Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

сову пов'язку вкорочують до колінного суглоба, а стопу встановлюють у менш зігнуте положення.

У І період, що розпочинається на 2-3-й день після операції, використо­вують загальнорозвиваючі, дихальні і спеціальні вправи. Спеціальні вправи — це активні рухи пальцями стопи та у кульшовому суглобі спочатку за до­помогою здорової ноги і пізніше без неї, ідеомоторні вправи, ізометричні напруження м'язів стегна. Одночасно з цим хворий робить 1-2-секундні напруження триголового м'яза гомілки, які повторюють 10-15 разів 3-4 ра­зи на день. У подальшому експозиція напружень збільшується до 5-7 с, а кількість повторень наприкінці періоду дорівнює 30-50 за один раз. Хворим з 3-4 дня дозволяють ходити на милицях без опори на ногу у межах відді­лення. Через 3 тиж після операції, коли звільняють колінний суглоб від ім­мобілізації, до попередніх вправ додають рухи у суглобі в положенні сидя­чи і лежачи.

Після зняття іммобілізації нерідко спостерігається постіммобілізаційна згинально-розгинальна контрактура гомілковостопного суглоба, гіпотонія і гі­потрофія триголового м'яза гомілки, набряки в ділянці кісточок і тилу стопи. Тому головні зусилля ЛФК у II період націлені на ліквідацію цих ускладнень і відновлення опори на передній відділ стопи та опороздатності кінцівки у цілому.

В перші 2 тиж для поступового, безболісного збільшення обсягу рухів сто­пою рекомендують виконувати вправи в теплій воді самостійно та за допомо­гою тяги за лямку (рис. 4.44). Застосовують спеціальні вправи активні й актив­но-пасивні для гомілковостопного суглоба у положеннях сидячи і лежачи при суворо поступовому розширенні обсягу тильного згинання стопи. Рекоменду­ють перекачування стопами м'яча і гімнастичної палиці, качання качалки обома ногами, підйом на носок спочатку долаючи вагу гомілки, а у наступно­му — гантелі 3-5 кг, покладеної на стегно.

Найкраще відновлюють функцію стопи і кінцівки в басейні. Там хворий через тиждень після початку II періоду пересувається на носках, а ще через тиждень-півтора виконує підйом на носок оперованої кінцівки. На суші такі дозовані навантаження починаються пізніше, ніж у воді, приблизно на 2-3 тиж.

Хворий починає ходити з ціпком через 2,5-3 міс після операції, частково навантажуючи ушкоджену кінцівку. Повне осьове навантаження дозволяють через 3,5-4 міс у III період, центральним завданням якого є відновлення сили триголового м'яза, навчання правильної ходьби без зовнішньої опори. Реко­мендують виконувати піднімання на носки, перекати з п'яток на носки, напів­присідання з підйомом на носки спочатку з частковим розвантаженням від маси тіла за рахунок вихідних положень, стоячи і тримаючись руками за рей­ку гімнастичної стінки або спинку стільця. При ходьбі відпрацьовують перекат стопи і заключний поштовх її переднім відділом, навичку правильної ходьби. Широко застосовують спортивно-прикладні вправи, ручний і апаратний ма­саж. Повне відновлення функції і працездатності відбувається через 6-7 міс, після чого спортсменам технічних і циклічних видів можна приступати до тре-

177

Рис. 4.44. Спеціальні вправи для гомілковостопного суглоба

нувань, а спортсменам швидкісно-силових та ігрових видів — на 1-3 міс пізніше.

Лікувальний масаж при внутрішньосуглобових переломах у лікарняний період реабілітації спрямований на зменшення болючості, ак­тивізацію крово- і лімфообігу, трофічних і регенеративних процесів, попе­редження атрофії м'язів, контрактур, пролежнів. Залежно від методу ліку­вання і характеру іммобілізації його призначають на 2-3-й день або через тиждень. Масажують здорову кінцівку. Використовують сегментарно-реф­лекторний масаж відповідних паравертебральних зон, а на ушкодженій — роблять позавогнищевий масаж. Після зняття іммобілізації застосовують щадний масаж кінцівки з одночасними активними і обережними пасив­ними рухами. При цьому уражений суглоб не масажують через можли­вість надмірного утворення кісткового мозоля і розвитку кісткової ткани­ни в оточуючих суглоб тканинах під впливом механічних подразників. Все це утруднює здійснення рухів у суглобі і погіршує відновлення функції у ньому.

Фізіотерапію призначають з 1-2-го дня для знеболювання, роз­
смоктування крововиливу у суглобі, ліквідації набряку і покращання крово- і
лімфообігу, стимуляції кісткового зрощення, попередження наслідків травми
та іммобілізації. Застосовують електрофорез новокаїну, УВЧ- і діадинамотера-
пію, магнітотерапію, УФО, солюкс. Після зняття іммобілізації використовують
парафіно-озокеритні аплікації, електростимуляцію, соляно-хвойні і скипидар­
ні ванни, душ тощо.            '

Загальнозміцнюючу працетерапію застосовують під час іммобілі­зації при внутрішньосуглобових переломах верхніх і нижніх кінцівок. Залеж­но від локалізації перелому і характеру іммобілізації трудові процеси будуть мати просту чи більш складну структуру рухів. Найбільше значення працете-

178

Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

рапія має при травмі рук, особливо при переломах кисті і пальців. Хворим ре­комендують оволодіти навичками самообслуговування (особиста гігієна, ко­ристування столовими приборами), виконувати полегшені трудові дії здорови­ми пальцями ушкодженої руки з допомогою здорової, такі, як скручування бинтів, змотування ниток, складання марлевих серветок, ліплення з пластилі­ну тощо. Після зняття іммобілізації хворому можна запропонувати роботу на ручній чи ножній швейній машинці, викруткою, ручною дреллю, в'язання, плетіння, різьблення по дереву, роботи на горизонтальному і вертикальному побутовому стенді та ін.

У післялікарняний період реабілітаціїзатосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, механотерапію, працетерапію.

Лікувальна фізична культура проводиться за III періо­дом. Головні завдання: повне відновлення функцій суглоба і кінцівки, усу­нення залишкових і координаційних порушень, попередження деформуючо­го артрозу, тренування кінцівки та організму у цілому до довготривалих ста-тико-динамічних навантажень побутового і виробничого характеру. Широко використовують вправи без снарядів, зі снарядами і на снарядах, махові впра­ви і вправи на координацію рухів, спортивно-прикладні вправи, гідрокінези-терапію.

При переломах верхніх кінцівок основну увагу приділяють відновленню сили і витривалості м'язів, що зміцнюють травмований суглоб, маніпулятивній діяльності руки, особливо складних високодиференційованих рухів кистю і пальцями. Під час занять фізичними вправами не можна допускати перевтоми м'язів, появи болю. Це може спричинити набряк, рефлекторне напруження м'язів, обмеження амплітуди рухів у суглобі. Особливо уважно слід ставитися до ліктьового суглоба, який дуже швидко реагує на погрішності у методиці по­явою названих явищ та кістоутворенням у м'яких тканинах у ділянці суглоба, розростанням кісткових деформацій у вигляді "вусів", "шпор" тощо. Пацієн­там не менше 6 міс після перелому не рекомендується робити упори, виси та інші вправи, які можуть спричинити ускладнення і загальмувати повне віднов­лення функції ліктьового суглоба.

При внутрішньосуглобових переломах нижніх кінцівок у цьому періоді відновлюють функцію опори, припиняють ходьбу за допомогою предметів, дозволяють поступово ходити з повним осьовим навантаженням. Останнє можливе після переломів шийки стегна через 5-6 міс, кісток колінного сугло­ба — через 3-5 міс, гомілковостопного — через 2,5-4,5 міс.

У заняття включають різні види ходьби, біг, стрибки, підскоки, зіскаку­вання, танцювальні кроки. Рекомендуються теренкур різної складності, ходь­ба на лижах, катання на велосипеді, ковзанах, туризм. При виконанні цих вправ пацієнтам, що мали перелом кісточок, слід протягом року і більше обов'язково фіксувати гомілковостопний суглоб еластичним бинтом або одягати гомілковостопник і носити супінатор. Особам похилого і старечого віку, які перенесли перелом шийки стегна і, взагалі, будь-який внутріш-ньосуглобовий перелом нижньої кінцівки, біг, стрибки та інші фізичні впра­ви, що стрясають і суттєво навантажують організм, у заняття не включають.

179

Фізична реабілітація

Основний акцент у них роблять на тренування ходьби без опори чи з па­лицею, ходьбі по сходах, що одночасно відновлює і функціональний станорганізму.

Лікувальний масаж застосовують з метою ліквідації залишко­вих явищ після внутрішньосуглобового перелому, нормалізації скорочувальної здатності і тонусу м'язів, ліквідації контрактур. Використовують місцевий і підводний душ-масаж, масажують м'язи кінцівки, особливо ті, що типово ат­рофуються при внутрішньосуглобових переломах: плечового — дельтоподіб­ний і великий грудний м'язи, ліктьового — триголовий м'яз плеча і розгиначі пальців кисті, кульшового — великий сідничний м'яз, колінного — чотириго­ловий і литковий м'язи. В цей період допускають масаж ділянки суглобів, ок­рім ліктьового, діючи на тканини, що їх оточують, прийомами погладжування і розтирання. При м'язових контрактурах масажують укорочені м'язи, вико­ристовуючи: погладжування — площинне, охоплююче і щипцеподібне; розти­рання — колоподібне кінцями пальців, штрихування, пиляння, перетинання; ніжні розтирання і вібрації. Одночасно з масажем застосовуються редресуючі рухи в ураженому суглобі і такі, що сприяють ліквідації контрактури і тугорух-ливості в ньому.

Фізіотерапію призначають для зміцнення м'язів, прискорення від­новлення повної функції суглоба і кінцівки, завершення формування повноцін­ного кісткового мозоля, відновлення працездатності, загартовування організму. Застосовують електростимуляцію, парафіно-озокеритні аплікації, грязеліку­вання, ванни з шавлії, соляно-хвойні і йодобромні ванни, повітряні і сонячні ванни, душ, обливання, обтирання, лазню, кліматолікування.

Механотерапію призначають у випадках обмеження рухли­вості у суглобі, контрактури. Залежно від локалізації перелому застосову­ють апарати маятникового, блокового типу та веслові тренажери при ушкодженнях суглобів рук і велотренажери при травмах суглобів нижніх кінцівок.

Працетерапія спрямована на відновлення загальної і професійної працездатності. Використовують роботи на ручній і ножній швейній машинці, різьблення по дереву, віджимання білизни, столярні, слюсарні, гончарні робо­ти, працю у садку, трудових майстернях і таку, що наближена до виробничої. Працездатність відновлюється після вбитих переломів шийки плечової кістки через 5-8 тиж, а інших — 8-12; ліктьового суглоба — 2—4 міс; шийки стегна — 7-12 міс, колінного суглоба — 3,5-6 міс, гомілковостопного — 2,5-5 міс. При переломах ліктьового суглоба не рекомендують близько року носити важ­кі речі у травмованій руці.

Вивих— це ушкодження, при якому виникає стійке зміщення суглобових поверхонь кісток, з виходом однієї з них за межі порожнини суглоба. У випад­ках повної відсутності контакту між суглобовими поверхнями головки і запа­дини вивих називається повним, а при частковому — неповним, або підвиви­хом. Розрізняють набуті вивихи і вроджені. Останні спостерігаються у кульшо­вих суглобах і є результатом дефектів розвитку суглобових поверхонь під час внутрішньоутробного розвитку плоду. Набуті вивихи поділяють на травма-

I   180