ISSN 2219-8741. Держава та регіони

120

кону України “Про оперативно-розшукову

діяльність”).

Але при цьому, на відміну від оператив-

но-розшукового працівника, журналіст у пи-

таннях збирання, обробки та розповсю-

дження інформації є обмеженим законом в

інтересах національної безпеки, територіа-

льної цілісності або громадського порядку, з

метою запобігання заворушенням чи злочи-

нам, для охорони здоров’я населення тощо.

Особливу складність при здійсненні жур-

налістського розслідування викликає до-

тримування норми закону про невтручання

в особисте життя громадян, що зафіксовано

у ст. 32 та 34 Конституції, ст. 302, 303, 306,

307 Цивільного кодексу України, ст. 182

Кримінального кодексу України, ст. 46 Зако-

ну “Про інформацію”, ст. 6 Закону України

“Про доступ до публічної інформації”, ст. 3

Закону України “Про друковані засоби масо-

вої інформації (пресу) в Україні” тощо.

За ст. 32 Конституції, ніхто не може за-

знавати втручання в його особисте і сімейне

життя, крім випадків, передбачених Консти-

туцією України, не допускається збирання,

зберігання, використання та поширення

конфіденційної інформації про особу без її

згоди, крім випадків, визначених законом, і

лише в інтересах національної безпеки,

економічного добробуту та прав людини.

Стаття 34 Конституції обмежує право гро-

мадян на вільний збір, зберігання, обробку

та використання інформації для захисту ре-

путації або прав інших людей для запобі-

гання розголошенню інформації, одержаної

конфіденційно.

За ч. 1 ст. 302 Цивільного кодексу, зби-

рання, зберігання, обробка й поширення

інформації про особисте життя фізичної

особи без її згоди не допускаються, крім ви-

падків, визначених законом, і лише в інтере-

сах національної безпеки, економічного до-

бробуту та прав людини. Згідно із ч. 2

ст. 303 Цивільного кодексу, ознайомлення з

особистими паперами, їх використання, зок-

рема шляхом опублікування, допускаються

лише за згодою фізичної особи, якій вони

належать. Стаття 306 цього ж Кодексу на-

дає особі право на збереження таємниці

кореспонденції, а за ст. 307 ЦК, фізична

особа може бути знята на фото-, кіно-, теле-

чи відеоплівку лише за її згодою (за винят-

ком випадків, коли зйомки проводяться від-

крито на вулиці, на зборах, конференціях,

мітингах та інших заходах публічного харак-

теру), знімання фізичної особи на фото-,

кіно-, теле- чи відеоплівку, у тому числі тає-

мне, без згоди особи, може бути проведене

лише у випадках, встановлених законом.

Виходячи із цієї вимоги законодавства,

приховане невключене, а тим більше при-

ховане включене спостереження, про які

багато пишуть у підручниках із журналісти-

ки, не є можливими в існуючому українсько-

му правовому полі. Більше того, за таких

умов викликає сумнів можливість існування

самої розслідувальної журналістики, однією

з основних ознак якої є полювання саме за

інформацією, яку зацікавлені сторони нама-

гаються приховати від громадськості [18,

c. 12]. Цю суперечність між методами роз-

слідувальної журналістики й вимогами зако-

ну свого часу прозорливо відзначив

В. Здоровега й дійшов висновку про те, що

метод роботи Гюнтера Вальрафа “не може

бути загальноприйнятим, тим паче у тих со-

ціальних умовах, у яких перебуває наше

суспільство” [3, c. 211], бо він пов’язаний з

обманом, що “спричиняє порушення не тіль-

ки моральних норм, але й законів” [13,

c. 211].

Водночас у питаннях оприлюднення ін-

формації з обмеженим доступом українське

законодавство з 2003 р. [2] має лазівку. У

ст. 29 Закону України “Про інформацію” за-

значено, що інформація з обмеженим до-

ступом може бути поширена, якщо вона є

суспільно необхідною, тобто є предметом

суспільного інтересу, і право громадськості

знати цю інформацію переважає потенційну

шкоду від її поширення. Предметом суспі-

льного інтересу при цьому законом вважа-

ється інформація, яка “свідчить про загрозу

державному суверенітету, територіальній

цілісності України; забезпечує реалізацію

конституційних прав, свобод і обов’язків;

свідчить про можливість порушення прав

людини, введення громадськості в оману,

шкідливі екологічні та інші негативні наслід-

ки діяльності (бездіяльності) фізичних або

юридичних осіб тощо” (ч. 2 ст. 29 Закону

України “Про інформацію”). За ч. 3 ст. 30

цього самого Закону, суб’єкти інформацій-

них відносин звільняються від відповідаль-

ності за розголошення інформації з обме-

женим доступом, якщо суд встановить, що

ця інформація є суспільно необхідною.

Тобто в цьому випадку ми маємо справу

з правовою суперечністю: порушуємо закон,

коли без згоди власника збираємо інформа-

цію з обмеженим доступом, але не порушу-

ємо закону, коли її оприлюднюємо (якщо

зібрана інформація виявиться суспільно ва-

жливою).

Разом з тим оперативно-розшукова дія-

льність вже за визначенням, яке надає За-

кон, може бути як гласною, так і негласною

(ст. 2 Закону “Про оперативно-розшукову

діяльність”). Оперативний працівник має

право негласно виявляти та фіксувати сліди

тяжкого або особливо тяжкого злочину, до-

кументи та інші предмети, що можуть бути

доказами підготовки або вчинення такого

злочину, чи одержувати розвідувальну ін-