Серія: Соціальні комунікації, 2011 р., № 4

55

дає рух, розвиток думки, ідеї, а в жанрах

художньо-публіцистичних – і художніх обра-

зів та характерів [7, с. 6, 15–16].

Визначення конфлікту подав В. Здорове-

га: “Конфлікт у журналістському творі – це

відображення, зазвичай, документованих,

реальних суперечностей життя” [3, с. 99].

Цікаво, що практики журналістики – і за-

рубіжні, і вітчизняні – схильні спрощувати

теоретичні положення, особливо складні, які

не в змозі сприймати та осмислювати вна-

слідок їхнього метушливого способу життя в

редакціях. Насамперед, звичайно, цим стра-

ждають репортери.

Як результат, існуюче в англомовній жу-

рналістиці чітке відокремлення фактів від

коментарів утілюється у формулі, яку репо-

ртери озвучують, як “news, no views”, а жур-

налісти-аналітики – як “views, no news”. Бі-

льше того, новини займають своє “авто-

номне” місце на газетно-журнальних шпаль-

тах, а коментарі, листи читачів, думки колу-

мністів у авторських і головних редакторів у

редакторських колонках – своє.

Суть самої думки журналіста, її, так би

мовити, ідеологічна спрямованість, зале-

жить від медіа-власника, належності його до

певної політичної сили в суспільстві, а також

нав’язуваної ним редакційному колективові

інформаційної політики. Наприклад, у кон-

сервативній Великобританії на сьогодні

найбільш впливовими є дві політичні пар-

тії – консерваторів (впливають на певну гру-

пу видань – приміром, “Таймс”, “Обсервер”

тощо) і лейбористів (традиційно впливають

на масову пресу на кшталт “Дейлі мейл”,

“Дейлі стар”, “Дейлі міррор” – нині просто

“Міррор” та ін.). Видання консерваторів орі-

єнтуються на читачів із так званих груп: А

(еліту аристократії та бізнесу), В (середню

буржуазію, чиновників, висококваліфікова-

них робітників), С-1 (дрібну буржуазію, фа-

хову інтелігенцію – вчителів, службовців та

ін.). Видання лейбористів орієнтуються на

читачів із так званих груп: С-2 (кваліфікова-

них робітників), D (малокваліфікованих робі-

тників та інших низькооплачуваних категорій

трудівників), Е (учнів, пенсіонерів, безробіт-

них – тобто всіх, хто живе на стипендії чи

пенсії від держави).

Не важко здогадатись, що преса впливу

консерваторів тяжіє до правих поглядів, а

преса впливу лейбористів експлуатує широ-

кий спектр поглядів від лівоцентристських

до відверто лівих. У обох таборів є свої

улюбленці в політиці та журналістиці. Серед

усіх британських колумністів “доінтернетної

доби” найбільш відомим і впливовим був

колумніст лондонської газети “Дейлі міррор”

У.Н. Коннор, який у своїй колонці підписував

твори псевдонімом Касандра.

Уільям Нейл Коннор (26 квітня 1909 р. –

6 квітня 1967 р.) народився _____й виріс у невелич-

кому містечку Деррі. Через слабкий зір Коро-

лівський флот утратив в його особі справного

моряка. Керівник копірайтерського агентства

У.Дж. Томпсон узяв юнака на посаду автора

рекламних повідомлень. Через шість років –

нова робота в більш престижному копірайтер-

ському агентстві Х.Дж. Бартоломью, де Білл

(так У.Н. Коннора називатимуть усе життя)

відточив манеру письма, ніби передчуваючи

власну колонку в “Дейлі Міррор”.

Уперше 26-річний автор виступив у газеті

27 липня 1935 р. Він вирішив розпочати з

того, що знав якнайкраще: з провінційного

повсякденного життя пересічних британців.

Адреси своїх публіцистичних виступів Каса-

ндра обирав навмання – за допомогою

шпильки та карти Англії. Так, наприклад,

10 травня 1938 р. шпилька відправила його

у Вест-Йоркшир. У.Н. Коннор спостерігав за

місцевими жителями й описав кілька випад-

ків з їхнього життя. Одного разу місцевий

лікар провів легку операцію в пабі, викорис-

товуючи перочинний ножик, простерилізо-

ваний горілкою, й анестезію у вигляді по-

двійного віскі. Такі в цих провінціалів були

умови. Також у цій колонці мова йшла про

місцевого жителя, який убив злодія, що хо-

тів його обікрасти, а згодом і сам був пові-

шений за свій надто жорстокий вчинок [12].

Що є характерним для цієї конкретної ко-

лонки британського колумніста? Сам автор

виступає “як ведучий і своєю присутністю

зв’язує воєдино весь виклад” [7, с. 6]. Із зі-

ставлення наведених фактів читачам стає

зрозумілим важкодоступність швидкої меди-

чної допомоги у глибинці передвоєнної Бри-

танії, а також дефіцит робочих місць і, як

наслідок цього, – безробіття, яке, у свою

чергу, призводить до злочинності. Отже, як

влучно сказав Д. Прилюк, у читачів “ви-

крешується думка” – причому без додатко-

вих цитат і коментарів експертів. У травні

1938 р. (авторці вдалося знайти лише цей

комплект передвоєнного видання в Російсь-

кій державній бібліотеці) У.Н. Коннор подо-

рожував Нортамберлендом, де спостерігав

подружню зраду і супутні їй злочинні дії [13];

містечко гончарів Стоук запам’яталося Ка-

сандрі антисанітарією та хамством “абори-

генів” [14]; в іншій точці Британії “золота мо-

лодь” після бенкету відправилася на прогу-

лянку в авто, у результаті сталася аварія:

хто зміг – врятувався, а придавлений автів-

кою Джордж, якому ніхто не допоміг вибра-

тися, згорів [19]. Іншими словами, читачі

його авторської колонки самі роблять нехи-

трі висновки: антисанітарія породжує озло-

бленість, а бідність крокує в ногу зі злочин-

ністю.