Р о з а і л 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

Після вправлення вивиху на зігнуту уліктьовому суглобі під прямим кутом руку накладають гіпсову лонгету від основи пальців до верхньої третини плеча на 10-12 днів. Під час іммобілізації вико­нують рухи у нефіксованих суглобах, ізо­метричні напруження м'язів передпліччя і плеча. Після зняття гіпсової лонгети роз­починають рухи у ліктьовому суглобі з поступовим збільшенням амплітуди, зок­рема: згинання, розгинання, супінацію іг пронацію. Пасивні рухи і масаж ліктьо­вого суглоба протипоказані,оскільки існує загроза розвитку кісткового процесу в м'яких тканинах, що оточують суглоб. Працездатність відновлюється через 1,5-2 міс після вивиху.

Вивих великого пальця кисті у п'ястково-фаланговому зчлену­ванні виникає внаслідок падіння на руку і надмірного розгинання пальця або удару по ньому спереду. Утворюється характерна деформація у вигляді спускового гачка рушниці (рис. 4.47). Після вправлення ви­виху палець фіксують гіпсовою або дротя­ною шиною у трохи зігнутому положенні на 2-3 тиж. Працездатність відновлюється через 3-4 тиж.

Вивихи стегна вкульшо­вому суглобі виникають від непря­мого удару значної сили, що може статися при падінні з висоти на ногу, стисканні під час автомобільних аварій тощо. Залежно від положення головки стегнової кістки відносно вертлюжної западини розрізняють чотири основні види вивиху стегна: задньоверхній, або клубовий; задньонижній, або сідничний; передньо-верхній, або надлобковий; передньонижній, або затульний. Найчастіше трап­ляються клубовий і сідничний вивихи. Залежно від виду вивиху нога набуває характерного положення. При клубовому вивиху стегно помірно зігнуте, при­ведене і обернене до середини (рис. 4.48). При сідничному вивиху стегно більш зігнуте, а інші ознаки окреслені різкіше.

Після вправлення вивиху хворого вкладають на ліжко зі щитом під матра­цем і застосовують протягом 2-4 тиж клейове витягання за гомілку та стегно, які знаходяться в дещо зігнутому та відведеному в кульшовому суглобі поло­женні. Можна іммобілізувати кінцівку задньою гіпсовою лонгетою з фіксаці-

185

Фізична реабілітація

ею кульшового, колінного і гомілково стопного суглоба приблизно на такий самий час.

При витяганні через 3-5 днів починають виконувати пасивні, пасивно-ак­тивні, а потім активні рухи у кульшовому суглобі (рис. 4.49). Після закінчення іммобілізації хворому дозволяють ходити на милицях, не стаючи на хвору но­гу. Дозовані навантаження розпочинають через 4-5 тиж, повні — через 2-2,5 міс. У процесі лікування проводиться масаж кінцівки, обминаючи куль­шовий суглоб, призначають електропроцедури, ходьбу і фізичні вправи у ба­сейні. Працездатність відновлюється через 3 міс після вивиху.

Переломи кісток тазавідносять до найбільш тяжких ушкоджень опорно-рухового апарату. При ізольованих переломах травматичний шок виникає у кожного третього-четвертого потерпілого, а при множинних — майже у всіх. Травми супроводжуються значною втратою крові, можливе ушкодження тазо­вих органів, сечоводу і прямої кишки. Виникають переломи внаслідок прямо­го удару чи стиснення таза, що відбувається, здебільшого, при падінні з вели­кої висоти, обвалах, транспортних аваріях.

Залежно від локалізації перелому, ступеня порушення цілісності тазового кільця розрізняють: крайові переломи кісток таза, переломи без порушення безперервності тазового кільця, переломи з порушенням безперервностітазо­вого кільця, переломи вертлюжної западини (рис. 4. 50).

Лікують переломи кісток таза переважно консервативно. При крайових пе­реломах, до яких відносять переломи крила клубової кістки, куприка, крижів, відрив верхньої і нижньої остей сідничного горба, хворих на 2-4 тиж кладуть у ліжко зі щитом під матрацем. Залежно від локалізації перелому, обмежують­ся постільним режимом або кінцівку ураженим боком викладають на шину Бе-лера і роблять клейове витягання.

Рис. 4.49. Система витя­гання після вправлення вивиху стегна у поєд­нанні з можливістю па­сивно-активних рухів у кульшовому суглобі

186

Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

Рис. 4.50. Переломи кіс­ток таза: 1 — крайовийкрила клубовоїкістки без зміщення; 2 — без порушення безперервності та­зового кільця, гілки лобкової і сідничної кістки без зміщен­ня; 3 — з порушеннями безпе­рервності тазового кільця, лобкової і сідничної кісток та ділянки крижо-клубового зчленуваня зі зміщенням; 4 — вертлюжної западини

Переломи без порушення безперервності тазового кільця можуть бути у вигляді ізольованих переломів лобкової або сідничної кісток, переломів гори­зонтальних гілок обох лобкових або сідничних кісток чи одночасного перело­му сідничної кістки і горизонтальної гілки лобкової кістки на протилежних сторонах (див. рис. 4. 50, 2). При таких переломах механічна міцність тазово­го кільця істотно не порушується і опороздатність практично відновлюється в терміни первинного зрощення перелому, тобто приблизно через 4 тиж. Тому на цей час хворого вкладають у ліжко з дерев'яним щитом під матрацем у поло­женні "жаби"; хворий лежить на спині, п'ятки з'єднані, коліна розведені і зіг­нуті під кутом приблизно 140° й утримуються у цьому положенні за допомо­гою підкладеного під них валика відповідної висоти (рис. 4. 51). Таке положен­ня забезпечує розслаблення м'язів таза і стегна, що послаблює біль у ділянці перелому.

Переломи кісток таза з порушенням безперервності тазового кільця мо­жуть бути у передньому його відділі, задньому і в обох відділах одночасно. До перших відносять одно- або двосторонні переломи лобкових і сідничних кіс­ток, до других — вертикальні переломи крижів чи клубової кістки, до третіх — різні комбінації перших і других. Ці переломи є тяжкими і потребують не­гайних реанімаційних заходів. Іммобілізація, що триває 6-10 тиж, проводить­ся за системою постійного клейового або скелетного витягання за бугристість великогомілкової кістки чи виростки стегна на стороні ураження таза або з двох сторін. У випадках розриву лобкового зчленування під ділянку таза під­водять спеціальний гамак з щільної тканини, який закріплюється на балкан-ській рамі (рис. 4.52). Він створює рівномірне стиснення таза з боків, забезпе­чуючи стикання кінців лобкового зчленування. Ноги вкладають паралельно на

187

Фізична реабілітація

стандартні шини або застосовують постійне клейове витягання за обидві кін­цівки протягом 6-8 тиж. Після закінчення іммобілізації таз фіксують за допо­могою м'якого еластичного бандажу, яким надалі необхідно користуватися протягом 6 міс.

Переломи вертлюжної западини, без зміщення уламків, лікують постійним клейовим або скелетним витяганням за виростки стегна на шині Белера, три­валість якого 4-5 тиж. Цей термін збільшується приблизно вдвічі при перело­мах зі зміщенням та ускладнених центральним вивихом стегна.

У лікарняний період реабілітаціїзастосовують ЛФК, лікувальний ма­саж, фізіотерапію, працетерапію.

Лікувальну фізичну культуру призначають на 2-3-й день і проводять у три періоди. У І та II — осьові навантаження протипоказані, впра­ви виконують у положенні лежачи, а у III період можна включати осьові наван­таження в положенні стоячи.

Головними завданнями І періоду є: поліпшення психоемоційного стану хворого; запобігання запаленню легенів, утворенню тромбоемболій, пролеж­нів, порушенню фізіологічних від­правлень; стимуляція процесів ре­генерації і протидія атрофії м'язів. Комплекси лікувальної гімнастики складаються з дихальних вправ, рухів руками, стопами, згинання і розгинання у колінних суглобах, не відриваючи стегна від валика і п'яток від ліжка. Рекомендуються ізометричні напруження м'язів стегна і гомілки, сідничних, не­значне піднімання таза, імітація ходьби по площині ліжка. Ліку­вальна гімнастика доповнюється самостійними заняттями 3-5 разів на день, ранковою гігієнічною гім­настикою.

У хворих без порушень безпе­рервності кісток тазового кільця І період триває 10-14 днів, а з пору­шенням — 5-6 тиж. Останніх слід готувати до ходьби на милицях, ви­користовуючи вправи для плечово­го поясу, рук, нефіксованої ноги, з милицями. Під час скелетного ви­тягання застосовують вправи, що використовують при подібній ім­мобілізації при переломах діафіза стегна, завинятком підсаджування

188