Серія: Соціальні комунікації, 2011 р., № 4

121

формацію, у тому числі шляхом проникнен-

ня оперативного працівника в приміщення,

транспортні засоби, на земельні ділянки

(п. 7 ч. 1 ст. 8 Закону “Про оперативно-

розшукову діяльність”); здійснювати проник-

нення в злочинну групу негласного праців-

ника оперативного підрозділу або особи, яка

співробітничає з останнім, із збереженням в

таємниці достовірних даних щодо їх особис-

тості (п. 8 ч. 1 ст. 8 Закону “Про оперативно-

розшукову діяльність”); знімати інформацію

з каналів зв’язку, застосовувати інші технічні

засоби отримання інформації (п. 9 ч. 1 ст. 8

Закону “Про оперативно-розшукову діяль-

ність”); контролювати шляхом відбору за

окремими ознаками телеграфно-поштові від-

правлення (п. 10 ч. 1 ст. 8 Закону “Про опе-

ративно-розшукову діяльність”); здійснюва-

ти візуальне спостереження в громадських

місцях із застосуванням фото-, кіно- і відео-

зйомки, оптичних та радіоприладів, інших

технічних засобів (п. 11 ч. 1 ст. 8 Закону

України “Про оперативно-розшукову діяль-

ність”).

І хоч у Законі “Про оперативно-роз-

шукову діяльність” зазначено, що під час

здійснення оперативно-розшукової діяльно-

сті не допускається порушення прав і сво-

бод людини та юридичних осіб, однак закон

передбачає окремі обмеження цих прав і

свобод, які мають винятковий і тимчасовий

характер і можуть застосовуватись за рі-

шенням суду щодо особи, в діях якої є озна-

ки тяжкого або особливо тяжкого злочину,

та у випадках, передбачених законодавст-

вом України, з метою захисту прав і свобод

інших осіб, безпеки суспільства (ч. 5 ст. 9

Закону України “Про оперативно-розшукову

діяльність”).

Закономірно, що за таких широких пов-

новажень і відповідальність та захищеність

оперативного працівника будуть набагато

вищими, ніж у журналіста.

Відомо, що при роботі в небезпечних

умовах журналісту дуже складно (і навіть

повністю неможливо) захистити інформацію

про себе й свої джерела. За п. 9 ч. 1 ст. 26

Закону “Про друковані засоби масової інфо-

рмації (пресу) в Україні”, він має право по-

ширювати підготовлені ним повідомлення і

матеріали не тільки за власним підписом, а

й під умовним ім’ям (псевдонімом) або без

підпису (анонімно), більше того, за п. 11 ч. 1

ст. 26 того ж Закону, він має право на збе-

реження таємниці авторства та джерел ін-

формації (останнє є не тільки правом жур-

наліста, а навіть його обов’язком, коли осо-

би, які надають інформацію, висловлюють

прохання щодо збереження таємниці їх ав-

торства).

Але ця таємниця може бути оприлюдне-

на на вимогу суду (п. 11 ч. 1 ст. 26 Закону

“Про друковані засоби масової інформації

(пресу) в Україні”). Цікаво, що європейська

практика розгляду подібних справ більше

опікується підтримкою журналіста. На думку

Європейського суду з прав людини, а також

відповідно до Рекомендацій Комітету Мініс-

трів Ради Європи № R (2000) 7 “Про право

журналістів не розкривати свої джерела ін-

формації”, “органи можуть ухвалити рішення

про розкриття тільки у випадку, якщо… іс-

нують суспільні інтереси надзвичайної ваги

та якщо обставини мають надзвичайно ва-

жливий і серйозний характер” (п. а) принци-

пу 3)” [17].

Треба також відзначити, що за сучасної

практики, навіть не звертаючись до суду,

здобути інформацію про те, хто є реальним

автором матеріалу або джерелом його інфо-

рмації, для зацікавлених осіб не є складним.

Відомий російський журналіст А. Констан-

тинов слушно зазначав: “Журналист – не ра-

зведчик, вряд ли он должен пускаться во

все тяжкие в поиске даже самой важной

информации. К тому же за разведчиком

стоит государственная машина, а за журна-

листом, кроме редакции, никто не стоит, так

что отомстить ему значительно проще” [14].

Щоправда, у разі наявності реальної за-

грози його життю, здоров’ю, житлу чи майну

журналіст-розслідувальник може звернутися

по захист до правоохоронних органів на під-

ставі п. 1 ст. 52-1 Кримінально-процесуаль-

ного кодексу України як “особа, яка заявила

до правоохоронного органу про злочин або

в іншій формі брала участь у виявленні, за-

побіганні, припиненні і розкритті злочину чи

сприяла цьому”. За п. 7 цієї самої статті,

захистом можуть користуватися також чле-

ни його родини та близькі родичі, якщо шля-

хом погроз або інших протиправних дій що-

до них робляться спроби вплинути на учас-

ників кримінального судочинства.

Крім того, відповідальність за скоєння

злочину проти журналіста у зв’язку з вико-

нанням ним професійних обов’язків або пе-

решкоджання його службовій діяльності за-

конодавчо прирівнюється до відповідально-

сті за скоєння таких же дій проти працівника

правоохоронного органу (ст. 17 Закону Ук-

раїни “Про державну підтримку засобів ма-

сової інформації та соціальний захист жур-

налістів”).

Ступінь захищеності законодавством

оперативного працівника, як було зазначено

вище, є зовсім іншою. За п. 4 ч. 1 ст. 8 Зако-

ну “Про державну таємницю”, інформація

про особовий склад органів, що здійснюють

оперативно-розшукову діяльність, належить

до державної таємниці.

За ст. 12 Закону України “Про оперативно-

розшукову діяльність”, на працівників, які здій-

снюють оперативно-розшукову діяльність, по-