Серія: Соціальні комунікації, 2011 р., № 4

57

нях з усією серйозністю. Наприклад, розгля-

дали закон щодо подовження робочого дня

в тих закладах, де готують продукти, що

швидко псуються. Й не важливо, залишився

товар на прилавку чи його вже давно розку-

пили. На порушників нових безглуздих зако-

нів чекали цілком суворі покарання – від

штрафів до арештів. “І ніхто не позбавить

нас цих безглуздих обмежень, крім тих, хто

був ув’язнений в офісах адвокатів” [15].

У зв’язку з подіями в містечку Коалвіль

британський публіцист згадав старе, як світ,

гасло “Хліба і видовищ!”. Тридцять школярів

якимось дивом опинилися на перших рядах,

пропустивши при цьому шкільні заняття.

Такий цирк, зазначає автор, який дітлахи

побачили на “полі бою”, ще не скоро дове-

деться спостерігати. Політики спочатку зма-

галися не по-справжньому, для розваги, але

політичні розбіжності, напевно, взяли гору і

бій став справжнім. У хід пішли аперкоти та

підніжки – і все це на радість публіки. Що й

казати: хліба і видовищ!

Для послідовності У.Н. Коннор наприкінці

своєї колонки трохи зачіпає тему хліба, від-

творюючи термінове оголошення: “Ціна на

омари буде зростати – поспішайте купити їх

за 3 фунти”. “Мені стає ніяково від того, які

думки мають виникати у сотень домогоспо-

дарок, чиї чоловіки безробітні. Не можу

уявити, як вони вистрибують з будинків й

закупають кілька фунтів омарів перед ціно-

вим підвищенням” [15].

Висвітлюючи міжнародне життя, Касанд-

ра залишається таким самим принциповим.

В умовах “умиротворення” А. Гітлера з боку

британського прем’єра Н. Чемберлена жур-

наліст “Дейлі міррор” показує ницість нелю-

да через переконливі приклади. Так, одного

англійця при перетині кордону з Німеччини

на батьківщину вирішили обшукати. Підозру

викликала одна марка. За наказом

А. Гітлера була обмежена сума вивозу ва-

люти з країни до 10 марок. А англієць віз

лише одну. Прикордонники обшукали його

речі – нічого не знайшли. Потім провели

особистий обшук: роздягнули його догола й

залишили лише шкарпетки та взуття. Нічого

не знайшли. Дійшли висновку, що гроші у

туфлях. Вимагали зняти і їх. Тут у англійця

повстала гордість, і він сказав, що зніме їх

лише тоді, коли йому нададуть ріжок для

взуття. Прикордонники заметушилися, побі-

гли придбати ріжок і таким чином змусили

його зняти і взуття. Нічого не знайшли. Чому

люди, резонно запитує колумніст, змушені

підкорятися безглуздим розпорядженням?

Як-от на війні, коли 30 вояків стріляють у 30

своїх однолітків з протилежного табору. В

результаті країни отримують 60 трупів за-

мість 60 працьовитих чоловіків [22].

Хто в усьому цьому винний? – мимоволі

виникає запитання в людських головах. А

публіцист продовжує називати факти. Він

пише про глобальну брехню політиків, яка

охопила всіх значних гравців на світовому

полі. Так, Китай бреше, нападаючи на Япо-

нію за колишні образи, хоча, за словами

автора, найкраще, що було в Китая, – це

Японія. Касандра розкриває брехню

А. Гітлера, який три роки тому обіцяв не

втручатися в справи Австрії, а насправді ще

й як втрутився. “Ви чуєте звуки: ні, не розби-

того скла, а порушених обіцянок. Такою са-

мою буде доля і Чехословаччини – її теж

обмануть” [15]. В останньому випадку маємо

справу із прогнозом – реальним, точним і

невигаданим, на відміну від прогнозу

Н. Чемберлена та його європейських колег.

IV. Висновки

Ми відстоюємо ту думку, що авторська

колонка, так само, як і колонка редактора,

на наших теренах є не жанром журналістсь-

кої творчості, а формою, в якій реалізується

або певний, “чистий” жанр, або сплав жан-

рів. Останній випадок термінологічно заплу-

тує ситуацію, тому що назви такий сплав

жанрів не має, і назва форми моментально

та органічно переходить на назву жанру (ку-

рсив наш. – О. Д.-Я.)! Для створення назви

нового жанру у формі авторської колонки

можна згадати, приміром, публіцистичний

роздум чи публіцистичні нотатки. Це дійс-

но синкретичні жанри, які зазнають конвер-

генціонального впливу. В них можна бачити

фрагменти різних жанрів з усіх трьох груп –

інформаційно-публіцистичних, аналітично-

публіцистичних і художньо-публіцистичних.

У зв’язку з тим, що в західних засобах

масової інформації склався дещо відмінний

жанровий поділ, ніж на наших теренах, то

можна говорити не про три–чотири групи

жанрів, як це прийнято у нас, а лише про

дві. При цьому в другій групі жанрів, де змі-

шано представлена і аналітика, і публіцис-

тика, місію наставника широких читацьких

мас, своєрідного гуру журналістики історич-

но взяв на себе не один, чітко визначений

жанр, який має свої завдання, але й свої

обмеження, і не така форма, як колонка го-

ловного редактора, думка якого стримуєть-

ся волею медіа-власника, а така форма, як

авторська колонка, яку може вести або ма-

ловідомий автор, але з оригінальним мис-

ленням, або широко визнаний журналіст, до

голосу якого прислуховуються як пропонен-

ти, так і опоненти. Слово “колонка” (газетна

чи журнальна) англійською звучить як

“column”. Звідси журналістів, авторів таких

колонок, називають колумністами, а саме

явище – колумністикою.

У передвоєнний, воєнний та повоєнний

час у лондонській пресі виділявся своєї тво-

ISSN 2219-8741. Держава та регіони

58

рчістю колумніст “Дейлі міррор” У.Н. Коннор,

який підписував свої твори псевдонімом Ка-

сандра. Він правдиво, принципово й послі-

довно відстоював інтереси усіх верств бри-

танського суспільства, приділяючи особливу

увагу робітникам, низькооплачуваним кате-

горіям працівників, учням, пенсіонерам,

безробітним тощо. Це, безперечно, додава-

ло Касандрі авторитету й популярності в

очах його читачів. Аудиторія колонки

“Cassandra says” у результаті отримуваних

від У.Н. Коннора фактів сама доходила ви-

сновків про недолугість внутрішньої та зов-

нішньої політики передвоєнного британсько-

го кабінету. “Політики сваряться між собою,

а життєво важливі завдання не вирішують;

вони приймають безглузді закони; місцеві

політики б’ються між собою на змаганнях, а

ціни зростають; наших співвітчизників при-

нижують особистими обшуками на гітлерів-

ському кордоні, а влада мовчить”, – такими

думками обмінювалися лондонці у своїх до-

мівках після виходу чергових колонок Каса-

ндри. І уряд не міг не дослуховуватись до

того, що писав британський колумніст. Па-

діння Н. Чемберлена та прем’єрство

У. Черчілля не обійшлося без сформованої

громадської думки, до чого доклала зусиль

редакція “Дейлі міррор” та один з її провід-

них колумністів У.Н. Коннор, якого переваж-

на більшість пересічних мешканців британ-

ської столиці знала як Касандру. А Касандра

завжди скаже правду, якою б гіркою вона не

була, в очі будь-якому можновладцеві. На-

передодні та під час Другої світової війни, а

також у повоєнні роки Касандра став голо-

сом британського народу.

У подальших дослідженнях планується

довести, що авторська колонка – це форма,

а не жанр журналістської творчості. А також

комплексно дослідити публіцистичну твор-

чість британського колумніста У.Н. Коннора.