Мантуло Н.Б. Жанр як інструмент соціальних комунікацій

Анотація.У статті узагальнено сучасні наукові підходи до визначення функцій жанру як ін-

струменту соціальних комунікацій.

Ключові слова:жанр, соціальні комунікації, текст, інструмент, функція.

Мантуло Н.Б. Жанр как инструмент социальных коммуникаций

Аннотация.В статье обобщаются современные научные подходы к определению функ-

ций жанра как инструмента социальных коммуникаций.

Ключевые слова:жанр, социальные коммуникации, текст, инструмент, функция.

Mantulo N. Gengre as an Instrument of Social Communications

Annotation.The article sums up modern approaches to the definition of genre functions as instrument

of social communications.

Key words:genre, social communications, text, instrument, function.__

Деяк-Якобишин О.М. Колонка як форма журналістської творчості. Еволюція публіцистичних роздумів про політику… // Держава та регіони. Серія: Соціальні комунікації. – 2011. - № 4. – С. 53-59

Серія: Соціальні комунікації, 2011 р., № 4

53

УДК 007:304:070(410)

Деяк-Якобишин О.М.

КОЛОНКА ЯК ФОРМА ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ.

ЕВОЛЮЦІЯ ПУБЛІЦИСТИЧНИХ РОЗДУМІВ ПРО ПОЛІТИКУ

БРИТАНСЬКОГО УРЯДУ КОЛУМНІСТА У.Н. КОННОРА В 30–40-Х РР. ХХ СТ.

(НА ПРИКЛАДІ ЙОГО АВТОРСЬКОЇ КОЛОНКИ

В ЛОНДОНСЬКІЙ ГАЗЕТІ “ДЕЙЛІ МІРРОР”)

У статті розглянуто теоретичний пошук місця авторської колонки серед жанро- і фор-

мотворчих особливостей журналістики та складників фахової майстерності, а також відо-

бражається еволюція публіцистичної думки британського журналіста Уільяма Нейла Конно-

ра, автора персональної колонки в лондонській газеті “Дейлі міррор” напередодні Другої сві-

тової війни та після її закінчення.

Ключові слова: колумніст, колумністика, “Дейлі міррор”, лондонська газета, британський,

журналістський твір, публіцистична думка, фабула, факт.

І. Вступ1

Після зникнення біполярного світу відбу-

лося переформатування світового інформа-

ційного простору. Внаслідок нової глобаль-

ної конфігурації почали відбуватися приро-

дні процеси взаємопроникнення, взаємовп-

ливу та взаємозалежності світових шкіл жу-

рналістики – насамперед острівної (США,

Великобританія, Австралія та їхні географі-

чно-журналістські сателіти), континенталь-

ної (держави Європи поза “залізною заві-

сою”) і так званої пострадянської (у тому

числі Україна). Наша країна взяла як основу

американську модель журналістики з акцен-

том на подачу новин. Важкий стан націона-

льної економіки спричинив оприлюднення

редакціями в основному негативу (так зва-

них “новин катастроф”). Водночас сильні

сторони вітчизняної журналістики – аналіти-

ка та публіцистика, які навіть за імперської

цензури виживали й користувалися читаць-

ким попитом упродовж майже двохсот років,

в умовах сучасного правового безладу, а

також диктату медіа-власників і рекламода-

вців перетворились на малочисельні прояви

мужньої громадянської позиції, гідної від-

знаки на рівні Національної спілки журналіс-

тів України.

Водночас деякі журналістикознавці, ре-

дакційні працівники і представники суміжних

із журналістикою наукових дисциплін, котрі

цікавляться проблемами й тенденціями

розвитку мас-медіа, почали активно вводити

в науковий і публіцистичний дискурс понят-

тя й терміни, що означають явища, які при-

таманні теорії та практиці зарубіжних реда-

кцій та які не мали раніше аналогів на на-

ших теренах. Так, серед українських редак-

ційних професіоналізмів з’явилися “адвето-

ріал”, “фічерс”, “лайф сторі”, “ток-шоу”, “ко-

1 © Деяк-Якобишин О.М., 2011

лумніст”, “колумністика”, “гонзожурналісти-

ка”, “інфотейнмент”, “ед’ютейнмент” тощо.

Бажання кожного небайдужого висловитись

дуже швидко призвело до того, що відбуло-

ся або бездумне, або легковажне змішуван-

ня жанрів і форм журналістської творчості,

викладачі та студенти журналістських під-

розділів вищих навчальних закладів почали

плутатись у функціях, принципах і навіть

самій місії журналістики в суспільстві. На

нашу думку, настав час розчищати теорети-

чні “завали”, розпочавши цей процес із та-

ких зрозумілих, на перший погляд, понять,

як “колумніст” і “колумністика”.

Свої погляди щодо колумністики у вітчи-

зняній спеціальній літературі висловлювали

Л. Звелідовська, О. Морозова, Ю. Нестерен-

ко, Н. Остапенко. Однак їхні теоретичні мір-

кування лежать винятково у площині авто-

рської колонки як жанру – щоправда, так до

кінця і не зрозуміло, якого саме: чи то з гру-

пи аналітико-публіцистичних, чи то з групи

художньо-публіцистичних. У зв’язку із не-

з’ясованістю цього питання результати до-

сліджень цих науковців не можна вважати

верифікованими.

Дотичні до окресленої проблематики ди-

сертації О. Голік, О. Кирилової, І. Растегара,

С. Шебеліста, однак і вони, розглядаючи

відповідно взаємозбагачення та взаємоко-

реляцію жанрів, явище персонального жур-

налізму, колонку редактора в іранській пре-

сі, місце і роль української есеїстики в сис-

темі журналістських жанрів, не дають виче-

рпної відповіді, що ж собою являє таке яви-

ще, як авторська колонка (вона ж column,

колумн; відповідно, створення авторських

колонок – колумністика).

Також слід приділити увагу дослідникам жу-

рналістики, дисертації яких присвячені дослі-

дженням публіцистики конкретних авторів:

В. Гренджі-Донського (О. Барчан), І. Дзюби та

ISSN 2219-8741. Держава та регіони

54

В. Гавела (Ю. Залізняк), В. Карпенка (О. Лебе-

дєва-Гулей), І. Багряного (Н. Шаповаленко),

У. Самчука (Р. Радчик), О. Барвінського (С. Ро-

манюк), М. Данька (М. Садівничого), Д. Пав-

личка (О. Теребус), О. Забужко, Т. Прохаська,

Ю. Андруховича (Н. Стебліни), зрештою, цілої

групи українських, російських і білоруських по-

літичних публіцистів (О. Левкова) тощо.

Надійним методологічним підґрунтям ви-

ступають сучасні наукові праці, присвячені те-

орії публіцистики, Й. Лося, Т. Лильо, Ю. Ша-

повала, В. Лизанчука, В. Крупського, М. Нечи-

талюка, О. Кузнецової, В. Шкляра, А. Чічанов-

ського, О. Глушка, Ю. Ярмиша та ін. У свою

чергу, актуальності набувають праці, присвя-

чені теорії журналістики, теорії та методиці жу-

рналістської творчості, авторами яких є Д. При-

люк, В. Здоровега, А. Москаленко, Є. Про-

хоров, С. Корконосенко, Л. Кройчик та ін.

ІІ. Постановка завдання

Мета дослідженняполягає у з’ясуванні

суті понять “колумніст” і “колумністика” (на

прикладі творчості британського публіциста

У.Н. Коннора).

Реалізація мети передбачає розв’язання

таких завдань:

1) з’ясувати, чим є “колумністика” – не-

відомим раніше на наших теренах жанром

журналістської творчості чи все-таки фор-

мою останньої, в межах якої фрагменти різ-

них жанрів можуть зазнавати конвергенціо-

нального впливу, набуваючи таким чином

ознак синкретичності;

2) дослідити передвоєнний та повоєн-

ний доробок У.Н. Коннора, який писав під

псевдонімом Касандра.

Об’єкт дослідження – авторські колонки

в пресі (на прикладі колонки Касандри в

“Дейлі міррор”).

Предмет дослідження – жанро- і формо-

творчі особливості журналістики та склад-

ники фахової майстерності.

ІІІ. Результати

Як давно встановлено теоретиками жур-

налістики, остання має справу безпосеред-

ньо з фактами, подіями та явищами життя.

Факт (від лат. factum – зроблене; те, що

здійснилось) – дійсно існуюча, невигадана

подія чи явище, те, що відбулося насправді,

ґрунтоване на теоретичному узагальненні.

Факт у журналістиці – достовірне відобра-

ження фрагмента дійсності, яке має реаль-

ну репрезентативність. Із цим згодні В. Вла-

димиров [1], О. Гриценко та Г. Кривошея [2],

В. Здоровега [3], М. Кім [4], А. Москаленко

[5; 6], Д. Прилюк [7; 8], Є. Прохоров [9],

Р. Слободянюк [10], В. Шкляр [11] та ін.

За допомогою факту журналіст створює

модель дійсності. При цьому він може вико-

ристовувати різнорідні факти. З цього приво-

ду Є. Прохоров зауважує: “Проте не всі на-

віть реально підтверджувані відомості можна

робити опорними у творах, тому що в житті

поряд з істотними подіями зустрічається ба-

гато незначного, випадкового, несуттєвого.

Тому відокремлюють факти й фактики. Пе-

рші відображають докорінні, загальнозначущі

явища та процеси, другі – “піну”, що немину-

че з’являється на поверхні бурхливого потоку

життя. І журналіст в силу його обов’язків по-

винен прагнути відділяти факти від фактиків

та спиратися, зрозуміло, на істотні й харак-

терні факти (розуміючи природу та місце в

житті фактиків)” [9, с. 135].

Д. Прилюк іде далі й зауважує, що жур-

налістика відбирає з них [фактів] найхарак-

терніші з точки зору політики й своїми спе-

цифічними засобами зображує їх. Якщо зі-

ставити твори інформаційно-публіцистич-

них, аналітико-публіцистичних і художньо-

публіцистичних жанрів, то неважко помітити,

що в основі їх викладу є щось спільне. Це

спільне – факт або група фактів, у яких

сконденсована певна дія. Вона з чогось по-

чинається, до чогось іде і чимось закінчу-

ється. Відповідно усе це і зображується у

викладі. Логічно при цьому, що журналістика

вдається до фабульності, до фабули як

конструктивної літературознавчої форми,

що найближча до фактів дійності. Так було з

часів Аристотеля, так воно є і понині.

У різних журналістських творах глибина

відображення думки автора є різною. В ін-

формаційно-публіцистичних жанрах факти,

як правило, тільки називаються. Журналіст

не встигає їх ґрунтовно коментувати, тим

паче аналізувати й узагальнювати. Серед

різноманітних фактів і подій він намагається

відібрати найхарактерніші та найцікавіші й

задокументувати їх на газетній сторінці або

видати в ефір. Фабула факту або групи фа-

ктів при цьому залишається не розкритою,

вона лише називає приховану в фактах дію,

наслідок цієї дії [7, с. 3, 15–16].

Переходячи до аналізу наступних груп

жанрів журналістики, Д. Прилюк зауважує,

що в аналітико-публіцистичних жанрах, за

винятком кореспонденції та листа, в основі

яких може лежати один факт, і він склада-

тиме фабулу розповіді, на першому плані,

як правило, виділяється думка, її зароджен-

ня, розвиток і завершення. Усе інше: факти,

приклади, подробиці, міркування, авторські

відступи тощо – підпорядковуються їй. Тому

й фабула статті, коментаря, огляду, відкри-

того листа часто являє собою схему розвит-

ку головної думки. На її стрижень і відгалу-

ження нанизується вся фактура розповіді.

В основі фабульної схеми аналітичних

жанрів часто лежить зіставлення або зітк-

нення фактів, внаслідок чого створюються

нові думки. Вони дають поштовх для залу-

чення інших. Саме таким чином виникає

життєвий конфлікт, який є основною рушій-

ною силою, що спричинює в фабулі рух,

дію. В аналітико-публіцистичних жанрах він