Платформу (template), призначену для

соціальної взаємодії. Вивчаючи жанри ді-

лового спілкування, дослідниці роблять ви-

сновок, що мета жанру полягає не в індиві-

дуальних мотивах комунікантів, а в соціаль-

них угодах, прийнятих в певних організаціях.

Такий підхід здобув назву організаційного

підходу у жанрознавстві. Спостерігаючи

процеси ділового спілкування, В. Орліков-

ські та Дж. Йєтс не заперечують того факту,

що жанри перебувають у постійному русі:

виробляються, відтворюються та модифіку-

ються, однак при цьому вони утворюють

своєрідний каркас або сітку (networking),

Яка допомагає управляти комунікатив-

Ним процесами у межах відповідної

практики[16; 18].

Тлумачення жанру як “каркасу” соціаль-

ної взаємодії у В. Орліковські та Дж. Йєтс

корелює з визначенням жанру автором си-

туаційної теорії жанрів Т. Еріксоном. У його

розумінні, жанр – це “комунікативний ша-

Блон (паттерн)”, що “структурує комуні-

кативний процес, створюючи “поділювані”

очікування щодо форми та змісту спілкуван-

ня і таким чином полегшуючи виробництво

та відтворення комунікації” [13]. Т. Еріксон

вважає, що повторюваність форми та змісту

текстів, які належать до одного жанру, зу-

мовлені одночасним впливом трьох чинни-

ків, що формують комунікативне середови-

ще, – технологічного, соціального й інститу-

ціонального. Завдяки цьому спільнота кори-

стувачів жанру досягає своїх комунікативних

цілей в певній ситуації [13].

Ф. Барджіела-Чаппіані в рамках семанти-

ко-інтерпретаційного підходу характеризує

жанр як явище, у тому числі реляційне, тоб-

то жанр пропонує автору і читачу взяти

на себе певні ролі– соціальні, інституціо-

нальні, емоційні тощо, необхідні для інтерп-

ретації та вербалізації тексту [9].

Найбільш поширеним у соціолінгвістич-

них і прагмалінгвістичних студіях є тлума-

чення жанру як засобу соціалізації та про-

фесіоналізації. Так, у рамках соціокогнітив-

ного підходу до жанру К. Беркенкоттер і

Т.Н. Гукін пропонують під дієвістю жанру

розуміти можливість суб’єктів, застосовуючи

певні жанрові правила у своїй професійній

діяльності, породжувати і відтворювати

певні соціальні структури[11, с. 4].

Такий підхід до визначення функцій жан-

ру найчастіше демонструють дослідження в

галузі ділової комунікації. Наприклад, ви-

вчаючи жанри організаційноїкомунікації,

В.К. Бхатья робить висновок, що основною

метою жанру є досягнення комунікативних

цілей, які ідентифікують та поділяють члени

професійної чи наукової спільноти, де ця

подія час від часу відтворюється [12, с. 3].

Своє бачення ролі жанру в соціальних

комунікаціях презентують дисципліни, що

спеціалізуються на дослідженнях конкрет-

них соціокомунікативних практик або диску-

рсів. При цьому в межах кожної з цих дис-

циплін відчутні тенденції до тлумачення жа-

нру як одного з найважливіших чинників

соціальної взаємодії. Так, на думку росій-

ського журналістикознавця О. Калмикова,

журналістський жанр – “це елемент метамо-

ви соціальних комунікацій або сучасний код,

за допомогою якого шифрується масова ін-

формація ЗМІ та дешифрується аудиторією”

[4, с. 44]. Тому, як вважає дослідник, неви-

значеність жанрових відмінностей робить

неможливою саму журналістику. Він ствер-

джує: “Подібний парадокс не усувається

постмодерністською декларацією реальнос-

ті, що конструюється ЗМІ, оскільки залиша-

ється незрозумілим, із чого ця реальність

конструюватиметься, якщо нівельовано роз-

межування фактів та їх образів – жанрів” [4,

с. 44]. Від цього висловлювання, на нашу

думку, рукою подати до визнання ролі жур-

налістських жанрів як інструментів констру-

ювання соціальної реальності, що застосо-

вують у своїй діяльності журналісти.

Саме функціональне призначення визна-

ється в журналістикознавстві одним із вирі-

шальних критеріїв при визначенні жанрової

специфіки. “Основою специфіки, звичайно, є

функція, яка реалізується у змісті, специфі-

чному для творів кожного виду” [6, с. 26], –

наголосив відомий радянський журналісти-

кознавець Є. Прохоров ще в 1968 р.

Акцентування теоретиків журналістики на

функціональності як головному жанрофор-

муючому чиннику є цілком закономірним

явищем, враховуючи практичну спрямова-

ність журналістської творчості, її залежність

від вирішення конкретних завдань, переду-

сім від завдань інформування громадськос-

ті. Для позначення цього надзвичайно важ-

ливого жанроформуючого чинника вчені ви-

користовують різні лексеми або їх сполу-

чення (“призначення” – у працях М. Черепа-

хова, В. Здоровеги, В. Шкляра, “мета” та

“спрямування” у В. Ворошилова, “функція” –

у О. Тертичного, “робоча функція” – у О. Гра-

бельнікова).

Подані в сучасній науці точки зору на

роль жанру в соціальних комунікаціях, що

далеко не вичерпуються соціальним посе-

редництвом, доводять правомірність фор-

мулювання назви нашого дослідження, ад-

же всі перелічені вище функції свідчать про

те, що жанр у соціальних комунікаціях є не

лише елементом, а й інструментом соціоко-

мунікаційного процесу, за допомогою якого

відбувається його структурування та відтво-

рення. Інструмент, як визначено в Соціологі-

чному енциклопедичному словнику (2000), –

це засіб досягнення поставленої мети [8,

с. 105], тому жанр у соціальних комунікаціях

також може бути названий інструментом,

адже з його допомогою досягається мета –

вплив на громадську думку і через неї – на

соціальну реальність.

Характерно, що усвідомлення цього факту

вже відбулося в теоретичному дискурсі жур-

налістики та паблік рілейшенз. Так, у вступі до

навчального посібника “Жанри радіожурна-

лістики” російський дослідник В. Смірнов

зазначає: “Жанр – це своєрідний “інстру-

мент”, за допомогою якого автор створює та

оформлює свій виступ в ефірі за законами

публіцистичної творчості” [7].

Визначення “інструмент”, але вже без

лапок, застосовував стосовно текстів паблік

рілейшенз у тому чи іншому їх жанровому

втіленні російський дослідник О. Кривоно-

сов, обґрунтувавши це у своєму докторсь-

кому дослідженні “PR-текст як інструмент

публічних комунікацій” [5].

IV. Висновки

Здійснений у межах цього дослідження

огляд сучасних наукових підходів до визна-

чення ролі жанру у вербальних комунікаціях

суспільства засвідчує, що жанр у просторі

соціальних комунікацій є багатофункціона-

льним інструментом соціальної взаємодії і

взаємопорозуміння. Функції жанру як інстру-

менту соціальних комунікацій можуть бути

деталізовані й охарактеризовані, як: соціа-

льне посередництво, передача соціального

знання; конструювання соціальної реально-

сті, створення інституалізованої платформи

для соціальної взаємодії, трансляція зразків

соціальної та професіональної комунікації;

породження й відтворення соціальних стру-

ктур, сприяння соціалізації і професіоналі-

зації індивідів та ін.

Напрямом подальших досліджень має

стати вироблення методів і методик визна-

чення результативності жанрів як інструме-

нтів соціальної комунікації.

Література

1. Бахтин М.М. Проблема речевых жанров.

Эстетика словесного творчества /

М.М. Бахтин. – М. : Искусство, 1979. –

С. 237–280.

2. Бергер П. Социальное конструирование

реальности. Трактат по социологии зна-

ния / П. Бергер, Т. Лукман. – М. : Меди-

ум, 1995.

3. Галанова О.Е. “Коммуникативный жанр”

как методологический концепт изучения

форм социального взаимодействия /

О.Е. Галанова // Социологические ис-

следования. – 2010. – № 6. – C. 80–86.

4. Калмыков А.А. Проблема жанрового

различения веб-публикаций / А.А. Кал-

мыков // Журналист. Социальные ком-

муникации. – 2011. – № 2. – C. 43–49.

5. Кривоносов А.Д. PR-текст как инстру-

мент публичных коммуникаций : дис. …

д-ра филол. наук : 10.01.10 / А.Д. Кри-

воносов. – СПб., 2002. – 388 с.

6. Прохоров Е.П. Публицистика в жизни

общества / Е.П. Прохоров. – М. : Изд-во

МГУ, 1968. – 102 с.

7. Смирнов В.В. Жанры радиожурналисти-

ки / В.В. Смирнов. – М. : Аспект Пресс,

2002. – 288 с. [Электронный ресурс] –

Режим доступа: http://evartist.narod.ru/text

9/41.htm.

8. Социологический энциклопедический

словарь. На русском, английском, неме-

цком, французском и чешском языках /

[ред.-коорд. – академик РАН Г.В. Оси-

пов]. – М. : НОРМА, 2000. – 488 с.

9. Bargiela-Chiappini F. Meaning Creation

and Genre Across Cultures: Human Resource

Management Magazines in Britain

and Italy // Writing Business: Genres, Media,

and Discourses / [еd. by F. Bargiela-

Chiappini and C. Nickerson]. – Pearson

Education Limited, 1999. – P. 129–152.

10. Bergmann J. Reconstructive Genres of

Everyday Communikation / J. Bergmann,

T. Luckmann // Quasthoff Ute (Hg.): Aspects

of Oral Communication. – Berlin : de

Gruyter, 1995.

11. Berkenkotter C. Genre Knowledge in Disciplinary

Communication: Cognition/Culture/

Power / C. Berkenkotter, T.N. Huckin.

Hillsdale, NJ : Lawrence Erlbaum Associates,

1995. – 194 р.

12. Bhatia V.K. Analysing Genre: Language

Use in Professional Settings / V.K. Bhatia.

– London : Longman, 1993. – 265 p.

13. Erickson T. Making sense of computermediated

communication (CMC): Conversations

as genres, CMC systems as genre

ecologies. Proceedings of the 33rd Hawaii

International Conference on System Sciences

(HICSS-33). Los Alamitos: IEEE

Press. – 2000. http://www.pliant.org/personal/

Tom_Erickson/genreEcologies.html.

14. Luckmann Th. Grundformen der gesellschaftlichen

Vermittlung des Wissens: Kommunikative

Gattungen / Th. Luckmann //

Kultur und Gesellschaft. Kölner Zeitschrift

für Soziologie und Sozialpsychologie. –

Sonderheft 27. – Opladen, 1986. – S. 191–

211.

15. Miller C.R. Genre as Social Action / C.R. Miller

// Quarterly Journal of Speech. –

1984. – № 70. – P. 151–167.

16. Orlikowski W. Genre Repertoire: The Structuring

of Communicative Practices in Organizations

/ W. Orlikowski, J. Yates // Administrative

Science Quarterly 39. – 1994. –

P. 541–574.

17. Swales J.M. Genre Analysis: English in Academic

and Research Settings / J.M. Swales.

– Cambridge : Cambridge University

Press, 1990. – 260 p.

18. Yates J. Genres of Organizational Communication:

A Structurational Approach to

Studying Communication in Media /

J. Yates, W. Orlikowski // Academy of

Management Review. – 1992. – Vol. 17. –

№ 2. – Р. 299–326.