Яким має бути зміст юридичної консультації?

Завдання № 4

Київська міська рада уклала з В. договір суперфіція, за яким передала останньому у безстрокове користування земельну ділянку для будівництва дитячого садка. В порушення умов договору В. влаштував на території земельної ділянки речовий ринок.

Київська міська рада повідомила В. про одностороннє розірвання договору суперфіція внаслідок істотного порушення його умов (ч. 2 ст. 651 ЦК України) і прийняла рішення про передачу ділянки у користування іншій особі.

В. звернувся до суду з позовом про визнання рішення Київської міської ради неправомірним, посилаючись на неможливість Київської міської ради в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання.

Вирішіть справу.

Семинар № 17.

Тема: Захист права власності та інших речових прав.

Питання для обговорення:

1. Поняття та основні цивільно-правові способи захисту права власності.

2. Витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

3. Захист прав власника від порушень, не поєднаних з позбавлен­ням володіння (негаторний позов).

4. Захист прав володільця, який не є власником.

5. Позов про виключення майна з опису (звільнення майна з-під арешту).

6. Позов про визнання права власності.

7. Відповідальність державних органів за видання актів, які порушують права власників. Відповідальність за неправомірне втручання у здійснення власниками своїх повноважень.

Нормативні акти:

1. Конституція України від 26 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -1996. - № ЗО. - Ст. 141; з наступними змінами і доповненнями.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40-41. - Ст. 356; з наступними змінами і доповненнями.
3. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року// Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18. - Ст. 144; з наступними змінами і доповненнями.
4. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 21-22. - Ст. 135; з наступними змінами і доповненнями.
5. Житловий кодекс Української РСР. Затверджений Законом Української РСР від ЗО червня 1983 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1983. - Додаток до № 28. - Ст. 573; з наступними змінами і доповненнями.
6. Земельний кодекс України. Затверджений Законом України від 25 жовтня 2001 р. // Урядовий кур'єр. - 2001. - 15 листопада; з наступними змінами і доповненнями.
7. Про фондовий ринок і цінні папери. Закон України № 3480-І\/ від 23 лютого 2006 р. // Голос України. - 2006. - № 69. - 14 квітня.
8. Про приватизацію державного житлового фонду. Закон України від 19 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 36. - Ст. 524; з наступними змінами і доповненнями.
9. Про нотаріат. Закон України від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 39. - Ст. 383; з наступними змінами і доповненнями.
10. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції від 3 березня 2004 р. // Офіційний вісник України. - 2004. - № 15.
11. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок» від4жовтня 1991 р. №7//Бюлетень законодавства і юридичної практики України. -1993.-№ 2.-Ст. 25-32.
12. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у спорах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 р. № 20 // Закон і Бізнес. - 1996. - № 84. - 24 лютого.

Література:

1. Венедиктов А. В. Гражданско-правовая охрана социалистической собствен-ности в СССР. - М. - Л., 1954.
2. Воронцов Г. А. Защита права собственности. - Днепропетровск, 2001.
3. Дзера І. О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. - К., 2001.
4. Дзера О. В. Розвиток права власності громадян в Україні. - К., 1996.
5. Заіка Ю. О., Співак В. М. Право власності. Спадкове право. - К., 2000.
6. Маслов В. Ф. Осуществление и защита прав личной собственности в СССР. -М., 1961.
7. Право власності в Україні / За ред. О. В. Дзери та Н. С. Кузнєцової. - К., 2000.
8. Право собственности в Украине / Под ред. Я. Н. Шевченко. - К., 1996.
9. Проблеми вдосконалення правового регулювання права приватної власності / Я. М. Шевченко, М. В. Венецька, І. М. Кучеренко. - К., 2002.
10. Семчик В. І. Право власності за Конституцією України. - К., 1996.
11. Скворцов О. Ю. Вещньїе иски в судебно-арбитражной практике. - М., 1998.
12. Спасибо И. Научно-практический комментарий Закона Украйни «О собствен­ности». -X., 1996.
13. Суханов Е. А. Лекции о праве собственности. - М., 1991.
14. Толстой Ю. К. Содержание и гражданско-правовая защита права собственности в СССР. -Л., 1955.
15. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Д. В. Боброва, О. В. Дзера, А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери та Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2004.
16. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2005.
17. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. - К.: Істина, 2004.
18. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Ін Юре, 2004.
19. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є. О. Харитонова, О. М. Калітенко. - X.: Одіссей, 2003.

Методичні вказівки

Здійснення права власності неможливе без механізму цивільно-правового захисту прав власників, порушених третіми особами. Функціонування такого механізму забезпечується як нормами інституту права власності, так і нормами інших інститутів цивільного права, тому дуже важливо правильно обрати засіб захисту прав власника та відповідно обґрунтувати його позовні вимоги до порушника. При розгляді даної теми необхідно звернути увагу на наступні визначальні положення про захист права власності, закріплені в ЦК України (статті 386-394).

Специфіка цивільно-правового захисту права власності, як і інших майнових і немайнових прав (благ), насамперед полягає у застосуванні таких юридичних механізмів (засобів чи способів), які забезпечують, як правило, усунення перешкод у здійсненні права власності та відновлення майнового становища потерпілого власника за рахунок майнових благ порушника чи іншої зобов'яза­ної особи. Цьому не можуть сприяти повною мірою норми інших галузей права, наприклад, кримінального, санкції якого в першу чергу спрямовані на особу порушника чи на його майно у вигляді міри покарання (конфіскація, штраф). Більше того, в багатьох випадках потерпіла від злочину особа може бути в першу чергу зацікавлена не у притягненні злочинця до кримінальної відпо­відальності, а у відшкодуванні завданих матеріальних збитків, у поверненні викраденого майна, що досягається вже засобами цивільного права. Саме в цьому і полягають специфіка та переваги цивільно-правового захисту.

Однак поки що юридичною наукою не сформульовано чітких критеріїв щодо змісту захисту цивільних прав загалом і права власності зокрема та його розмежування з правовою охороною цих прав. Ця проблема була предметом наукових досліджень багатьох юристів як радянського, так і сучасного періодів.

У нормотворчій діяльності досить часто застосовуються поняття «охорона» і «захист» також без чіткого їх розмежування і без дотримання при їх застосуванні в законодавчих актах певних однакових критеріїв.

На наш погляд, комплексний аналіз літературних джерел і законодавчих актів, практики їх застосування дає більше підстав розглядати правовий захист як складову частину правової охорони, який застосовується у разі фактичного порушення суб'єктивного права. Відтак, цивільно-правовий захист права власності - це система активних заходів, які застосовуються власником, компе­тентними державними чи іншими органами, спрямована на усунення порушень права власності, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Необхідно пам'ятати, що цивільно-правові засоби захисту цивільних прав досить неоднорідні за своїм змістом та умовами застосування. Одні з них безпосередньо спрямовані на захист права власності, інші - опосередковано. Однак сам Закон певної класифікації засобів захисту права власності не дає.

Тому в літературі висловлюються досить різні погляди на класифікацію засобів (способів) захисту права власності. Але найбільш поширеним є поділ цивільно-правових засобів захисту права власності на речово-правові і зобов'язально-правові. Цей поділ довів свою доцільність своїм багатовіковим існуванням, адже він був відомий ще римському приватному праву. Речово-правові засоби захисту спрямовані на захист суб'єктивного права власності як абсолютного цивільного права громадян чи організацій, які на момент порушення права не перебувають у договірних чи інших зобов'язальних відносинах з порушником. Зобов'язально-правові способи захисту мають на меті захист інтересів власника як учасника зобов'язальних відносин.

Виходячи з відсутності єдності в поглядах юристів на дослід­жувану проблему, доцільно було б будувати класифікацію засобів захисту права власності з врахуванням їх традиційного поділу на речово-правові і зобов'язально-правові та законодавчого закріплен­ня спеціальних засобів в особливих випадках порушення прав власників. їх можна було б класифікувати, зокрема, таким чином: Основні речово-правові засоби:

- віндикаційний позов;

- негаторний позов.

Допоміжні речово-правові засоби захисту:

- позов про визнання права власності;

- позов про виключення майна з опису;

- позови про захист прав співвласника у випадку виділу, поділу та продажу спільного майна;

Зобов'язально-правові засоби:

- способи захисту права власності в договірних відносинах (відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору; повернення речей, наданих у користування за договором);

- способи захисту права власності в деліктних зобов'язаннях;

- повернення безпідставно отриманого чи збереженого майна. Спеціальні засоби захисту:

- позови про визнання правочину недійсним;

- способи захисту права власності померлих та осіб, визнаних безвісно відсутніми або оголошених померлими;

- способи захисту прав власників від неправомірного чи правомірного втручання державних органів.

Від правильності обраного засобу захисту права власності врешті-решт залежить можливість задоволення позовних вимог. Тому вкрай важливо чітко уяснити критерії розмежування вищезазначених засобів захисту права власності.

Так, одним із найдавніших і ефективних речово-правових засобів захисту права власності є витребування майна з чужого незаконного володіння, який отримав назву віндикація. її застосовують тоді, коли у власника зберігається право власності, але він не може його здійснювати, оскільки річ вибула із його володіння і знаходиться у неправомірному (незаконному) володінні іншої особи. Тобто, віндикаційний позов - це позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника з метою відновлен­ня порушеного володіння річчю шляхом вилучення її в натурі.

Віндикації була присвячена ч. 1 ст. 50 Закону України «Про власність», у якій зазначалося, що «власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння». Однак у цій статті не визначені умови такої віндикації. Тому при вирішенні справ за віндикаційними позовами суди застосовували ст. 145 ЦК України, конструкція якої виявилася юридично досить вдалою, а відтак і придатною для захисту права власності також в умовах ринкової економіки.

У цій статті визначені умови віндикації майна від добросовісного набувача залежно від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності чи безоплатності придбання його набувачем. З аналізу положень цієї статті можна зробити висновок, що від недобро­совісного набувача майно може бути витребуване в усіх випадках. Тому необхідно чітко з'ясувати, за яких умов набувач вважається добросовісним, а за яких - недобросовісним. Новий ЦК в основному відтворив основні правові засади віндикації, які були закріплені в ЦК УРСР та Законі України «Про власність», хоч і не містить безпосередньо терміну «віндикація». В ст. 387 ЦК України записано, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Поряд з віндикаційним позовом не менш ефективним речово-правовим засобом захисту є негаторний позов. Цей засіб захисту уявляє собою вимогу власника (або титульного володільця) про усунення порушень у здійсненні його права, які не пов'язані з позбавленням володіння майном. Як зазначається в ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Право на такий захист передбачалося ч. 2 ст. 48 Закону «Про власність», згідно з якою «власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків». Фактично наведені положення якраз і містять елементи, притаман­ні негаторному позову. Однак до переваг ст. 48 Закону «Про власність» можна віднести надання власнику права вимагати також відшкодування збитків, чого не було в ЦК.

Отже, негаторний позов пред'являється у випадках, коли власник має свою річ у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно її використовувати або розпоряджатись нею. Характер­ною особливістю цього позову, як правило, є також відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі.

Позивачем даного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпоряд­ження, а відповідачем - лише особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Позов про виключення майна з опису (звільнення майна від арешту) подається тоді, коли до опису помилково включене майно власника, який непричетний до вчинення такої юридичної дії.

За чинним законодавством накладення арешту на майно застосовується як спосіб забезпечення цивільного позову, можливої конфіскації майна у зв'язку зі скоєнням злочину, в порядку вжиття заходів до охорони спадкового майна.

Позивачами за таким позовом є особи, які вважають, що описане майно належить їм, а не боржникові, можуть звернутись до суду з позовом до стягувача і боржника про визнання права на описане майно і про виключення цього майна з опису. Потреба у поданні такого позову виникає тому, що накладення арешту на майно та включення його до опису супроводжується встановленням обмежень у його правовому режимі і може призвести до звернення стягнення на нього, конфіскації тощо.

Розглядаючи такі справи важливо враховувати як загальні положення матеріального права про власність і її захист, так і ті положення, які регулюють відносини спільної власності.

Позов про визнання права власності є спеціальним або допоміжним речово-правовим засобом захисту права власності. Власник майна може пред'явити позов про визнання його прав власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним правовстановлюючого документа (ст. 392 ЦК України).

Визнання права власності на майно необхідне позивачеві тоді, коли в інших осіб виникають сумніви у приналежності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на жилий будинок, автомашину, тощо.

Отже, позивачем позову про визнання права власності (суб'єктом вимог про визнання права власності) може бути будь-яка особа (фізична, юридична, держава, територіальна громада), яка вважає себе власником (суб'єктом права повного господарського відання або права оперативного управління) певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб, претензіями на це майно третіх осіб, необхідністю одержати правовстанов-лювальні документи. Відповідно відповідачем за даним позовом (суб'єктом обов'язку визнати право власності позивача) може бути будь-яка особа, яка сумнівається у приналежності майна позивачу або не визнає за позивачем права здійснювати правомочності володіння користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Як свідчить аналіз чинного законодавства, практики його застосування, вимоги про визнання права власності (права повного господарського відання, оперативного управління) мають складну юридичну природу, а відтак можуть: бути предметом самостійного позову; поєднуватися з позовами про визнання угод недійсними, позовами, що випливають із зобов'язальних правовідносин, які повинні вважатися основними, а вимоги про визнання права власності - додатковими.

Таким чином, позов про визнання права власності не варто ототожнювати з віндикаційним чи негаторним позовом. Він може бути самостійним або додатковим (супутнім) позовом до іншого речового позову. Більше того, вимоги про визнання права власності можуть супроводжувати спори між особами, пов'язаних між собою певними зобов'язальними та іншими правовідносинами.

Для ознайомлення з зобов'язально-правовими та спеціальними засобами захисту права власності необхідно звертатися до норм, які регулюють той чи інший вид зобов'язань, чи іншого відповідного правового інституту.

Для вивчення дискусійних питань захисту права власності необхідно ознайомитися з наступними монографічними досліджен­нями: (Скворцов О. Ю. Вещньїе иски в судебно-арбитражной практике. - М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез», 1998; Иванова Н. Р. Защита права собственности в арбитражном суде. Комментарий арбитражной практики. - М.: Инфра-М, 1999; Дзера І. О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. - К: Юрінком Інтер, 2001 та ін.). Цінні вказівки щодо практики застосування чинного законодавства містяться в наступних постановах Пленуму Верховного Суду України: від 22 грудня 1995 р. № 20 (з наступними змінами) «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», від 4 жовтня 1991 р. № 7 (з наступними змінами) «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», від 27 серпня 1976 р. (з наступними змінами) «Про судову практику в справах про виключення майна з опису», від 28 квітня 1978 р. «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними».

Завдання

Завдання № 1.

А. у 2004 році придбав автомобіль ВАЗ 21073 за 25,000 грн. За період експлуатації він обладнав машину сигналізацією вартістю 1,000 грн., здійснив антикорозійну обробку кузова (1,500 грн.) та зробив капітальний ремонт двигуна за 2,500 грн. У 2006 році при огляді автомобіля працівником ДАІ з'ясувалось, що 4 цифри на номері кузова перебиті, а сам автомобіль викрадений у 2003 році та проданий за підробленим договором доручення Б.

Через деякій час Б. продав автомобіль В., В. продав його Г., а Г., у свою чергу, продав його А. Таким чином, А. є четвертим набувачем машини. Автомобіль у А. був вилучений та повернутий власнику.