Які обмеження права на свободу і особисту недоторканість передбачені чинним законодавством? Вирішіть справу.

Завдання № З

Смирнову під час відвідування пологового будинку, де перебу­вала на лікуванні його дружина, черговим лікарем було відмовлено у доступі до палати на підставі правил внутрішнього розпорядку та мотивами забезпечення санітарної гігієни. Харчі та речі було запропоновано передати через медсестру.

Чи правомірна відмова? Які права має особа, що перебуває на стаціонарному лікуванні?

Семінар № 12.

Тема: Загальні положення про право власності

Питання для обговорення:

1. Речові права в системі цивільних прав. Ознаки речових прав.

2. Власність і право власності: співвідношення.

3. Зміст права власності.

4. Форми і види права власності за законодавством України.

5. Підстави виникнення та припинення права власності та інших речових прав.

6. Момент виникнення права власності у набувача майна за договором.

7. Юридичні гарантії здійснення права власності.

8. Реєстрація речових прав: порядок та правове значення.

Нормативні акти:

1. Конституція України від 26 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -1996. - № ЗО. - Ст. 141; з наступними змінами і доповненнями.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40-41. - Ст. 356; з наступними змінами і доповненнями.

3. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року// Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18. - Ст. 144; з наступними змінами і доповненнями.

4. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 21-22. - Ст. 135; з наступними змінами і доповненнями.

5. Житловий кодекс Української РСР. Затверджений Законом Української РСР від 30 червня 1983 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики. - 2007. - № 4.

6. Лісовий кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 17. - ст. 99; з наступними змінами і доповненнями.

7. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики. - 2007. - № 5.

8. Про цінні папери та фондовий ринок. Закон України від 23 лютого 2006 р. // Офіційний вісник України від 12.04.2006. - 2006 р., № 13, стор. 61, стаття 857.

9. Про приватизацію державного житлового фонду. Закон України від 19 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 36. - Ст. 524; з наступними змінами і доповненнями.

10. Про нотаріат. Закон України від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 39. - Ст. 383; з наступними змінами і доповненнями.

11. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Закон України від 1 липня 2004 р. //Урядовий кур'єр. - 4 серпня 2004 року. - № 145.

12. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції від 3 березня 2004 р. //Офіційний вісник України. - 2004. - № 15.

13. Рішення Конституційного Суду України від 11 травня 2005 р. - Справа № 1-11/2005 (справа про права акціонерів ЗАТ).

14. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування законодавства про житлово-будівельні кооперативи» від 18 вересня 1987 р. // Бюлетень законодавства та юридичної практики України. - 2004. -№11.

15. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов'язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів» від 28 липня 1991 р. // Бюлетень законодавства та юридичної практики України. - 2004. -№ 11.

16. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок» від4жовтня 1991 р. №7//Бюлетень законодавства і юридичної практики України. -2004. -№11.

17. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 р. № 20 // Бюлетень законодавства і юридичної практики. - 2004. -№11.

Література

1. Алексеев С. С. Собственность-право-социализм. - М., 1989.
2. Алексеев С. С. Право собственности: проблеми теории. - М.: Норма, 2007.
3. Власник і право власності. Шевченко Я. М., Венецька М. В., Кучеренко І. М. та ін. - К.: Наукова думка, 1994.
4. Власність і право власності: Нариси з історії, філософії, теорії і практики регулювання відносин власності в Україні. - Харків: Факт, 2002.
5. Дзера О. В. Розвиток права власності громадян в Україні. - К., 1996.
6. Заіка Ю. О., Співак В. М. Право власності. Спадкове право. - К., 2000.
7. Марина Гримич. Інститут власності у звичаєво-правовій культурі українців XIX -початку XX століття. - К., 2004.
8. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України. У 2 т. / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2006.
9. Нерсесянц В. С. Концепция гражданской собственности // Советское государство и право. - 1989. - № 10.
10. Пацурківський Ю. П. Правовий режим майна суб'єктів підприємницької діяльності. - Чернівці: Рута, 2001.
11. Право власності в Україні / За ред. О. В. Дзери та Н. С. Кузнєцової. - К., 2000.
12. Право собственности в Украине / Под ред. Шевченко Я. Н. - К., 1996.
13. Проблеми вдосконалення правового регулювання права приватної власності / Я. М. Шевченко, М. В. Венецька, І. М. Кучеренко. - К., 2002.
14. Семчик В. І. Право власності за Конституцією України. - К., 1996.
15. Спасибо И. Научно-практический комментарий Закона Украинs «О собствен­ности». -X., 1996.
16. Суханов Е. А. Лпкции о право собсівіміносіи. - М., 1991.
17. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. - К.: Істина, 2004.
18. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг ред. Я. М. Шевченко. - К.: Ін Юре, 2004.
19. Шевченко Я. М., Венецька М. В., Кучеренко І. М. Проблеми вдосконалення правового регулювання права приватної власності. - К., 2002.
20. Щербина В. С. Господарське право: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 592 с.
21. Черкасов Г. И. Общая теория собственности. - М., 2003.
22. Яворська О. С. Підстави виникнення права приватної власності громадян за цивільним законодавством. Львів, 1997.

Методичні вказівки

Інститут права власності є центральним інститутом цивільного права, норми якого забезпечують регулювання відносин власності у стані «статики». Тобто норми, які закріплюють приналежність майна власнику, визначають обсяг його правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном, умови реалізації цих правомочностей. У свою чергу динаміка відносин власності (передача майна у тимчасове користування чи у власність інших осіб, спадкування та ін.) опосередковується нормами зобов'язального, спадкового права.

При вивченні питань даної теми необхідно зосередити увагу насамперед на найважливіших положеннях, що визначають основоположні правові засади права власності, його сутність та зміст.

Так, необхідно розмежовувати власність в економічному та юридичному значенні. Першооснову усіх форм власності, що існували в суспільстві раніше та існують нині, безумовно, становлять економічні відносини привласнення матеріальних благ у процесі виробництва та споживання. Тому власність у такому значенні є її економічним розумінням. Водночас певна частина економічних відносин власності, які існують у цілому поза волею і свідомістю людей, можуть бути об'єктом правового регулювання, дістаючи відповідне оформлення у нормах права. У такому разі проявляється юридичний зміст власності, а врегульовані право­вими нормами відносини власності набувають правових ознак правовідносин власності.

В цивілістичній науці всі цивільні правовідносини, залежно від характеру та структури зв'язків між суб'єктами прийнято, зокрема, ділити на абсолютні і відносні. Правовідносини власності є абсолютними, оскільки в них уповноваженій особі, якою є власник, протистоїть невизначене коло зобов'язаних осіб, на яких законом покладається абсолютний суб'єктивний обов'язок утримуватися від порушення абсолютного права, яким є право власності, отже, в абсолютних правовідносинах власності конкретно визначається лише одна уповноважена особа - власник, який має право вимагати від усіх інших оточуючих осіб утримуватися від порушення його суб'єктивного права.

У цивільно-правовій науці право власності прийнято розглядати в об'єктивному і суб'єктивному розумінні. Право власності в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, які встановлюють, охороняють належність матеріальних благ конкрет­ним суб'єктам (власникам), визначають обсяг їх правомочностей, підстави та умови виникнення і припинення права власності, порядок та засоби його захисту. Право власності є в свою чергу складовою генерального інституту речового права.

Право власності в суб'єктивному значенні - це передбачене і гарантоване законом право конкретного суб'єкта - власника здійснювати володіння, користування, розпорядження та інші можливі правомочності щодо належного йому майна на свій розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не передбачене законом. Суб'єктив­не право власності - це не абстракція, воно наповнюється своїм конкретним змістом. Загальновідомо, що його зміст становлять правомочності володіння, користування і розпорядження, належні власнику майна, які одержали в юридичній науці назву «тріади». Зазначені правомочності знайшли своє закріплення в ЦК України. Однак спід пам’ятати, що перераховані правомочності власника можуть мати чимало модифікованих їх проявів (право власника на управління майном, право на використання у господарській підприємницькій діяльності тощо).

       Право володіння у суб’єктивному значенні – це передбачена правовими нормами можливість власника фактично утримувати річ (фізично, організаційно тощо), панувати над нею, впливати на її фізичне існування та використання. 

       Право користування у суб’єктивному значенні - це передбачена правовими нормами можливість вилучення корисних властивостей майна для задоволення потреб власника чи інших уповноважених ним осіб.

Право розпорядження у суб'єктивному значенні - це перед­бачена правовими нормами можливість власника на свій розсуд самостійно визначати юридичну чи фактичну долю майна, у тому числі шляхом його безповоротного відчуження третім особам.

Вивчаючи питання інституту права власності та інших речових кран необхідно враховувати стрімку динаміку формування норм цього інституту в період ринкових реформ в Україні.

1990 рік знаменував новий етап становлення законодавства про власність. Відповідно відбулося започаткування правових засад нового інституту права власності Декларацією про державний суверенітет України (від 16 липня 1990 р.), яка заклала нові принципи побудови Української держави, та Законом України «Про економічну самостійність Української РСР» (від 3 серпня 1990 р.), яким були визначені зміст, мета і основні принципи економічної самостійності України, механізм господарювання, регулювання економіки і передбачалися три форми власності: державна, колективна, індивідуальна (особиста і приватна трудова).

Видатною подією стало прийняття 7 лютого 1991 р. Закону України «Про власність». Безперечно, в ньому були прийняті окремі прогресивні і вдалі положення Закону СРСР «Про власність в ("РСР» від 6 березня 1990 р. Однак порівняльний аналіз змісту обох законів свідчить про наявність у них істотних відмінностей як в структурі, так і в змісті. Наприклад, у Законі України «Про власність» (у первісній редакції) були передбачені індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна і державна, в союзному Законі - власність громадян, колективна і державна. Союзним Законом власникові надавалося право використовувати своє майно «для будь-якої господарської діяльності». У Законі України «Про власність» таке питання вирішене більш радикально, оскільки в ньому прямо передбачено право власника використовувати своє майно для підприємницької діяльності. Ці та інші відмінності між обома Законами свідчать, таким чином, про власне бачення в Україні проблем правового регулювання відносин власності. ЗУ «Про власність» став базовим законом для формування в Україні законодавства ринкового спрямування. Тому аналіз його положень є корисним і нині, незважаючи па те, що відповідно до Закону України від 27 квітня 2007 року він втратив чинність.

Знаковим стало прийняття Верховною Радою України 7 липня 1992 р. змін до Закону «Про власність», відповідно з якими було вилучено поняття «індивідуальна власність» і введено повноцінне право приватної власності, яке знайшло своє остаточне утверджен­ня в новій Конституції України від 28 червня 1996 р.

У зв'язку з прийняттям Закону «Про власність» фактично втратила чинність переважна частина норм ЦК УРСР щодо особистої власності громадян, хоча законодавчих рішень з цього приводу довгий час не приймалося, що породжувало небажаний правовий вакуум у правовому регулюванні відносин власності громадян. І лише 16 грудня 1993 р. з ЦК України були виключені глави 7, 8, 9 та окремі статті про право власності як такі, що втратили чинність. Водночас певного праворегулюючого значення для відносин власності громадян набули закони про приватизацію, про підприємства, про підприємництво, про господарські това­риства та інші законодавчі акти ринкового спрямування.

Закон України «Про власність» передбачив, що майно, яке є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, а за державною установою (організацією) - на праві оперативного управління. Такі права багатьма юристами визнаються обмеже­ними речовими правами, які згодом знайшли свій подальший розвиток у Господарському кодексі України.

З прийняттям у 1996 році нової Конституції України та у 2003 році нового Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, введених в дію з 1 січня 2004 року, чимало положень Закону України «Про власність» вступили в суперечність з цими та іншими законами, а відтак цілком закономірно Законом України від 27 квітня 2007 року № 108 його було визнано таким, що втратив чинність.

Спеціальну увагу необхідно звернути на способи (підстави) виникнення і припинення права власності. Важливо встановити які підстави виникнення права власності є первісними, а які -похідними. До перших належать ті, які забезпечують виникнення права власності вперше або незалежно від волі попередніх власників створення продукції, товарів у результаті виробничої діяльності, націоналізація, конфіскація та ін.), а до других - ті, які забезпе­чують виникнення права власності по волі власника шляхом правонаступництва, зокрема за цивільними угодами (право-чинами), спадкування.

Важливе теоретичне і практичне значення має правильне визначення конкретного моменту виникнення в особи права власності, адже з цього моменту особа набуває прав на захист свого права власності, при відчуженні речі ризик випадкової загибелі або її випадкового псування переходить до набувача водночас з виникненням у нього права власності. За чинним законодавством діє загальне правило: право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Завдання

Завдання № 1

Акціонерне товариство (АТ) «Форум» (продавець) уклало договір купівлі-продажу сільськогосподарської техніки з товарист­вом з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Колос» (покупець). Умовами договору було передбачено, що техніка відчужується без зобов'язання АТ поставити її. АТ відвантажив товар залізниці. При отриманні товару покупцем представник останнього виявив нестачу. ТОВ звернулося до АТ з вимогою про виконання зобо­в'язання в повному обсязі.