Р о з а і л 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

Фізіотерапіюпризначають для зміцнення м'язів, завершення
формування повноцінної структури хребців, загартування організму. Засто­
совують електростимуляцію ослаблених м'язів, соляно-хвойні і йодобромні
ванни, обливання, обтирання, душ, повітряні і сонячні ванни, кліматоліку-
вання.                                                         І

Працетерапію відновну і професійну проводять тривалий час. При виконанні трудових процесів слід звертати увагу на те, щоб у зоні уш­кодження зберігався лордоз. Роботи, пов'язані з підніманням і перенесенням важких предметів, значними фізичними навантаженнями, можливі не раніше ніж через 1-1,5 року після перелому, оскільки повна консолідація і віднов­лення структури кістки хребця відбувається протягом 10-12 міс після трав­ми. Особи інтелектуальної праці і ті, що не зв'язані з суттєвими фізичними навантаженнями, стають до роботи через 5-8 міс. Однак при переломах шийного відділу хребта не допускається тривала робота з нахиленою вперед головою.

Ампуташї

Ампутація— відсікання частини кінцівки у межах сегменту. У випад­ках, коли кінцівку відсікають на рівні суглоба, то таку операцію називають ек-зартикуляція або вичленення. Ампутацію найчастіше виконують при важких механічних ушкодженнях кінцівки з роздробленням кісток, розтрощенням м'язів, розривом великих судин; відмороженнях і опіках IV ступеня; гангренні інфекції.

Розрізняють первинну ампутацію внаслідок діабету, облітеруючого ендар­теріїту, тромбоемболії, злоякісних новоутворень, анаеробній інфекції, яка про­водиться в екстреному порядку за життєвими показниками; вторинну — коли застосовані терапевтичні і хірургічні методи лікування неефективні; повторну, яку роблять у тих випадках, коли не досягнуто мети первинної ампутації. Рі­вень ампутації визначається локалізацією, характером і важкістю місцевих змін у кістці та м'яких тканинах, загальним станом хворого. Після ампутації утворюється кукса, яка є частиною усіченої кінцівки, що залишилася після операції.

Втрата частини тіла психічно важко переноситься хворими, руйнує набу­тий в процесі життєдіяльності руховий стереотип, призводить до суттєвого об­меження рухової активності, зниження або втрати працездатності і більшість хворих стає інвалідами. Ампутація окрім характерних для травматичної хворо­би місцевих і загальних проявів, можливих ускладнень у післяопераційний пе­ріод викликає специфічні для цього виду операцій ускладнення у вигляді кон­трактур. Вони звичайно виникають у суглобах, що є найближчими до місця відсікання. Спричиняються контрактури переважно за рахунок рефлекторно-больового щадіння і вимушеного положення кукси, перетинання і відсікання частини м'язів, переважання тонусу однієї з груп м'язів-антагоністів тощо. Контрактури суглобів верхніх кінцівок можуть суттєво обмежувати самооб-

203

Фізична реабілітація

слуговування та трудові можливості людини, нижніх — пересування.

Після ампутації, залежно від виду суглоба і осі його рухів, положення можуть виникати згинальні, розгиналь­ні, відвідні, привідні, ротаторні і ком­біновані контрактури. При згинальній контрактурі обмежене розгинання у суглобі, при розгинальній — навпаки обмежене згинання. Для відвідної кон­трактури характерні обмеження приве­дення; привідної — обмеження відве­дення; пронаційної — обмеження су­пінації, а для супінаційної — обмежен­ня пронації. Окрім обмеження рухів у суглобі будь-яка контрактура швидко викликає атрофію м'язів кінцівки, причому м'язи—розгиначі атрофують­ся раніше ніж згиначі.

Залежно від локалізації і рівня ам­путації виникають типові контрактури. Наприклад, якщо кукса у верхній тре­тині стегна, то виникають згинально-відвідні контрактури, а в середній тре­тині стегна — згинальні. У випадках двосторонньої ампутації стегон ці кон­трактури доповнюються ще зовнішньою ротацією культі. Після ампутації го­мілки розвиваються переважно згинальні контрактури у колінних суглобах. При куксах стоп виникає згинальне положення у гомілковостопних суглобах. Ампутація передпліччя чи плеча викликає згинальні контрактури, відповідно, у ліктьовому і плечовому суглобах. В останньому, якщо високий рівень ампу­тації, часто спостерігаються привідні контрактури.

Ампутація різко змінює м'язовий баланс, умови статики і динаміки, інак­ше навантажує опорно-руховий апарат тіла, що тягне за собою порушення пос­тави. Після ампутації ноги втрачається опора на одну сторону і центр ваги ті­ла (рис. 4.63, а) зміщується вгору і убік кінцівки, що залишилася: О і О_х — по­ложення ЗЦМ перед і після ампутації; 0₂ точка перетину медіальної осі з площиною опори; X — медіальне зміщення ЗЦМ; А і А_; — положення центру опори кінцівки перед і після ампутації; X — медіальне зміщення центру опори; А0₂ і С0₂ — відстань до медіальної площини збереженої і протезова­ної кінцівок.

Одночасно таз для збереження рівноваги нахиляється убік, де немає опори (рис. 4.63, б).

Це призводить до викривлення хребта у фронтальній площині в попереко­во-куприковому відділі і компенсаторного викривлення грудного відділу в про­тилежний бік, асиметрії плечового пояса і різного напруження м'язів уздовж

204