Список використаної літератури

1. Артамонова І.М. Тенденції становлення та

перспективи розвитку інтернет-журналісти-

ки в Україні : монографія / І.М. Артамонова.

– Донецьк : Лебідь, 2009. – 416 с.

2. Прохоров Е.П. Введение в теорию жур-

налистики : учебник / Е.П. Прохоров. –

М. : МГУ, 2005. – 368 с.

3. Славінська І. Хто образив Ліну Костенко?

[Електронний ресурс] / І. Славінська // Ін-

тернет-видання “Українська правда. Жит-

тя”. – Режим доступу: http://life.pravda.

com.ua/columns/2011/02/10/71877.

4. Славінська І. Де градація? [Електронний

ресурс] / І. Славінська // Інтернет-видання

“Українська правда. Блоги”. – Режим до-

ступу: http://blogs.pravda.com.ua/authors/sla

vinska/4d52afce68ac9.

5. Тертычный А.А. Жанры периодической

печати : учеб. пособ. [Электронный ре-

сурс] / А.А. Тертычный. – Режим доступа:

http://www.evartist.narod.ru/text2/01.htm.

Пилипенко К.О. Блог-стаття як новий жанр інтернет-журналістики

У статті розглянуто специфіку жанру блог-статті та її відмінність від інтернет-

статті на прикладі праць одного автора, професійного журналіста.

Ключові слова:блог-стаття, інтернет-стаття, інтернет-журналістика, блогосфера.

Pylypenko K. Blog Article as a New Genre of Online Journalism

This article discusses the specifics of the genre blog article and its difference from the online article

as an example the work of one author, a professional journalist.

Key words:blog article, online article, online journalism, the blogosphere.__

Яблоновська Н.В. Журналістське розслідування в аспекті вимог оперативно-розшукового законодавства // Держава та регіони. Серія: Соціальні комунікації. – 2011. - № 4. – С. 118-124

ISSN 2219-8741. Держава та регіони

118

УДК 007:659.3

Яблоновська Н.В.

ЖУРНАЛІСТСЬКЕ РОЗСЛІДУВАННЯ

В АСПЕКТІ ВИМОГ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА:

PRO ET CONTRA

З метою конкретизації місця журналістського розслідування в суспільстві у статті пода-

но порівняльний аналіз оперативно-розшукового та інформаційного законодавства для ви-

значення меж законодавчої відповідальності журналіста, з одного боку, й оперативного пра-

цівника – з іншого; юридичної та соціальної захищеності першого й другого; правничих умов

для журналістського та оперативно-розшукового розслідувань.

Ключові слова:журналістське розслідування, законодавство, ЗМІ.

І. Вступ1

Долаючи традиції радянської журналіс-

тики, у якій представники мас-медіа мали

виконувати функції колективного агітатора,

пропагандиста й організатора, журналісти

незалежної України все частіше розуміють

своє головне завдання в суспільстві як “бути

сторожевим собакою демократії”.

Ця позиція, незважаючи на свій безпере-

чний демократизм, страждає й серйозною

вадою самовпевненості. Так, на підставі

аналізу стану сучасних українських мас-

медіа українські науковці все частіше ви-

словлюють стурбованість тим, що вітчизняні

журналісти надмірно захоплюються викри-

вальною функцією ЗМІ. Особливо це стосу-

ється методу й жанру журналістського роз-

слідування, на який у радянській журналіс-

тиці було практично накладено вето та

яким, відповідно, останніми роками україн-

ська журналістика почала відверто зловжи-

вати.

“Сучасні ЗМІ дуже мало говорять (і у

цьому їхня слабкість) про те, що зробити в

реальному житті, щоб знайти шлях його да-

льшого розвитку, виходу із кризового стану.

І одна з причин у тому, що відсутня талано-

вита, мисляча публіцистика. Публіцисти,

якщо вони є, продовжують викривати, сва-

рити і сваритися. Наші ЗМІ дуже важко від-

ходять від потрібної у певний історичний

момент мітинговості” [13, c. 221], – писав

відомий український журналістикознавець

В. Здоровега. На його думку, те, що сьогодні

з’являється в газетах під рубрикою “Роз-

слідування”, таким здебільшого не є [13,

с. 192].

Думка львівського вченого повністю збі-

гається з позицією провідного російського

публіциста В. Аграновського, який у своїй

книзі “Вторая древнейшая. Беседы о жур-

налистике” зауважив: “Помню, в добрые

старые времена в “Комсомольской правде”

1 © Яблоновська Н.В., 2011

процветал некий “обличитель” (правда, не в

штате), исправно приносил и публиковал

простенькие материалы с нехитрым содер-

жанием. Например: возле книжного магази-

на на Кузнецком мосту происходит подпо-

льная торговля редкими книгами. Среди

замеченных спекулянтов были (через дво-

еточие) десяток фамилий, да еще с расши-

фровкой: кто, где-кем работает. И вся ста-

тья почему-то называлась в редакции

“фельетоном”. Чистый донос! Сегодня мало

таких? Никакой аналитики, ни попытки ос-

мыслить явление, ответить на традицион-

ные журналистские вопросы: “почему” и “что

делать”; только всепоглощающее желание

дать (кому?!) “адресок” виновного (без суда

и следствия), но установленного самолично

журналистом. Пруд пруди таких озвученных

и пропечатанных “героев”, не нуждающихся

в доказательствах при обнародовании” [1].

Висловлюючи занепокоєння тим масш-

табом, з яким журналістські аматорські роз-

слідування виходять за межі правового по-

ля, В. Аграновський пише далі: “Наши соб-

ратья-журналисты готовы работать вдохно-

венно, не боясь ответственности перед су-

дом, разбирающим дела о чьей-то постра-

давшей чести и достоинстве, но и не без

страха получить пулю возмездия в лоб.

Есть у нашего брата весьма профессиона-

льный жанр “журналистского расследова-

ния”, но именно расследования, требующе-

го у исполнителя и смелости, и ума. А уж

если прельщает кого-то из молодых жаре-

ный факт, не стоит ли испытать свою судь-

бу не в журналистике, а в специальных

службах (вы понимаете, что я имею в ви-

ду?), при чем тут журналистика? Эти про-

фессии действительно родственны, и мето-

ды бывают одинаковыми, и риск равен, но

зачем хорошему сыщику называть себя жу-

рналистом_____, а журналисту – разоблачите-

лем? Функции, говорят, совпадают? У кого

как. Но мухи у каждой профессии – свои” [1].

Серія: Соціальні комунікації, 2011 р., № 4

119

ІІ. Постановка завдання

Висловлення провідних фахівців з соціа-

льної комунікації України та Росії актуалізу-

вали проблему необхідності конкретизації

місця журналістського розслідування не

тільки у журналістиці, а й у суспільстві, що й

становить мету нашої статті.

ІІІ. Результати

На нашу думку, вирішенню цієї проблеми

сприятиме порівняльний аналіз оперативно-

розшукового й інформаційного законодавст-

ва для визначення меж: 1) законодавчої

відповідальності журналіста, з одного боку,

й оперативного працівника – з іншого;

2) юридичної та соціальної захищеності

першого й другого; 3) правничих умов для

журналістського й оперативно-розшукового

розслідувань.

Перший, поверховий погляд на Закон

України “Про оперативно-розшукову діяль-

ність” і законодавчі акти, які регулюють жур-

налістську діяльність, демонструє, що в мо-

мент обрання теми розслідування журналіст

є особою, набагато вільнішою, ніж операти-

вний працівник. Його права на інформаційну

діяльність, у тому числі свобода обрання

теми, охороняються ст. 34 та 54 Конституції

України, ст. 309 Цивільного кодексу України,

ст. 9 та 10 Закону України “Про інформа-

цію”, ст. 26 Закону України “Про друковані

засоби масової інформації (пресу) в Украї-

ні”, ст. 4 Закону України “Про доступ до пуб-

лічної інформації”.

На відміну від журналістського рішення

щодо предмета збору інформації, операти-

вно-розшукова діяльність має ґрунтуватися

на чітко визначених підставах, перелічених

у ч. 1 ст. 6 Закону України “Про оперативно-

розшукову діяльність”:

1) наявність достатньої інформації, оде-

ржаної в установленому законом порядку,

що потребує перевірки за допомогою опера-

тивно-розшукових заходів і засобів, про:

− злочини, що готуються або вчинені не-

встановленими особами;

− осіб, які готують або вчинили злочин;

− осіб, які переховуються від органів роз-

слідування, суду або ухиляються від

відбування кримінального покарання;

− осіб безвісно відсутніх;

− розвідувально-підривну діяльність спец-

служб іноземних держав, організацій та

окремих осіб проти України;

− реальну загрозу життю, здоров’ю, житлу,

майну працівників суду і правоохорон-

них органів у зв’язку з їх службовою дія-

льністю, а також особам, які беруть

участь у кримінальному судочинстві,

членам їх сімей та близьким родичам, з

метою створення необхідних умов для

належного відправлення правосуддя;

співробітників розвідувальних органів

України у зв’язку із службовою діяльніс-

тю цих осіб, їх близьких родичів, а також

осіб, які конфіденційно співробітничають

або співробітничали з розвідувальними

органами України, та членів їх сімей з

метою належного здійснення розвідува-

льної діяльності;

2) запити повноважних державних ор-

ганів, установ та організацій про перевірку

осіб у зв’язку з їх допуском до державної

таємниці і до роботи з ядерними матеріала-

ми та на ядерних установках;

3) потреба в отриманні розвідувальної

інформації в інтересах безпеки суспільства і

держави;

4) наявність узагальнених матеріалів

центрального органу виконавчої влади із

спеціальним статусом з питань фінансового

моніторингу, отриманих в установленому

законом порядку.

Важливо, що одним із джерел інформа-

ції, яка може буде підставою для оператив-

но-розшукової діяльності, Закон визнає по-

відомлення засобів масової інформації (ч. 2

ст. 6 Закону України “Про оперативно роз-

шукову діяльність”).

Законом заборонено приймати рішення

про проведення оперативно-розшукових за-

ходів за відсутності підстав, передбачених у

вищезгаданій статті. У кожному випадку на-

явності підстав для проведення оперативно-

розшукової діяльності заводиться операти-

вно-розшукова справа. Постанова про її за-

ведення підлягає затвердженню начальни-

ком уповноваженого органу. У постанові

зазначаються місце та час її складання, по-

сада особи, яка виносить постанову, її прі-

звище, підстава та мета заведення опера-

тивно-розшукової справи. Без заведення

оперативно-розшукової справи проведення

оперативно-розшукових заходів забороня-

ється (ст. 9 Закону України “Про оператив-

но-розшукову діяльність”).

Контроль за оперативно-розшуковою ді-

яльністю здійснюється Міністерством внут-

рішніх справ України, Службою безпеки Ук-

раїни, Службою зовнішньої розвідки Украї-

ни, спеціально уповноваженим центральним

органом виконавчої влади у справах охоро-

ни державного кордону, Управлінням дер-

жавної охорони України, Державною подат-

ковою адміністрацією України, центральним

органом виконавчої влади з питань вико-

нання покарань, розвідувальним органом

Міністерства оборони України (ст. 9 Закону

України “Про оперативно-розшукову діяль-

ність”).

Нагляд за додержанням законів під час

проведення оперативно-розшукової діяль-

ності здійснюється прокуратурою (ст. 14 За-