Дайте юридичну оцінку правовідносинам, що склалися, а також правам та обов'язкам сторін. Яким чином покупець може захистити своє право?

Завдання № 2.

Л. дав у газеті оголошення про продаж телевізора. На оголошен­ня відізвався С, якому Л. на словах погодився продати телевізор за 800 грн. Одержавши дану суму, Л. просив зачекати покупця кілька днів, поки він придбає в магазині інший телевізор замість проданого. Проте протягом цього періоду у помешканні Л. сталася пожежа і телевізор згорів. Як було встановлено комісією ЖЕО - пожежа відбулася через коротке замикання.

Дізнавшись про це, С. пред'явив вимогу до Л. про повернення грошей. П заперечував, вказавши на те, що сторони досягли згоди щодо укладення договору купівлі-продажу, С. став власником телевізора і, як власник, має нести ризик випадкової загибелі речі згідно ст.. 323 ЦК України.

Вирішить спір.

Завдання № З.

Приватний підприємець уклав з банком договір позики, в забезпечення виконання якого передав у заставу недобудовану будівлю. Умовами договору застави було передбачено, що на момент виконання основного зобов'язання заставодавець має завершити будівництво.

Підприємець не зміг виконати основне зобов'язання, і банк звернувся до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави. Виявилося, що будів­ництво будівля було завершено, остання була прийнята в експлуатацію, проте право власності на неї заставодавця не було зареєстроване.

За яких умов нотаріус може вчинити виконавчий напис, а банк-кредитор звернути стягнення на предмет застави?

Завдання № 4

В період перебування в зареєстрованому шлюбі подружжя Ситіних придбало квартиру. Покупцем в нотаріально посвідченому договорі був зазначений чоловік.

Через певний час Ситіни вирішили розірвати шлюб. При поділі спільного сумісного майна між ними виник спір чи включається до складу цього майна зазначена квартира. Чоловік стверджував, що, оскільки покупцем в нотаріально-посвідченому та зареєстрованому договорі купівлі-продажу виступав він самостійно, то ця квартира є його особистою роздільною власністю. Дружина зазначала, що будь-яке майно, придбане під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя, крім випадків, коли інше прямо визначено в законі. Оскільки ж закон не встановлює винятків з цього правила щодо випадків, коли квартира чи інше нерухоме майно було придбано під час шлюбу, за спільні кошти, але у правовстановлювальному документі вказаний лише один з подружжя, квартира має входити до складу спільного сумісного майна і підлягати поділу за правилами поділу такого майна.

Хто має рацію в даному спорі?

Яким було б вирішення спору, якби його предметом була б квартира, приватизована чоловіком під час дії зареєстрованого шлюбу?

Семинар № 13

Тема: Право приватної власності фізичних осіб.

Питання для обговорення

1. Поняття та ознаки права приватної власності. Місце приватної власності серед інших форм власності.
2. Особливості підстав виникнення і припинення права приватної власності фізичних осіб.
3. Суб’єкти права приватної власності фізичних осіб.
4. Об’єкти права приватної власності фізичних осіб.
5. Зміст і здійснення права приватної власності фізичних осіб.

Нормативні акти

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.// Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. Ст. 141; з наступними змінами і доповненнями.
2. Цивільний кодекс (ЦК) України від 16 січня 2003 року // Голос України. - 2003. -№ 47-48; з наступними змінами і доповненнями.
3. Господарський кодекс України під 16 січня 2003 року// Відомості Верховної Ради України. -2003. -№ 18. - Ст. 144; з наступними змінами і доповненнями.
4. Житловий кодекс Української РСР. Затверджений Законом Української РСР від ЗО червня 1983 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1983. - Додаток до № 28. - Ст. 573; з наступними змінами і доповненнями.
5. Земельний кодекс України. Затверджений Законом України від 25 жовтня 2001 р. // Урядовий кур'єр. - 2001. - 15 листопада; з наступними змінами і доповненнями.
6. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 21-22. - Ст. 135; з наступними змінами і доповненнями.
7. Про цінні папери та фондовий ринок. Закон України від 23 лютого 2006 р. // Офіційний вісник України від 12.04.2006. - 2006 р., № 13, стор. 61, стаття 857.
8. Про приватизацію державного житлового фонду. Закон України від 19 червня 1992 р // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 36. - Ст. 524; з наступними змінами і доповненнями.
9. Постанова Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 р. //Урядовий кур'єр. - 1992. - № 29.
10. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування законодавства про житлово-будівельні кооперативи» від 18 вересня 1987 р. // Бюлетень законодавства та юридичної практики України. - 2004. -№11.
11. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 р. № 20 // Бюлетень законодавства і юридичної практики. - 2004. -№11.

Література:

1. Андреев В. К. О праве частной собственности в России: критический очерк. -М.: Волтерс Клувер, 2007.
2. Власник і право власності. Шевченко Я. М., Венецька М. В., Кучеренко І. М. та ін. - К.: Наукова думка, 1994.
3. Гузь Л. Е. Основания возникновения и судебная защита права частной собственности на жилые дома. -X.: Полиграфист, 2005.
4. Дзера О. В. Розвиток права власності громадян в Україні. - К., 1996.
5. Заіка Ю. О., Співак В. М. Право власності. Спадкове право. К., 2000.
6. Заіка Ю. О. Спадкове право в Україні. - К.: КНТ, 2007.
7. Право власності в Україні / За ред. О. В. Дзери та Н. С. Кузнєцової. К., 2000.
8. Право собственности в Украине / Под ред. Шевченко Я. Н. - К., 1996.
9. Проблеми вдосконалення правового регулювання права приватної влас­ності/Я. М. Шевченко, М. В. Венецька, І. М. Кучеренко. - К., 2002.
10. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2005.
11. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар/За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. - К.: Істина, 2004.
12. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Ін Юре, 2004.
13. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Харитонова Є. О., Калітенко О. М. - X.: Одіссей, 2003.
14. Яворська О. С. Підстави виникнення права приватної власності громадян за цивільним законодавством. - Львів, 1997.

Методичні вказівки

Відповідно до ст. 325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Під фізичною особою, як зазначається у ст. 24 ЦК, розуміється людина як учасник цивільних відносин. Тобто тут статус фізичної особи не пов'язується з громадянством людини, а відтак можна вважати, що суб'єктами права приватної власності однаковою мірою мають вважатися громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства. Власне так вирішувалося це питання в ЗУ «Про власність», згідно з якими суб’єктами права власності визнавалися громадяни України, громадяни інших союзних республік, іноземні громадяни та особи громадянства. В Конституції України визнання людини суб’єктом права власності також не пов'язується з її громадянством. Інша справа, що законами України можуть встановлюватися певні обмеження для набуття та здійснення права власності.

Відповідно до частини 2 ст. 325 ЦК фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Звідси можна дійти висновку, що лише тим нормативним актом можна встановити такі винятки, які мають статус закону. Власне це відповідає вимогам Конституції України, за якою правовий режим власності визначається виключно законами України (ст. 92).

Між іншим, такі обмеження встановлені не законом, а постановами Верховної Ради України, зокрема, Постановою «Про право власності на окремі види майна» від 17червня 1991 р. (з наступними змінами і доповненнями) було затверджено Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, та Спеціальний порядок набуття право власності громадянами на окремі види майна, викладені відповідно в додатках № 1 і № 2. Необхідно мати на увазі, що зазначені додатки можуть змінюватися, доповнюватися.

Фактично ж можуть бути й інші види майна, що не входять до кола суб'єктів права приватної власності фізичних та юридичних осіб. Логічно що до цих об'єктів не може входити майно, що є виключно державною чи комунальною власністю, виключною власністю Українського народу.

В ч.3 ст. 325 ЦК записано, що склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженим, за винятком обмежень розміру земельних ділянок. Це правило не є безумовним, адже можуть бути встановлені обмеження якісного чи кількісного складу майна, наприклад, для осіб, що ведуть фермерське та особисте селянське господарство.

Фізичні особи, як і інші суб'єкти права власності, здійснюють свої права власника з дотриманням загальних вимог, закладених у ст. 319 ЦК України, однією з головних серед яких є заборона на вчинення власником тих дій, що суперечать закону або моральним засадам суспільства. При вивченні питання про межі здійснення фізичною особою-власником своїх повноважень необхідно ознайо­митися з нормами про умови використання майна у підприєм­ницькій діяльності, адже для цього фізичній особі необхідно набути статусу підприємця.

Фізична особа набуває право власності на майно відповідно до ст. 328 ЦК на підставах, що не заборонені законом, зокрема, за правочинами. Вона може також набувати майно у разі одержання винагороди за працю; одержання стипендії та пенсії; створення майна; одержання дивідендів від акцій та інших цінних паперів; одержання доходів від підприємницької діяльності та ін.

Припинення права власності фізичної особи здійснюється за підставами, передбаченими статтею 346 ЦК України та в інших випадках, встановлених законом.

Завдання

Завдання № 1.

У травні 2003 р. ЖБК «Наука» звернувся з позовом до Б. про виселення, посилаючись на те, що відповідачка жила в двокімнат­ній квартирі як тимчасовий мешканець, здійснюючи догляд за хворою Н., яка була членом ЖБК і жила у квартирі одна. Оскільки Н. померла 24 червня 2001 р., позивач просив виселити Б., яка не набула права користування жилим приміщенням.

В січні 2004 р. Б. пред'явила зустрічний позов до ЖБК «Наука» про прийняття її в члени кооперативу, посилаючись на те, що вона постійно проживала з лютого 1998 р. в спірній квартирі, як член сім'ї Н., за якою одночасно здійснювала догляд, оскільки та була тяжко хвора, інвалідом І групи (ампутована нога). При цьому Б. зазначила, що вселилась до Н. за умови проживання з нею однією сім'єю і ця умова була виконана. У лютому 2004 р. К. звернулася з позовом до Б. про виселення, зазначаючи, що рішенням зборів уповноважених ЖБК від 29.11.2003 р. їй на сім'ю з чотирьох чоловік виділено двокімнатну квартиру, яка залишилася після смерті Н., син якої як спадкоємець одержав пай, що належав померлій.