Галузеві норми редагування довідкової літератури.

Вимоги до довідкової літератури

Довідкові видання займають вагоме місце в літературі, володіючи рядом важливих функцій. У зв'язку з цим до довідкової літератури висувають особливі вимоги, якими має володіти високоякісне видання. М.М. Сікорський висуває такі основні положення:

1.2.1 Повнота фактичного матеріалу

Фактичний матеріал, без сумніву, є основоположним елементом у будь-якому довідковому виданні, «які складають основу змісту твору» [12; 225]. При цьому обов'язкова їх наукова та практична значущість. Опора на фактичний матеріал забезпечує достовірність і наочність запропонованої інформації. Найважливіша вимога до фактичного матеріалу - авторитетність фактичних даних. Довідкові видання не допускають неточних, не перевірених, перекручених фактичних даних. Отримуючи в руки довідкове видання, читач повинен бути впевнений в тому, що він користується даними достовірними і відповідають реаліям сьогоднішнього дня. Тому перевірка фактичної сторони матеріалу є частина роботи редактора.

1.2.2 Наукова та практична значущість

Матеріали довідкового видання можуть бути самими різними за тематикою, але повинні нести наукову і практичну значимість, не дублювати матеріали попередніх видань того ж типу, а вносити щось нове або розглядати попередній матеріал під іншим кутом. «Багатогранна розгляд та опис матеріалу виражає його практичну значущість» [12; 239]. Наукова та практична значущість є важливим аспектом складання енциклопедії, що забезпечує її цінність.

1.2.3 Удобопоісковость

Довідкова література призначена для вибіркового читання. Тому в довідковій літературі важлива зручна система пошуку необхідного читачеві матеріалу. При правильній логічній та поліграфічної організації тексту пошук значно спрощується. «У довідковому виданні необхідний візуальний комфорт, який створюється в першу чергу чітким членуванням тексту на структурні складові» [3, 17]. Для цього необхідно чітке розмежування логічних частин і різних елементів видання (основного тексту, ілюстрацій, коментарів до них, - і в той же час відображення їх ролі та взаємозв'язків), оформлення текстового матеріалу (розрядка, курсив тощо), наявність ілюстративного матеріалу, який несе в собі рівну з текстом інформаційне навантаження, організаціясистеми пошуку: зміст (зміст), висічки, покажчики, колонтитули тощо Отже, довідкові дані повинні бути представлені у формі, що забезпечує їх швидке сприйняття і використання.

1.2.4 Обсяг словникових або довідкових статей

У залежності від кількості матеріалу, ступеня його розкриття обсяг словникових статей може коливатися від декількох слів до кількох сторінок. Але кожна довідкова стаття має будуватися по виробленій типовою схемою. «Створення схеми типової статті,стандартизація її змісту та структури відповідають інтересам читачів, яким зручно користуватися однотипними матеріалами, і полегшує роботу автора» [12; 243]. Статті повинні механічно приводитися до однієї структури або обсягом - важливо дотримати їх відповідність і структурно-композиційне однаковість, однаковими для них повинні бути ступінь повноти подачі матеріалу і згортання інформації, форма і метод викладу, рівень наукової глибини

1.2.5 Наявність посилань і відсилань

Посилання та відсилання відображають міжгалузеві та внутрішньогалузеві зв'язки між поняттями. Це записи в один рядок, що відсилають до іншого слову енциклопедії. Посилання повинні бути оформлені за єдиним принципом, забезпечувати зручність користування

1.2.6 Наявність допоміжного довідкового апарату

Необхідний компонент будь-якого довідника - апарат видання. У нього входять: вихідні відомості, зміст, передмова, перелік умовних позначень та скорочень, бібліографічний список, покажчики. Він потрібен для того, щоб відрізнити видання від іншого, швидко і безпомилково зорієнтуватися в його змісті, мати можливість ідентифікувати його і здійснити пошук в потоках і масивах інших видань.

1.2.7 Мова і стиль викладу

Енциклопедичний стиль викладу виявляється в умінні представити обширний фактичний матеріал в загальнодоступній та лаконічній формі. Зміст видання знаходить своє вираження саме в мові і стилі викладу. Прагнення до точного, економічного і в той же час доступному для читача використання лексики вимагає від редактора серйозної роботи над стилем, єдність якого обов'язково в усьому виданні.

1.2.8 Культура видання

Культура видання - це перше на що звертає увагу читач, тому це важлива сторона роботи над виданням. Культуру становлять: вибір шрифтів, зручний формат, якість паперу і палітурних матеріалів, характер ілюстрацій, таблиць, виділень і т.п.Все це забезпечує як естетичну сторону і практичну сторону видання. Також культура видання визначається дотриманням всіх перерахованих вище вимог до довідково-енциклопедичної літератури.

Дотримання всіх восьми завдань довідкової літератури забезпечує високу якість та авторитетність видання.

1.3 Розробка концепції та структури видання

Найважливіша вимога до складання довідкового видання - максимально чітка і повна розробка його концепції, яка повинна враховувати потреби певної читацької групи і конкретні завдання видання. Концепція видання стає основою редакторської підготовки довідкової книги. У зв'язку з цим цієї особливе значення має глибоке знання редактором типологічних особливостей довідкової книги.

Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 30

1. Кодування повідомлень масової інформації.

Будь-яка робота із записами потребує їх кодування. Як правило, повідомлення зберігаються у вигляді кодів. Кодування повідомлень — це подання їх за допомогою деякої послідовності знаків. Кодування — спосіб зберігання і передавання повідомлень, форма подання їх на носієві.

 Одне і те саме повідомлення можна кодувати по-різному.

 Однією з систем кодування є азбука. Можна кодувати і звуки. Однією з таких систем кодування є ноти. Зберігати можна не тільки текстову та звукову інформацію. У вигляді кодів зберігаються і зображення.

Якщо розглянути газетний малюнок через збільшувальне скло, то можна побачити, що він складається із світлих і темних точок. Координати кожної точки можна запам'ятати у вигляді чисел. Колір кожної точки також можна запам'ятати у вигляді числа. Такі числа можна зберігати в пам'яті комп'ютера та передавати на будь-які відстані.

Для подання та опрацювання повідомлень у комп'ютері використовують двійкові коди, що подаються за допомогою лише двох символів — 0 i l, оскільки пристрої комп'ютера побудовані на елементах, що мають два стійких стани (які позначають через 0 та 1). Це дозволяє технічно реалізувати збереження і опрацювання повідомлень за допомогою комп'ютера.

Біт (англ. bit — двійкова одиниця) — найменша довжина двійкового коду (один двійковий розряд). Байт — це послідовність з 8 бітів. Загальна кількість різних комбінацій двійкових розрядів у байті дорівнює 28=256. Для кодування різних символів та для їх зберігання в запам'ятовуючих пристроях комп'ютера найчастіше використовують американський стандартний код для обміну інформацією — ASCII (англ. American Standard Code for Information Interchange), який являє собою стандартну таблицю кодування знаків.

Одне і те саме повідомлення можна закодувати різними способами, тобто виразити різними мовами. За всю історію існування, люди створили багато різних мов кодування:

• розмовні мови;

• мова міміки і жестів;

• мова малюнків та креслень;

• мова науки (математичні, хімічні, біологічні й інші символи та формули);

• мова мистецтва (музики, живопису, скульптури);

• спеціальні мови (есперанто, морський семафор, азбука Морзе, азбука Брайля для незрячих).

1. Міжнародні організації зі стандартизації. Міжнародні стандарти з видавничої справи.

Міжнародна Організація зі Стандартизації ( іжна. International Organization for Standardization, ISO) — міжнародна організація, метою діяльності котрої є ратифікація розроблених спільними зусиллями делегатів від різних країн стандартів.

Організація ISO була заснована 23 лютого 1947 двадцятьма п’ятьма національними організаціями по стандартизації, як координуючий орган.

Доки ISO залишається неурядовою організацією, її можливості у розробці та ратифікації стандартів значно більші, ніж в інших подібних організацій. Це сприяло тому, що багато її стандартів стали державними у багатьох країнах, і дозволяє досить ефективно координувати дії багатьох національних організацій по стандартизації.

ISO тісно співпрацює з Міжнародною електротехнічною комісією (IEC), котра відповідає за стандартизацію електроапаратури.

Цей стандарт розроблений технічним комітетом ISO/TC 176 «Управління якістю і забезпечення якості», підкомітетом SC 2 «Системи якості» міжнародної організації по стандартизації ISO (скорочення від International Organization for Standardization – Міжнародна організація по стандартизації), яка є світовою Федерацією національних органів по стандартизації, що створена у 1946 році і об’єднує майже 100 країн-учасників. Основним її завданням є підтримка розробки міжнародних стандартів, тестування та сертифікації, спрямованих на розвиток міжнародної торгівлі якісних продуктів та послуг. (З 2004 року Україна також входить до ISO). Стандарт ISO 9001:2001 є третім виданням, що скасовує та замінює друге видання (ISO 9001:1994) разом із ISO 9002:1994 та ISO 9003:1994 і є технічним переглядом цих документів. Він пройшов адаптацію в Україні і набув чинності відповідно до Наказу Держспоживстандарту України від 27 червня 2001 p. № 317 як ДСТУ ISO 9001, що передбачає ряд положень у сфері стратегічного управління якістю послуг.

Власне сам стандарт є моделлю процесного підходу до управлінської діяльності, який містить вимоги до усіх процесів організації, що впливають на якість її кінцевих послуг.

Міжнародні стандарти:

ГОСТ 7.53-2001 «Видання. Міжнародна стандартна ну-нумерації книг »поширюється на спосіб ідентифікації книг і встановлює структуру, форму написання, розташування в книзі іжнародного стандартного номера книги (ISBN).

ГОСТ Р 7.0.53-2007 «Видання. Міжнародний стандартний книжковий номер. Використання та видавнича оформлення ». Про міжнародної стандартної нумерації і штрихове кодування видань.

ГОСТ 7.56-2002 «Видання. Міжнародна стандартна ну-нумерації серіальних видань »регламентує спосіб ідентифі-каціі серіальних видань і визначає структуру, форму представ-лення і процедуру присвоєння Міжнародного стандартного номі-ра серіальних видань (ISSN).

1. Галузеві норми редагування дитячої літератури.

Одним з важливих аспектів редакторської роботи над літературним твором, адресованим дитині, є комплексна оцінка його змісту і форми. Відокремити одне від одного, коли йдеться про дитячу книгу, неможливо: у дитячому сприйнятті емоційне переважає над логічним, і вдале використання всіх засобів впливу дозволяє забезпечити найбільш ефективне засвоєння юним читачем змісту видання, правильне його розуміння та сприйняття, вправне застосування отриманих знань.

Репертуар дитячого видавництва, зазвичай, формується з: 1) творів, що вже видавалися і придатні для перевидання; 2) нових творів; 3) творів «дорослої» літератури, що можуть зацікавити дитину.

Здійснюючи комплекс аналітичних операцій, редактор повинен вміти безпомилково визначати, що слід перевидавати, що видавати вперше. Для першого сценарію, як правило, відбираються твори, що стали дитячою класикою, а також фольклор. (Перевидання завжди посідали значне місце у масиві дитячої літератури).

Видавець, що працює в галузі дитячого книговидання, повинен пам’ятати: дитину важко примусити читати, якщо в неї немає достатніх для цього мотивацій і, передовсім, зацікавленості темою, предметом викладу. Навіть шкільний підручник повинен бути таким, щоб школяреві не хотілося його випускати з рук.

Особливістю дитячої книги є те, що сюжет присутній і в творах нехудожнього характеру, особливо, якщо вони адресовані мо- лодшим^категоріям читачів. Власне на сюжетній основі побудований один з доволі поширених різновидів дитячої пізнавальної літератури — науково-художня книга, в якій достовірна інформація, науковий фактаж викладається з використанням засобів художньої творчості.

Працюючи над майбутнім виданням, редактор повинен брати до уваги олі функціональні можливості ігрової складової в тексті, в ілюстрації, в архітектурі дитячої книжки (не випадково улюбленою формою «перших» книжок є книжка-іграшка)

Ігровий компонент в дитячому творі може набувати форми:

1)      словесної гри;

2)      власне гри, уведеної в канву тексту;

3)      гри як основного композиційного елементу;

4)      ігрових засобів введення читацької думки, оптимізації

викладу.

Для форматів дитячих видань притаманна не лише специфічна геометрія, а й досить помітне коливання у розмірах — від «кишенькових» (прикладом може слугувати вже згадувана серія книжок-малюків видавництва «Торнадо») до більше середніх та великих. Вибір формату залежить від віку читацької аудиторії, цільового призначення видання, умов користування ним дитиною. Наприклад, для того, щоб у книжках для читачів-початківців оптимально сполучити текст, складений кеглем 14 — 16 п., з численним великоформатним ілюстративним матеріалом необхідно достатньо простору і площі. Тому слід обрати формат з групи великих.