному вона не припиняла з ним сімейних стосунків. Хоча він і прописався до позивачки, але продовжував фактично проживати з дочкою, вести спільне господарство. Вона (відповідачка) здійснювала за ним догляд, постійно обслуговувала на автомобілі.

Як слід вирішити справу?

Завдання № 5

У серпні 2003 р. Г. звернулася до Ковельского райсуду з позовом до радгоспу ім. Свердлова Ковельського району про неправильність відмови в приватизації жилого будинку. Позовні вимоги обґрунту­вала тим, що з 1989 р. живе в будинку № 31 по вул. Молодіжній в с. Дроздні Ковельського району. ЗО червня 2003 р. вона звернулась до відповідача з заявою про приватизацію займаного її сім'єю житла. Однак їй у цьому було відмовлено.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача вказував, що спірний будинок є службовим та надав суду копію рішення Ковельської районної ради народних депутатів від 31 серпня 1989 р. про затвердження рішення зборів уповноважених членів колгоспу ім. Свердлова про включення до числа службових спірного будинку та про надання його головному бухгалтеру Г. (колгосп було перетворено в радгосп у січні 1990 р.).

Як слід вирішити справу?

Завдання № 6

Громадянин Авдєєв звернувся до суду з позовом до громадянки Григорович про визнання права власності на частину квартири, яка належить на праві приватної власності громадянці Григорович на підставі укладеного нею договору купівлі-продажу.

В позовній заяві позивач стверджував, що вони з власницею квартири протягом півроку, що передував укладенню нею договору купівлі-продажу, незважаючи на відсутність реєстрації шлюбу, жили разом, вели спільне господарство. Крім того, він надав кошти відповідачці у сумі еквівалентній 30,000 доларам СІЛА для покупки спірної квартири. Те, що він не приймав участі в укладенні угоди купівлі-продажу квартири позивач пояснював відсутністю у нього на той момент паспорта, який був у нього викрадений.

Суд позов задовольнив і прийняв рішення про визнання права власності на частину спірної квартири, виходячи з розміру суми, еквівалентної вкладу позивача в спільне господарство з відпо­відачкою.

Дайте юридичну оцінку рішенню суду.

Семінар № 14

Тема: Право державної власності. Право комунальної власності.

Питання для обговорення

1. Поняття та ознаки права державної власності.
2. Суб'єкти права державної власності.
3. Об'єкти права державної власності.
4. Здійснення права державної власності. Правовий режим майна державного підприємства та державної установи.
5. Порівняльний аналіз речових прав на майно державних підприємств та установ (юридичних осіб публічного права) за Цивільним та Господарським кодексами України.
6. Поняття та особливості права комунальної власності.
7. Суб'єкти права комунальної власності. Об'єкти права комунальної власності. Зміст права комунальної власності.
8. Здійснення права комунальної власності. Цивільно-правовий статус комунальних підприємств та установ.

Нормативні акти:

1. Конституція України від 26 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -1996. - № ЗО - Ст. 141; з наступними змінами і доповненнями.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40-41. - Ст. 356; з наступними змінами і доповненнями.
3. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року// Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18. - Ст. 144; з наступними змінами і доповненнями.
4. Земельний кодекс України. Затверджений Законом України від 25 жовтня 2001 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики. - 2007. - № 5.
5. Про управління об'єктами державної власності. Закон України від 21 вересня 2006 р.//Офіційний вісник України від 25.10.2006. -2006 р., №41, стор. 62, стаття 2726.
6. Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності. Закон України від 3 березня 1998 року № 147/98-ВР
7. Тимчасове положення про Фонд державного майна України, затверджене постановою Верховної Ради України від 7 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 20. - Ст. 274.
8. Положення про Державний реєстр національного культурного надбання, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 1992 р. // Збірник Постанов Уряду України. - 1992. - № 9.
9. Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 2 квітня 1994 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності» // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. - 1996. - № 1. Про місцеве самоврядування. Закон України від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 24. - Ст. 170; з наступними змінами і доповненнями.
10. Про столицю України - місто-герой Київ. Закон України від 15 січня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 11. - Ст. 79.
11. Про місцеві державні адміністрації. Закон України від 9 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 20-21. - Ст. 190; з наступними змінами і доповненнями.
12. Тимчасове положення про Фонд державного майна України, затверджене постановою Верховної Ради України від 7 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 20. - Ст. 274.
13. Про затвердження Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним. Постанова Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р. // Збірник урядових нормативних актів України. - 1999. - № 6. - Ст. 113.

Література:

1. Алексеев С. С. Собственность-право-социализм. - М., 1989.
2. Венедиктов А. В. Государственная социалистическая собственность. - М. - Л., 1948.
3. Иванов А. А. Общее достояние и право государственной собственности // Правоведение. - 1990. - № 5.
4. Корнеев С. М. Право государственной социалистической собственности в СССР.-М., 1964.
5. Пересунько С. І. Право державної власності в Україні (історія, сучасність, перспективи). - Кіровоград, 1998.
6. Право власності в Україні / За ред. О. В. Дзери та Н. С. Кузнєцової. - К., 2000.
7. Право собственности в Украине / Под ред. Шевченко Я. Н. - К., 1996.
8. Предпринимательское право: Курс лекций / Отв. ред. Н. И. Клейн. - М., 1993.
9. Суханов Е. А. О субьекте права государственной социалистической собствен­ности // Право собственности в условиях совершенствования социализма. - М., 1989.
10. Суханов Е. А. Развитие института вещньїх прав при переходе к рьінку // Гражданское право при переходе к рьінку. - М., 1995.
11. Толстой Ю. К. К ученню о праве собственности // Правоведение. - 1992. - № 1.
12. Толстой Ю. К. Понятие права собственности // Проблеми гражданского и административного права. -Л., 1962.
13. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. - К.: Юрінком Інтер,2005.
14. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар У За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. - К.: Істина, 2004.
15. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Ін Юре, 2004.
16. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Харитонова Є. О., Калітенко О. М. - X.: Одіссей, 2003.
17. Щербина В. С. Господарське право: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 592 с.
18. Музика Л. А. Проблеми права комунальної власності в Україні: Монографія. - К.: Атіка, 2006.
19. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2006.
20. Носік В. В. Право власності на землю Українського народу. — К.: Юрінком Інтер 2006.— 544 с.
21. Право власності в Україні / За ред. О. В. Дзери та Н. С. Кузнєцової. - К., 2000.
22. Право собственности в Украине / Под ред. Шевченко Я. Н. - К., 1996.
23. Суханов Е. А. Развитие института вещньїх прав при переходе к рьінку // Гражданское право при переходе к рьінку. - М., 1995.
24. Толстой Ю. К. Понятие права собственности // Проблемьі гражданского и административного права. - Л., 1962.
25. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Д. В. Боброва, О. В. Дзера, А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери та Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2004.
26. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар/За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. - К.: Істина, 2004.
27. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Ін Юре, 2004.
28. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Харитонова Є. О., Калітенко О. М. - X.: Одіссей, 2003.
29. Щербина В. С. Господарське право: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 592 с.

Методичні вказівки

Складною є правова природа права державної та комунальної власності. Встановити її неможливо без звернення до історії становлення цих форм публічної власності. В радянський період державна власність була домінуючою, а її питома вага у всьому національному багатстві Союзу РСР становила більше 90 відсотків. При цьому її єдиним суб'єктом була держава в особі Союзу РСР. Союзні республіки юридично не визнавалися власниками тієї чи іншої частини державної власності, розташованої на їх території. В ст. 21 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 року було записано, що «держава є єдиним власником всього державного майна». Дана норма відповідно була відтворена в цивільних кодексах усіх союзних республік.

Союзні республіки колишнього СРСР вперше були визнані суб'єктами права державної власності Законом СРСР «Про власність в СРСР» від 6 березня 1990 року, в якому як різновиди державної власності були передбачені: загальносоюзна власність, власність союзних республік, власність автономних округів, власність адміністративно-територіальних утворень. Україна була визнана безпосередньо власником розташованого на її території та іншого майна Декларацією про державний суверенітет України, Законом «Про економічну самостійність Української РСР», але детальне врегулювання державна власність вперше отримала в Законі «Про власність» (втратив чинність на підставі Закону України від 27 квітня 2007 р.). При цьому варто враховувати, що формування правових засад державної власності має два етапи: перший - до прийняття в 1996 році Конституції України, другий -після прийняття Конституції України.

На першому етапі відповідно до Закону «Про власність» до державної власності були віднесені загальнодержавна (республі­канська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Іншими словами, республі­канська і комунальна власність визнавалися різновидами держав­ної власності. У Законі «Про власність» окремо була виділена виключна власність народу України, яка за своєю економіко-правовою природою також є різновидом державної власності. Особливістю права державної власності цього періоду стало те, що її суб'єктами були визнані:

суб'єктом права загальнодержавної власності - держава в особі Верховної Ради України;

суб'єктами права комунальної власності - адміністративно-територіальні одиниці в особі відповідних Рад депутатів;

суб' єктами права державної власності на землю - Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком загальнодержавних земель; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради - на землі в межах їх територій, за винятком загальнодержавних земель. Таким чином для першого етапу розвитку права державної власності характерна її багатосуб'єкт-ність, що з позицій цивілістичної науки не можна вважати вдалим законодавчим рішенням.

На другому етапі відбулися істотні зміни у структурі державної власності. У новій Конституції України 1996 року були передбачені виключна власність Українського народу, державна власність і власність територіальних громад села, селища, міста, тобто комунальна власність (статті 13, 14, 142). Отже, за Конституцією України комунальна власність стала відокремленою від державної власності як юридично, так і економічно, а відтак набула ознак самостійної форми власності. Однак у період чинності Закону «Про власність» відповідні конституційні новели не знайшли своєчас­ного адекватного відображення.

Досить складним є питання здійснення права державної та комунальної власності. Суб'єкти права державної та комунальної власності здійснюють належні їм правомочності власника, використовуючи, зокрема, особливий правовий інститут -управління. Таке управління державним майном від імені народу (населення адміністративно-територіальної одиниці) спершу здійснювали відповідно Верховна Рада України, місцеві ради народних депутатів та уповноважені ними державні органи (ст. 33 Закону України «Про власність», а після прийняття нової Конституції України - безпосередньо Кабінет Міністрів України щодо державної власності, територіальні громади щодо комуналь­ної власності та уповноважені ними органи.

Система управління державною та комунальною власністю досить складна, неодноразово змінювалася.

Правові засади управління державною власністю визначалися та визначаються нині багатьма нормативно-правовими актами. Законом України «Про власність» державні органи, уповноважені управляти державним майном, були наділені правом вирішувати питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснювати контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України. Декретом Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15 грудня 1992 р., було безпосередньо визначено обсяг конкретних повноважень міні­стерств та інших підвідомчих Кабінету Міністрів України органів державної виконавчої влади. Цей Декрет втратив чинність у зв'язку з прийняттям 21 вересня 2006 року ЗУ «Про управління об'єктами державної власності», у якому детально визначені зокрема: об'єкти та суб'єкти управління державної власності; повноваження Кабінету Міністрів України та уповноважених органів управління, повноваження Фонду державного майна України, повноваження Національної академії наук України та галузевих академій наук.

Спеціальний статус надано Фонду державного майна України, який також має певні повноваження в сфері управління державною власністю. Однак ці повноваження досить обмежені та зводяться в основному до того, що Фонд здійснює права розпорядження майном державних підприємств у процесі їх приватизації, створення спільних підприємств, здійснення повноважень щодо організації та проведення приватизації майна державних підприємств, здійснення повноважень орендодавця щодо майна державних підприємств і організацій, їх структурних підрозділів.

Праву державної власності в ЦК України присвячена ст. 326, в якій записано, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Хоча тут не дається перелік об'єктів права державної власності, але зрозуміло, що ними може бути будь-яке майно без винятків.

Основоположні принципи здійснення правомочностей щодо комунальної власності сформульовано в ст. 143 Конституції України, згідно з якою територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого само­врядування управляють майном, що є у комунальній власності, і утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні під­приємства, організації та установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю. Загальні правові засади права комунальної власності визначені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», з яким необхідно обов'язково ознайомитися.

Для ефективного використання майна у виробничо-господарсь­кій діяльності, у соціально-культурній сфері певна його частина передається створюваним державним (комунальним) підприємствам, установам, за якими майно закріплюється на праві господарсь­кого відання або на праві оперативного управління. Ці два види речових прав закріплювалися в ЗУ «Про власність», знайшли свій подальший розвиток в ГК України і, на жаль, не були відображені у новому ЦК. У ньому лише закладені загальні норми про те, що від імені та в інтересах держави України право власності здійсню­ють відповідно органи державної влади (ч. 2 ст. 326), а управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого само­врядування (ч. 2 ст. 327).

Згідно ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, корис­тується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Згідно ст. 137 ГК України правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується та розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерціиної господарської діяльності у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

В ст. 324 ЦК України закріплено право власності Українського народу. В ній записано, що:

1. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

2. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

3. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Норми цієї статті повністю відтворюють відповідні положення ст. 13 Конституції України. Право власності Українського народу не є самостійною формою власності і за своєю природою є держав­ною власністю, суб'єктом якої є держава Україна (ст. 326 ЦК). Водночас Український народ є суб'єктом права власності об'єктів, перелічених у ст. 13 Конституції України. В даному випадку такими об'єктами права власності виступають не певна та чи інша земельна ділянка, конкретна частина земельних надр чи континен­тального шельфу, а в цілому земля як частина земної кулі, як територія з усіма розташованими на ній природними багатствами, оскільки земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 14 Конституції України). Водночас юридично некоректними є положення ст. 324 ЦК та ст. 13 Конституції України в тій частині, згідно з якою Українському народу належить право власності на «атмосферне повітря», адже повітря перебуває у постійному русі і вільно перетинає кордони України. Відтак це положення має розумітися таким чином, що Українському народу належить право власності на повітряний простір України.

Без визнання Українського народу суб'єктом права власності на землю і природні ресурси неможливо було б забезпечити суверенітет України, який поширюється на всю її територію. При цьому носієм такого суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, якому належить і верховенство влади. Тому норми Конституції України і ЦК, що визначають право власності Українського народу на землю, утверджують переважно його державно-політичну правосуб'єктність. Це означає, що питання зміни території України може вирішувати лише Український народ шляхом проведення всеукраїнського референдуму (ст. 73 Конституції України).

Для реалізації своєї правосуб'єктності Український народ утворює державу з відповідними державними інститутами. Відповідно права власника від імені Українського народу здійс­нюють органи державної влади та органи місцевого самовряду­вання, які з цивільно-правової точки зору виступають не суб'єктами права власності, а суб'єктами здійснення такого права власності.

Оскільки Український народ складають громадяни держави Україна, то цілком виправданим є введення норми про право громадян користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Ця норма не поширюється на ті об'єкти, які, наприклад, у вигляді певних земельних ділянок вже перебувають у приватній власності фізичних чи юридичних осіб.

Завдання

Завдання № 1.

В. звернувся до адміністрації державного підприємства, на якому він працює, з проханням продати йому будівельні матеріали й автомобіль, який підприємством значний час не використо­вується.

Адміністрація задовільнила прохання Б. і передала йому за договором купівлі-продажу 10 тис. шт. цегли, 200 листів шиферу та вантажний автомобіль 1985 р. випуску. Б. заплатив у касу підприємства зумовлену суму грошей згідно з договором купівлі-продажу.

Міністерство, якому підпорядковане підприємство, дізнавшись про це, запропонувало підприємству звернутися з позовом про визнання договору недійсним, тому що, на думку міністерства, оскільки власником майна є не підприємство, а само міністерство, то без його згоди відчуження майна провадити не можна.

Охарактеризуйте правовий режим майна державного підприємства і державної установи.

Як слід вирішити справу?

Завдання № 2

Зі стада колективного сільскогосподарського підприємства (КСП) «Ранок» зникли 20 корів з товарним клеймом. Через 7 місяців ці корови були знайдені на території фермерського господарства(ФГ) «Жовтень».

КСП звернулося до ФГ з вимогою повернути корів, але представ­ник останнього відмовився зробити це, посилаючись на ст. ст. 340, 341 ЦК України, згідно з якими, на його думку, корови стали власністю ФГ, оскільки вони приблудили до стада господарства, про що було складено акт, і господарство утримувало їх більше шести місяців, повідомивши про це попередньо виконавчий комітет місцевої ради депутатів.

Як слід вирішити справу?

Завдання № З

Державне підприємство «Рось» уклало договір про закупівлю нової офісної техніки для облаштування відділу кадрів. Начальник відділу кадрів прийняв рішення про безоплатну передачу у власність працівникам відділу старої офісної техніки, обґрунто­вуючи його тим, що остання у зв'язку з придбанням більш сучасної техніки взагалі не буде використовуватись.