Пономаренко Л.Г. Особливості слів-амеб та моральних симулякрів у сучасному мас-

Медійному дискурсі

Анотація. У статті проаналізовано слова-амеби та моральні симулякри як словесні засоби

Вираження категорій аморальності в сучасному мас-медійному дискурсі.

Ключові слова: мас-медійний дискурс, моральність/аморальність, слова-амеби, моральні

Симулякри.

Пономаренко Л.Г. Особенности слов-амеб и моральных симулякров в современном

Масс-медийном дискурсе

Аннотация. В статье анализируются слова-амебы и моральные симулякри как словесные

Средства выражения категорий аморальности в современном масс-медийном дискурсе.

Ключевые слова: масс-медийный дискурс, моральность/аморальность, слова-амебы, мо-

Ральные симулякры.

Ponomarenko L. Pecularities of Words-amibe and Moral Simulacra in the Modern Media

Discourse

Annotation. In the article highlights on the words-amibe and moral simulacra analyzed as lexical

devices of expressing of the category of amoralité in the modern media discourse are closely examined

In the article.

Key words: media discourse, morality/amoralité, words-amibe, moral simulacra.__

Цвєтаєва О.В. Образ автора в авторських колонках. // Держава та регіони. Серія: Соціальні комунікації. – 2011. - № 1. - С. 103-106

УДК 070(477)

ОБРАЗ АВТОРА В АВТОРСЬКИХ КОЛОНКАХ

Цвєтаєва О.В.

І. Вступ

До недавнього часу не існувало чіткого

визначення поняття “образ автора”, яке

співвідносили з художнім образом. У сучас-

ній публіцистиці автор сміливо виступає від

власного “я” та є більш вільним у виявленні

творчої індивідуальності. Із взаємодії різних

авторських проявів і виникає образ автора в

журналістському творі.

Особливу увагу дослідженню цього по-

няття приділяв В. Виноградов ще в 30-ті рр.

ХХ ст. “Образ автора … – центр, фокус, у

якому перехрещуються та об’єднуються,

синтезуються всі стилістичні прийоми творів

словесного мистецтва… Це концентроване

втілення суті твору” [2, c. 188]. Кожний літе-

ратурний твір, текст або стаття створюють-

ся конкретною особистістю, що позначаєть-

ся на його об’єктивних та герменевтичних

складових.

Також необхідно згадати інших авторів

теоретичних публікацій і літературно-кри-

тичних статей за цією тематикою, таких як

Л. Кройчик (“Система журналістських жан-

рів”), С. Михайлов (“Журналістика Сполуче-

них Штатів Америки”), С. Шебеліст (“Автор-

ська колонка як жанровий різновид есею”),

В. Горохов (“Основы журналистского мас-

терства”).

Новизна й зростаюча популярність у

пресі авторської колонки спонукає науковців

детальніше вивчати цей жанр та місце ав-

тора в ньому, що зумовлює актуальність

теми.

ІІ. Постановка завдання

Мета статті – проаналізувати та з’ясува-

ти роль автора в персональних колонках та

визначити методи персоніфікації авторсько-

го тексту.

ІІІ. Результати

У сучасній журналістиці автори відкрито

виявляють особливості своєї авторської са-

мосвідомості, сміливо висловлюються від

свого власного “Я”, вільні у виявленні твор-

чої індивідуальності.

У світогляді автора виявляється сукуп-

ність поглядів та принципів, які визначають

напрям діяльності журналіста та його став-

лення до дійсності. Публіцист ділиться із

читачем своїми власними думками, знання-

ми та життєвими цінностями.

Сучасні тексти мас-медіа у своїй основі

мають комунікативну функцію. Основне за-

вдання ЗМІ – привертати та втримувати

увагу читача, слухача або глядача.

Тексти мас-медіа першочергово мають

документальне начало та намагаються

створити ілюзію залученості в процес, участі

читача або глядача в тому, що відбувається

навколо.

Колонка – це публіцистичний жанр, що

набув значного поширення тільки в постпе-

ребудовний період української журналісти-

ки. У газетно-журнальну практику вона при-

йшла разом із модою на західні форми по-

дачі аналітики. На шпальті колонку легко

розпізнати формально. Тексти колумністів

мають, як правило, постійну географію та

обсяг до 200 рядків.

На сьогодні жанр колонки набуває все

більшої популярності в українській журналі-

стиці, причому не тільки в суспільно-

політичних і масових, а й навіть у спеціалі-

зованих виданнях.

Відомий російський учений Л. Кройчик

так визначає суть жанру колонки: “Колонка –

це монолог публіциста, який пропонує в об-

разно-емоційній формі свою оцінку фактів

та явищ дійсності” [5, c. 220].

На думку професора Л. Кройчика, персо-

ніфікація тексту покликана до життя не тіль-

ки загальним процесом демократизації пос-

традянського суспільства, а й тим, що в

умовах існуючого ринку інформації товаром

стає не просто новина, а новина, “упакова-

на” в публіцистичний текст. Попит на персо-

нальну журналістику в умовах зростаючої

конкуренції ЗМІ створив прецедент вибору.

Публіцист відгукується на цей попит пропо-

зицією власного імені. Ім’я (в широкому сен-

сі цього слова) стає символом, а то й брен-

дом видання, яке представляє цю особис-

тість [5, c. 64].

У західній пресі колонка бере свій поча-

ток від публікацій, що містять виклад погля-

дів людей, які зробили собі ім’я в політиці,

літературі, на телебаченні або в друкованих

ЗМІ. Не рідкісні випадки, що висловлювання

цих людей читаються та публікуються через

“ім’я”, а не через те, що вони говорять. Ко-

лонки можуть складатися з коротких урив-

ків, статей, подаватися у формі разових ви-

ступів у пресі чи становити цілий щоденник.

Найголовніша _____вимога – колонка має містити

точку зору лише одного автора, характери-

зуватися своїм “голосом”, індивідуальним

стилем.

Серед відомих колумністів – колишній

президент США Річард Діксон, письменник,

сатирик і публіцист Арт Бухвальд, оглядачі

Уолтер Ліппман, Джозеф Олсоп, Джон Рес-

тон та багато інших.

Кожен із них має свій погляд на життя,

свій стиль, свої методи роботи. Крім того,

серед колумністів багато відомих публіцис-

тів, зокрема есеїсти Джим Фіцджеральд і

Кетлін Стоккін, політичні оглядачі Том Вік-

кер і Річард Рівз, критики Уолтер Керс, Де-

від Денбі, Нейл Габ’є [6, c. 253].

Образ автора в колонці може бути ціка-

вий публіці завдяки авторитету колумністів

(на Заході ця роль дуже почесна й надаєть-

ся виключно провідним співробітникам ре-

дакції, а також визнаним політикам, еконо-

містам, науковцям, культурологам).

Вокаліст групи U2 Боно (Bono) дебюту-

вав у ролі автора-колумніста газети The

New York Times. Темою для своєї першої

колонки музикант вибрав пісню Френка Сі-

натри My Way. За словами Розенталя, го-

ловного редактора The New York Times, му-

зикант планував написати від шести до де-

сяти статей на різноманітні теми, серед яких

вже тоді була названа музика Сінатри. Фро-

нтмен U2 раніше вже співпрацював з The

Independent і Vanity Fair, а також вів блог

для Financial Times у ході саміту Організації

Об’єднаних Націй, що пройшов у 2008 р. і

присвячений “Цілям тисячоліття” ООН.

Президент Венесуели Уго Чавес почне

писати колонки відразу для декількох газет,

повідомило Associated Press. Його колонки

називатимуться “Рядки Чавеса”. Деякі вва-

жають, що У. Чавес вирішив зайнятися пуб-

ліцистикою, наслідуючи своєму давньому

кумирові – лідерові кубинської революції

Фіделю Кастро, який часто публікує свої

статті в кубинській пресі. За даними агенції

AP, перша колонка У. Чавеса була присвя-

чена бейсболу.

Сьогодні кожне поважне українське ви-

дання намагається залучити до співпраці

фахвіців з інших галузей суспільного життя,

часто це гостьові автори. Так, журнал “Про-

філь” регулярно публікує матеріали оглядача

“Радіо Свобода” Віталія Портнікова, редак-

тора _____відділу політики тижневика “Дзеркало

тижня” Сергія Рахмана, телеведучого Артема

Шевченка, історика Українського інституту

національної пам’яті Володимира В’ятровича,

народних депутатів України Тараса Стець-

кова та Сергія Гриновецького. Широким діа-

пазоном авторів також відзначається що-

денна “Газета 24” [7, c. 191].

Відомий український тенор Володимир

Гришко віднині є кореспондентом газети

“Вечірній Київ”. Він особисто висловив ба-

жання вести авторську колонку у виданні.

Тепер читачі “Вечірки” кожну п’ятницю діз-

наватимуться про думки й ставлення маес-

тро до мистецтва й культурного життя сто-

лиці України. Перший випуск авторської ко-

лонки відбувся під назвою “Про винагороди і

про натхнення всупереч кризі”.

Українських журналістів, яких можна бу-

ло б назвати колумністами, досить багато,

тому що в українській пресі колумністична

ієрархія ще не встановлена, і писати автор-

ські колонки може майже кожна людина.

Функціонально автори включають у текст

особисті міркування на якусь тему, свої спо-

гади, висновки згідно з власним життєвим

досвідом, історичні факти, які планомірно

підтверджують головну думку статті.

Основний метод дослідження, що вико-

ристовується в колонках, – пізнання через

власний досвід (науковий метод есе), ана-

ліз, синтез, аналогія, порівняння (жанр ко-

ментаря), сатиричне загострення ситуації

(метод дослідження фейлетону), глибокий

розгляд певної сукупності фактів, об’єдна-

них часом, простором, культурно-історични-

ми ознаками (огляд) [3, c. 42].

Таким чином, предметом дослідження

жанру колонки є точка зору героя-оповідача,

яким виступає автор колонки.

Функціонування автора публіцистичного

тексту в сучасних українських ЗМІ сьогодні є

актуальною проблемою не тільки теорії, а й

практики журналістики.

“Говорячи про місце автора як творця ві-

ртуальної картини світу і творця тексту в

сучасній публіцистиці, ми виходимо з відо-

мого положення про те, що автор-публіцист –

це складний феномен комунікативної реа-

льності. З одного боку, він_____, без сумніву, ви-

ступає як приватна особа, носій індивідуа-

льно-творчої позиції, а з іншого, він є пред-

ставником соціуму, особистістю, що наділе-

на певними уповноваженнями того видання,

представником якого він є. Зрозуміло, що в

цьому випадку його творча індивідуальність

і внутрішня свобода можуть бути посунуті

“форматом” даного видання та виникаючою

звідси самоцензурою” [3, c. 4].

Ефективність висловлювання залежить

від якісних параметрів самого цього висло-

влювання – опису суті того, що відбуваєть-

ся, рівнів розповідання, авторської присут-

ності в тексті. Також журналіст має врахову-

вати особливості своєї аудиторії за демо-

графічними, соціокультурними, ідеологічни-

ми та іншими сегментами. “Чим чіткіше уяв-

лення адресанта про адресата, тим ефек-

тивніше характер взаємовідносин” [4, c. 5].

Роль автора в авторських колонках фак-

тично завжди відрізняється збігом біографі-

чного автора й автора-оповідача, за винят-

ком тих випадків, коли автор оповідає від

третьої особи, але при цьому не дистанцію-

ється від події, а лише використовує нові

жанрові прийоми розкриття теми для підси-

лення дії на читача. Розповідь від третьої

особи ведеться в публіцистичних текстах

Ігоря Панасова, Влада Головіна (“Газета 24”),

Миколи Рябчика (“Газета по-українські”),

Миколи Колісника (“Вечерний Донецк”). Іноді

один і той самий журналіст у своїх одних

творах вдається до коментування будь-якої

події, суб’єктивно її оцінює, але не вдаючись

до використання оповідання від першої осо-

би, що надає стилю публіцистичності (на-

приклад, Андрій Бондар, автор – колумніст

“Газети по-українські”, “День без горілки”), а

в інших колонках він розглядає актуальну

суспільно-політичну подію з позиції власно-

го життєвого досвіду, у цьому випадку з пог-

ляду стилістики роль біографічного автора і

головного героя твору збігаються (той же

Андрій Бондар “Мій скінхед”, “Мій хліб”). У

таких художніх та гумористичних творах, де

оповідання ведеться від першої особи, ав-

тор є найближчим до читача (колонка _____Вар-

вари Жлуктечко, “Газета 24”).

Посилаючись на точку зору Ю. Апарне-

вої, можна виділити категорії автора в жур-

налістиці, засновані на ставленні публіциста

до дійсності. Вважається, що присутність

автора в журналістському тексті прямо за-

лежить від специфіки видання, оскільки це

пов’язано з психологічними особливостями

журналіста, який, виходячи з власного тем-

пераменту, складу розуму, світобачення,

сам вирішує, де йому писати і про що. Зви-

чайно, людина, яка має схильність до аналі-

тики, серйозних роздумів, навряд чи працю-

ватиме в таблоїдній пресі. Також той, хто

схиляється до поверхових роздумів про ми-

нуле та сьогодення, скоріше за все, реалі-

зовує себе та свої здібності в масових ви-

даннях [1, c. 52].

Проаналізувавши ряд періодичних ви-

дань якісної та масової преси, можливо ви-

ділити такі типи авторів у колонках, що різ-

няться за ставленням автора до дійсності:

– автор, який описувану ситуацію показує

так, як переживає її сам герой, дає їй ту

оцінку, яка відповідає позиції героя (Світ-

лана Пиркало “Закордонні женихи”

08.09.2009 р.);

– автор, що розмірковує над якоюсь гло-

бальною проблемою (Андрій Бондар

“Найважливіша фраза” 09.09.2009 р.);

– автор у своїх оцінках виявляє співчуття

до того, що відбувається (Вікторія Стах

“Замкнене літо” 01.08.2008 р.);

– автор дає іронічну оцінку тому, про що

пише (Світлана Пиркало “Маршрутка”

22.09.2009 р.);

– автор, який дає поради пересічному чи-

тачу (“Совет эксперта” Здоровье. –

2008. – № 4). Колонку порад веде, як

правило, освічена людина, експерт або

фахівець в будь-якій галузі;

– автор, що пише в основному про різні

нещасні випадки, вбивства. Він вдає, що

йому не байдужа доля героїв, може ви-

словити свою думку (Віталій Жежера

“Канюкини-канікули” 27.08.2009 р.);

– автор, що переказує почуті плітки про

відомих людей (Роман Горбик, “Газета 24”);

– автор, що розважається, ставиться до

ситуації легко, з гумором (Андрій Бон-

дар “День без горілки” 23.09.2009 р.);

– автор цинічний, ставиться до героя сво-

го матеріалу без належної пошани, для

нього не існує жодних обмежень в пове-

дінці і виборі слів при розмові (Світлана

Пиркало “Без хрича” 07.07.2009 р.).

IV. Висновки

Характер образу автора в журналістиці

має першочергове значення при вивченні

індивідуального стилю. З наведених прик-

ладів можна зробити висновок, що творча

індивідуальність журналіста виявляється і в

особливій манері письма, і в методах по-

дання інформації, і в тематичних орієнтаці-

ях, і в особливостях авторського світо-

сприйняття. На цій основі й виникає публі-

цистичний образ автора. Розкриття автор-

ської думки здійснюється не тільки аналіти-

чним, а й художнім шляхом, тому в одних

випадках ми бачимо образ автора, що роз-

мірковує, а в інших – ліричного героя.

Як бачимо, поняття “образу автора”, не-

зважаючи на його невизначеність і неодно-

значність, є перспективним предметом для

дослідження у філології та публіцистиці.

Питання про складові творчої особистості,

іміджу автора та його образу в тексті є од-

ним із найскладніших, і таким, що дає мож-

ливість суб’єктивно їх інтерпретувати.

Література

1. Апарнева Ю. Формирование типов ав-

тора публицистического текста через

отошение журналиста к описываемой

действительности / Ю. Апарнева // Ма-

тер. Всерос. науч.-практ. конф. иссле-

дователей журналистики, рекламы и

паблик рилейшнз “Журналистика, рек-

лама и СО: новые подходы” (25–26 мая

2004 г.) ; [под ред. проф. В.В. Тулупо-

ва]. – Воронеж, 2004. – С. 18–19

2. Виноградов В.В. О теории художествен-

ной речи / В.В. Виноградов. – М. : Наука,

1971. – 240 с.

3. Горохов В.М. Основы журналистского

мастерства / В.М. Горохов. – М. :

Мысль, 1998. – 180 с.

4. Дускаева Л.Р. Диалогическая природа

газетных речевых жанров : автореф.

дис. … д-ра филол. наук : 10.01.10 /

Л.Р. Дускаева ; Пермский государствен-

ный университет. – Пермь, 2004. – 22 с.

5. Кройчик Л.Е. Система журналистских

жанров / Л.Е. Кройчик // Основы творче-

ской деятельности журналиста [ред.-

сост. С.Г. Корконосенко]. – СПб. : Зна-

ние, СПбИВЭСЭП, 2000. – [Электрон-

ный ресурс]. – Режим доступа: http://

evartist.narod.ru/text5/64.htm.

6. Михайлов С.А. Журналистика Соеди-

ненных Штатов Америки / С.А. Михай-

лов. – СПб. : Изд-во Михайлова В.А.,

2004. – [Электронный ресурс]. – Режим

доступа: http://www.evartist.narod.ru/text6/

06.htm.

7. Шебеліст С.В. Авторська колонка як жа-

нровий різновид есею / С.В. Шебеліст //

Наукові праці Кам’янець-Подільського

національного університету імені Івана

Огієнка: Філологічні науки. – Кам’янець-

Подільський : Буйницький, 2008. –

Вип. 17. – С. 36–38.