Цуканова Г.О. Портретистика сучасної періодики

Анотація.У статті розглянуто способи використання такого виду фото журналістики, як порт-

рет, зроблено спробу систематизації жанрової специфіки використання фотопортретів, а також

з’ясовано ознаки фотопортрету як явища у теорії соціальних комунікацій.

Ключові слова:фотожурналістика, фотопортрет, соціальні комунікації, жанри.

Цуканова А.А. Портретистика современной периодики

Аннотация.В статье рассматриваются способы использования такого вида фотожурналистики,

как портрет, делается попытка систематизации жанровой специфики использования фотопортре-

тов, а также исследуются характеристики фотопортрета как явления в теории социальных комму-

никаций.

Ключевые слова:фотожурналистика, фотопортрет, социальные коммуникации, жанры.

Tsukanova H. Portraits in the Modern Press

Annotation.The article discusses how to use kind of photojournalism – a portraits, an attempt is made

systematic use of the specific genre of photographic portraits, as well as study the characteristics of the photo

portrait as a phenomenon in the theory of social communications.

Key words:photojournalism, portraits, social communication, genre.__

Мантуло Н.Б. Жанр як інструмент соціальних комунікацій // Держава та регіони. Серія: Соціальні комунікації. – 2011. - № 3. - С. 9-12

УДК 007:304:001

ЖАНР ЯК ІНСТРУМЕНТ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ

Мантуло Н.Б.

І. Вступ

Сучасне суспільство є полем дії різнома-

нітних соціокомунікаційних практик, і для

кожної з них одним із нагальних завдань

залишається вдосконалення свого інстру-

ментарію, яким найчастіше є інформація,

подана в тексті певного жанрового формату

і певним чином поширена на цільові ауди-

торії з метою регуляції суспільних процесів.

Актуальність дослідження зумовлена не-

обхідністю оптимізації жанрового ресурсу

сучасних соціальних комунікацій, що є не-

можливим без узагальнення досягнень різ-

них наукових дисциплін, які займаються ви-

вченням жанрових аспектів вербальних ко-

мунікацій суспільства і здатні пролити світло

на закономірності функціонування жанрів у

сучасному соціокомунікаційному просторі.

Незаперечне теоретико-методологічне

значення для дослідників соціокомунікацій-

ної жанрології мають сьогодні праці Н. Лу-

мана та Ю. Габермаса, автори яких заклали

основи підходу до суспільства як до системи

комунікацій, а також П. Бергера і Т. Лукмана,

які довели, що результатом соціальних ко-

мунікацій є взаєморозуміння.

Фундамент соціокомунікаційної жанроло-

гії закладено М. Бахтіним, Т. Лукманом, соці-

олінгвістичними і прагмалінгвістичними сту-

діями кінця ХХ – початку ХХІ ст. Водночас

існує необхідність актуалізації й узагальнен-

ня цих знань для визначення ролі жанру,

для деталізації та конкретизації його функ-

цій у вербальних комунікаціях суспільства.

ІІ. Постановка завдання

Метою статті стало узагальнення теоре-

тичних підходів до визначення функцій жан-

ру як інструменту соціальних комунікацій.

ІІІ. Результати

Безпосередній стосунок до жанрологічної

проблематики соціальних комунікацій мають

праці представників філологічної науки,

адже основною знаковою системою переда-

чі інформації в соціальних комунікаціях була

і залишається мова. Серед них першість

належить працям М. Бахтіна, який вважав,

що “мовленнєва воля мовця здійснюється

передусім у виборі певного мовленнєвого

жанру” [1, с. 257].

За визначенням М. Бахтіна, жанр – це

усталений тип тексту, об’єднаний єдиною

комунікативною функцією, а також подібни-

ми композиційними та стилістичними озна-

ками [1, с. 255]. Вибір жанру мовцем визна-

чається специфікою цієї сфери мовленнєво-

го спілкування, предметно-смисловими (те-

матичними) міркуваннями, конкретною си-

туацією мовленнєвого спілкування, персо-

нальним складом його учасників тощо [1,

с. 257].

Акцентуючи на комунікативній функції

мовленнєвого жанру, М. Бахтін розуміє її

реалізацію в широкому соціальному кон-

тексті, оскільки саме за допомогою жанрів,

на його переконання, люди навчаються ми-

слити та говорити, відповідно, розуміти один

одного, з їх же допомогою вони соціалізу-

ються.

Своєрідною відповіддю соціологічної нау-

ки на запропоновану М. Бахтіним концепцію

мовленнєвих жанрів стало вчення Т. Лук-

мана про комунікативні жанри. У ньому, спи-

раючись на бахтінське твердження про “вбу-

довування” мовленнєвих жанрів в різні сфе-

ри людської діяльності, Т. Лукман інтерпре-

тує жанри як зразки комунікації (тут і в по-

дальшому виділено нами. – Н.М.), що слу-

гують конструюванню соціальної реальності

[10; 14].

Разом із П. Бергером у праці “Соціальне

конструювання реальності” Т. Лукман стве-

рджує, що основу соціальних явищ станов-

лять соціальні та комунікативні практики, які

відтворюються і впливають своїми резуль-

татами на подальші дії соціальних акторів

[2]. Позбавити соціальних акторів необхід-

ності наново вирішувати питання, що зако-

номірно виникають у процесі соціального

комунікування, покликані комунікативні жан-

ри, які Т. Лукман визначає як “культурно-

історично громадські встановлені та фор-

малізовані рішення комунікативних про-

блем” [3, с. 83]. На його переконання, кому-

нікативні жанри також є відповідальними за

соціалізацію та соціальну інтеграцію індиві-

думів.

Не можна не погодитись із дослідниками,

які вважають, що “концепт “комунікативний

жанр” розміщений у галузі перетину теорій

інститутів та соціальних структур, з одного

боку, і лінгвістичних інтерпретацій комуніка-

тивних дій … з іншого” [3, c. 83]. Жанру як

мовній структурі, справедливо вважає ро-

сійська дослідниця О. Галанова, Т. Лукман

фактично надав статус “безпосередньої ос-

нови для передачі соціального знання, яка

перебуває у прямому взаємозв’язку із струк-

турами громадських інститутів” [3, с. 83].

Сьогодні першість у дослідженнях жан-

рового процессу в соціокомунікаційних прак-

тиках належить лінгвістиці і зокрема соціо-

та прагмалінгвістиці, що віддають перевагу

вивченню умов та учасників спілкування як

представників певного соціального інституту

чи соціальної групи, а жанри розглядають як

вербальні та невербальні засоби реалізації

комунікативних стратегій у практиці спілку-

вання та здійснення комунікантами впливу

один на одного.

Так, представник американської прикла-

дної лінгвістики Дж. Свейлес вважає, що

жанр відіграє роль посередникаміж індиві-

дом та суспільством [17]. Вчений пов’язує

жанр з дискурсивною практикою, яка є при-

йнятою в суспільстві і залежить від попере-

дньо оговорених і встановлених цілей та

соціальних механізмів, що їх регулюють.

У сучасних лінгвістичних дослідженнях

жанру також надається значення шаблону

або зразка соціальної комунікацій. Зокрема,

американська дослідниця К. Міллер у праці

“Жанр як соціальний акт” (1984) презентує

розуміння жанру як відтворюваної у по-

вторюваних риторичних ситуаціях дії,

залежної від ситуації та мотивів, інтенцій та

впливів [15].

Представниці прагматичної лінгвістики

В. Орліковські та Дж. Йєтс розглядають жанр

як соціально визнану, інституалізовану