Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 25

1. Книгодрукування у світі (XIX ст.).

Росія: У XIX ст. розшарування книговидавців стало помітним. Найбільшим ви-давцем-новатором XIX ст. називають А. Смірдіна, який відкрив найкращий книжковий магазин того часу, впровадив постійну виплату гонорарів авторам, збільшив тираж і знизив ціни на свої ви-дання, що призвело до розширення кола споживачів друкованої продукції.

Друкарство в західній європі: Великобританія

У І пол. XIX ст. найпоширенішим видом друкованої продукції були малотиражні видання, цінова політика залежала від відомості імені автора книги. Клас так званої низькопробної літератури представляли мелодрами, еротична література, готичні романи, детективи, репринти популярних раніше творів та книги за зниженими цінами, які довго не продавалися.

Німеччина Книжкова культура кін. XVIII ст. - поч. XIX ст. не піднімалася вище середнього рівня. Книгодрукування страждало від постійних утисків князівської та церковної цензури. Обмежені можливості книговидавців були спричинені здешевленням книжкової продукції через численні підпільні перевидання книг популярних авторів - без ілюстративного матеріалу і з низьким рівнем художнього оформлення.

Франція: У XIX ст. збільшується попит на книгу серед незаможних верств населення, що змушує видавців шукати способи здешевлення книги. У 1826 р. засноване одне з найбільших видавництв Франції –Ашетт. У 1838 р. було засноване видавництво Ж. Шарпантьє (1805 -1851 pp.), який своїм успіхом був зобов'язаний випуску, порівняно недорогих, книг зручного формату, адресованих буржуазному читачеві. Скориставшись стереотипією, Ж. Шарпантьє видав більше 400 романів за низькою ціною - 3,5 франка за том.

У 1847 р. у Франції засноване "Суспільство видавців і книготорговців", яке регулювало взаємини між видавцями, друкарями, власниками паперових фабрик, книгопродавцями і видавало "Журнал книжкової торгівлі".

США: До кін. XIX ст. сформувались основні риси видавничої справи США: комерційний характер, прагнення до концентрації і монополізації, тісний зв'язок із промисловим і фінансовим капіталом. Створено великі видавничі фірми більшість з яких існує і нині: "Харпер бразерс" ,"Ліппінкотт" . У 1891 p. прийнято міжнародний закон про авторське право. Видавнича справа починає зливатись з банківськими магнатами, створюються видавничі монополії.

1. Масова інформація як інструмент впливу.

Згідно з одним із законів теорії інформації, будь-яка інформація, сприйнята кібернетичною системою (отже, і людиною), впливає на неї.

Приклад. Більше двох століть тому після опублікування роману Гете „Страждання молодого Вертера", молодий герой якого закінчував життя самогубством, Європою прокотилася хвиля самогубств молодих чоловіків. Цю ланцюгову реакцію було названо «феноменом Вертера».

Вплив масової інформації зростає, якщо реципієнти (члени суспільства) виведені зі стану рівноваги (наприклад, ЗМІ передають повідомлення про небезпеку, що суперечать одне одному), роздратовані чимось (наприклад, різким зростанням цін), збуджені (наприклад, ЗМІ постійно повідомляють про можливе знецінення вкладів у банках).

Як свідчать соціологічні дослідження, за нормальних умов вплив не може перевищити той стан, який був до проведення заходів впливу; більше ніж на 20%.

Спеціальних одиниць вимірювання величини впливу немає, тому його вимірюють лише в натуральних показниках (наприклад, в одиницях придбаної продукції, фінансового прибутку, кількості голосів на виборах, зміни оцінок, життєвих цілей, кількості опанованих понять, їхніх зв'язків тощо). Крім таких точних натуральних показників, величину впливу, можна характеризувати й такими, які важко підцаготься кількісному вимірюванню (скажімо, емоції реципієнта, відчуття ним огиди чи прекрасного).

Для збільшення впливу повідомлень ЗМІ використовують спеціальні методи. Так, у США за останні 40 років використання таких спеціальних методів впливу дало змогу під час виборчих кампаній зменшити тривалість телевізійних рекламних повідомлень із ЗО хв до ЗО с без втрати ефективності3.

Ефективність методів впливу може бути не тільки позитивною, а й негативною, тобто може вести не тільки до зростання, а й до зменшення обраного показника. Наприклад, використання неадекватного методу впливу може призвести до того (див, попередній приклад), що кількість людей, які прийшли на мітинг, зменшиться до 3 тис. Це означає, що ефективність методу впливу становитиме Е = (3 - 5) / 5 = -0,4. Показник зменшився на -40%. тобто в 0,6 разу.

Дуже важливо вміти правильно спрогнозувати масштаби впливу. Адже намагання будь-якою ціною досягти максимального впливу може призвести до протилежних наслідків. Так, багато разів повторюване повідомлення починає викликати в отримувачів роздратування, а в результаті вплив може змінитися на протилежний.

Ефективність методів впливу визначають шляхом соціологічних обстежень членів суспільства.

У суспільстві розрізняють вплив у трьох сферах:

—     пропаганда (вплив на банки інформації членів суспільства з метою зміни їхніх суспільних оцінок, настроїв, звичок, світоглядних моделей тощо);

—     рекламування (вплив на банки інформації членів суспільства з метою схилити їх до придбання певних товарів, використання послуг, обрання визначених членів або партій суспільства в органи державної влади, позбавлення шкідливих звичок тощо);

—     інформаційна війна (вплив однієї держави на інформаційний простір іншої з метою заволодіти нею або змінити її політику на свою користь).

Пропаганду й рекламу використовують за умови нормального функціонування суспільства, а інформаційні війни —за кризових ситуацій.

У перелічених трьох сферах використовують приблизно однакові методи впливу, хоча їх застосування має свою специфіку.

1. Галузеві норми редагування наукової літератури.

При написанні наукової праці необхідно враховувати такі обставини: 1. Текст роботи має бути чітко структурованим, поділяти- ся на розділи і параграфи. Більш дрібні форми дроблення тексту не мають сенсу, оскільки на малій кількості сторінок досить важко викладати матеріал. Потрібно прагнути того, щоб кожен розділ роботи являв собою самостійне наукове дослідження з деякої складової загальної проблеми, щоб кожна складова була викладена в тексті і щоб одночасно текст був цілісним, а не фрагментарним.

2. Крім розподілу тексту на розділи і параграфи, він має більш деталізований розподіл на значеннєві частини, абзаци і речення, що вимагають спеціального пророблення. Варто пам'ятати, що надмірне дроблення тексту утрудняє його сприйняття. Тому всі абзаци мають бути обґрунтованими і зводитися до викладу однієї думки. Споріднені думки, присвячені одній темі, можуть утворювати елементарну рубрику тексту і т.ін. 3. Текст роботи має відрізнятися композиційністю. Термін "композиція" означає зіставлення, додавання, сполучення, поєднання в єдине ціле у певному порядку, співвідношення сторін, що разом складають (компонують) визначену форму. При цьому таке складання частин, додавання елементів у певному порядку, їхній взаємозв'язок забезпечують перехід створюваного в гармонію цілого. Теорія композиції висуває такі вимоги до тексту роботи, як цілісність, закінченість, симетричність, ритмічність. 4. Текст не має бути декларативним. Для того щоб зробити висновки про який-небудь процес або явище, обов'язково потрібно застосувати деякі аналітичні процедури: порівняти об'єкти між собою, виявити специфіку, знайти тенденцію (до зростання, стабілізації, зниження) і т.ін. Текст роботи вимагає логічно-послідовного викладу.

5. Сприятливі можливості для написання роботи створює системний підхід, що забезпечує текст системною логікою. Виклад тут значно полегшується, тому що змушує шукати особливості складу, структури системи, виділяти її зовнішні і внутрішні функції, шукати системоутворюючі фактори.

6. Написання наукової праці з погляду творчого підходу аналогічне написанню шкільного твору з літератури. Якщо учень добре вивчив і обміркував літературні джерела, узагальнив свої спостереження, сконцентрував життєвий досвід, то запускаються творчі механізми осяяння, і текст починає складатися сам собою. Це досить часто не відбувається у дорослих людей, оскільки процес створення вони намагаються замінити процесом інтегрування чужих думок, а нерідко - механічним "склеюванням" шматків чужого тексту.

7. При викладі матеріалу необхідно уникати понять, які не можна однозначно інтерпретувати. Таких понять у мові нагромадилося досить багато. Головне лихо від них у тому, що вони тільки створюють ілюзію вирішення проблеми. До цих понять варто віднести такі вислови, як "підвищити", "розширити", "поліпшити", "активізувати", "реформувати". Вживання цих понять обов'язково вимагає конкретизації: як, яким шляхом це можна зробити.

8. Цифри і факти в тексті можуть вигідно вирізняти його серед інших, а можуть виступити і його істотним недоліком. Перший випадок спостерігається тоді, коли цифри вживаються вдало, всебічно осмислюються, а другий - коли текст ними переповнений і висновки не випливають із набору фактів.

9. У тексті не має бути повторів. Це особливо стосується заключних висновків і практичних рекомендацій. Нерідко магістранти і дисертанти безпосередньо переносять висновки розділів роботи в її висновок. Це неприпустимо. При написанні висновку автор повинен вийти на новий рівень систематизації й узагальнення пропонованих висновків і рекомендацій.

10. Текст має бути завершеним, являти собою деяк у цілісність. Для текстів низької якості характерна фрагментарність, яка є ознакою відсутності цілісності.

11. Науковий текст, як правило, позбавлений авторського "Я", що відходить на другий план і досить часто заміняється "Ми" для того, щоб краще відобразити авторську позицію. Але найкраще в тексті використовувати безособову форму викладу.

12. Науковий текст має відрізнятися стислістю і ясністю викладу, відповідати сформованій формулі "Думкам просторо, а словам тісно". Ця вимога передбачає запобігання повторам, багатослівності, неточним зворотам, непотрібним словам, значеннєвим асоціаціям і т.ін. Він повинен бути максимально точним і чітким. Особливо сильно псують якість тексту канцеляризми, що додають текстові казенності, і тавтологія, тобто повторення того самого, тільки різними словами.

13. Значне поліпшення тексту наукової праці спостерігається тоді, коли автор спеціально перечитує текст із погляду стилю викладу, мови, його літературної якості. Для цього необхідно звернути особливу увагу на його редагування, внесення виправлень і змін. При побудові пропозицій потрібно прагнути до їх стислості й узгодження відмінків. Суттєвим недоліком текстів багатьох наукових робіт, особливо тих, які належать авторам-початківцям, є те, що такі тексти несуть на собі печатку процесу дослідження, що, як відомо, пов'язане з помилками, тимчасовими припущеннями, вивчанням до даткової літератури. У цьому плані методично корисною може бути рекомендація перевіряти створені тексти на їх відповідність сформованому плану викладу, усім його пунктам, підпунктам, питанням. Оформлення наукової праці має цілком відповідати вимогам, що ставляться до наукових рукописів перед друком. Відповідно до них наукова праця друкується за допомогою комп'ютера на одному боці аркуша білого папера формату А4 через два інтервали між рядками до 30 рядків на сторінці. Мінімальна висота шрифту не повинна перевищувати 1,8 мм. Текст роботи необхідно друкувати, залишаючи поля таких розмірів: ліве - не менше 20 мм, праве - не менше 10 мм, верхнє - не менше 20 мм, нижнє - не менше 20 мм. Шрифт друку має бути чітким, рядок - чорного кольору середньої жирності. Чіткість друку тексту повинна бути однаковою. Вписувати в текст роботи окремі іноземні слова, формули, умовні знаки можна чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору, при цьому яскравість вписаного тексту повинна наближатися до яскравості основного тексту. Друковані помилки, описки і графічні неточності, що виявляються в процесі написання роботи, можна виправляти підчищенням або зафарбовуванням білою фарбою і нанесенням на цьому місці або між рядками правленого тексту машинописним способом. Заголовки тексту й у тексті не повинні бути громіздкими. Потрібно пам'ятати жартівливий закон Макговерна: "Чим довша назва роботи, тим менш значна вона сама" [55, с. 195]. Заголовки структурних частин роботи "ЗМІСТ", "ВСТУП", "РОЗДІЛ", "СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ", "ВИСНОВКИ", "ДОДАТКИ" друкуються великими літерами. Заголовки параграфів друкуються малими літерами (крім першої великої) з абзацним відступом. На початку параграфа зазначається його номер, перша частина якого відображає номер розділу, а друга - його положення в розділі, наприклад 3.2 означає другий параграф третього розділу. Наприкінці заголовка крапка не ставиться. Відступ між заголовками повинен складати 3-4 інтервали. Кожну структурну частину роботи потрібно починати з нової сторінки. У загальний обсяг роботи не входять додатки, список використаних джерел, таблиці і рисунки, що займають цілком площу сторінки. Але всі сторінки роботи підлягають наскрізній нумерації. Нумерація сторінок, розділів, параграфів, пунктів і підпунктів, рисунків, таблиць, формул здійснюється арабськими цифрами без знака №. Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, що включається до загальної нумерації сторінок роботи. На титульному аркуші номер сторінки не ставиться, а на наступних сторінках номер проставляється в правому верхньому куті сторінки без крапки наприкінці номера.

При написанні наукової праці необхідно враховувати такі обставини: 1. Текст роботи має бути чітко структурованим, поділяти- ся на розділи і параграфи. Більш дрібні форми дроблення тексту не мають сенсу, оскільки на малій кількості сторінок досить важко викладати матеріал. Потрібно прагнути того, щоб кожен розділ роботи являв собою самостійне наукове дослідження з деякої складової загальної проблеми, щоб кожна складова була викладена в тексті і щоб одночасно текст був цілісним, а не фрагментарним.

2. Крім розподілу тексту на розділи і параграфи, він має більш деталізований розподіл на значеннєві частини, абзаци і речення, що вимагають спеціального пророблення. Варто пам'ятати, що надмірне дроблення тексту утрудняє його сприйняття. Тому всі абзаци мають бути обґрунтованими і зводитися до викладу однієї думки. Споріднені думки, присвячені одній темі, можуть утворювати елементарну рубрику тексту і т.ін. 3. Текст роботи має відрізнятися композиційністю. Термін "композиція" означає зіставлення, додавання, сполучення, поєднання в єдине ціле у певному порядку, співвідношення сторін, що разом складають (компонують) визначену форму. При цьому таке складання частин, додавання елементів у певному порядку, їхній взаємозв'язок забезпечують перехід створюваного в гармонію цілого. Теорія композиції висуває такі вимоги до тексту роботи, як цілісність, закінченість, симетричність, ритмічність. 4. Текст не має бути декларативним. Для того щоб зробити висновки про який-небудь процес або явище, обов'язково потрібно застосувати деякі аналітичні процедури: порівняти об'єкти між собою, виявити специфіку, знайти тенденцію (до зростання, стабілізації, зниження) і т.ін. Текст роботи вимагає логічно-послідовного викладу.

5. Сприятливі можливості для написання роботи створює системний підхід, що забезпечує текст системною логікою. Виклад тут значно полегшується, тому що змушує шукати особливості складу, структури системи, виділяти її зовнішні і внутрішні функції, шукати системоутворюючі фактори.

6. Написання наукової праці з погляду творчого підходу аналогічне написанню шкільного твору з літератури. Якщо учень добре вивчив і обміркував літературні джерела, узагальнив свої спостереження, сконцентрував життєвий досвід, то запускаються творчі механізми осяяння, і текст починає складатися сам собою. Це досить часто не відбувається у дорослих людей, оскільки процес створення вони намагаються замінити процесом інтегрування чужих думок, а нерідко - механічним "склеюванням" шматків чужого тексту.

7. При викладі матеріалу необхідно уникати понять, які не можна однозначно інтерпретувати. Таких понять у мові нагромадилося досить багато. Головне лихо від них у тому, що вони тільки створюють ілюзію вирішення проблеми. До цих понять варто віднести такі вислови, як "підвищити", "розширити", "поліпшити", "активізувати", "реформувати". Вживання цих понять обов'язково вимагає конкретизації: як, яким шляхом це можна зробити.

8. Цифри і факти в тексті можуть вигідно вирізняти його серед інших, а можуть виступити і його істотним недоліком. Перший випадок спостерігається тоді, коли цифри вживаються вдало, всебічно осмислюються, а другий - коли текст ними переповнений і висновки не випливають із набору фактів.

9. У тексті не має бути повторів. Це особливо стосується заключних висновків і практичних рекомендацій. Нерідко магістранти і дисертанти безпосередньо переносять висновки розділів роботи в її висновок. Це неприпустимо. При написанні висновку автор повинен вийти на новий рівень систематизації й узагальнення пропонованих висновків і рекомендацій.

10. Текст має бути завершеним, являти собою деяк у цілісність. Для текстів низької якості характерна фрагментарність, яка є ознакою відсутності цілісності.

11. Науковий текст, як правило, позбавлений авторського "Я", що відходить на другий план і досить часто заміняється "Ми" для того, щоб краще відобразити авторську позицію. Але найкраще в тексті використовувати безособову форму викладу.

12. Науковий текст має відрізнятися стислістю і ясністю викладу, відповідати сформованій формулі "Думкам просторо, а словам тісно". Ця вимога передбачає запобігання повторам, багатослівності, неточним зворотам, непотрібним словам, значеннєвим асоціаціям і т.ін. Він повинен бути максимально точним і чітким. Особливо сильно псують якість тексту канцеляризми, що додають текстові казенності, і тавтологія, тобто повторення того самого, тільки різними словами.

13. Значне поліпшення тексту наукової праці спостерігається тоді, коли автор спеціально перечитує текст із погляду стилю викладу, мови, його літературної якості. Для цього необхідно звернути особливу увагу на його редагування, внесення виправлень і змін. При побудові пропозицій потрібно прагнути до їх стислості й узгодження відмінків. Суттєвим недоліком текстів багатьох наукових робіт, особливо тих, які належать авторам-початківцям, є те, що такі тексти несуть на собі печатку процесу дослідження, що, як відомо, пов'язане з помилками, тимчасовими припущеннями, вивчанням до даткової літератури. У цьому плані методично корисною може бути рекомендація перевіряти створені тексти на їх відповідність сформованому плану викладу, усім його пунктам, підпунктам, питанням. Оформлення наукової праці має цілком відповідати вимогам, що ставляться до наукових рукописів перед друком. Відповідно до них наукова праця друкується за допомогою комп'ютера на одному боці аркуша білого папера формату А4 через два інтервали між рядками до 30 рядків на сторінці. Мінімальна висота шрифту не повинна перевищувати 1,8 мм. Текст роботи необхідно друкувати, залишаючи поля таких розмірів: ліве - не менше 20 мм, праве - не менше 10 мм, верхнє - не менше 20 мм, нижнє - не менше 20 мм. Шрифт друку має бути чітким, рядок - чорного кольору середньої жирності. Чіткість друку тексту повинна бути однаковою. Вписувати в текст роботи окремі іноземні слова, формули, умовні знаки можна чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору, при цьому яскравість вписаного тексту повинна наближатися до яскравості основного тексту. Друковані помилки, описки і графічні неточності, що виявляються в процесі написання роботи, можна виправляти підчищенням або зафарбовуванням білою фарбою і нанесенням на цьому місці або між рядками правленого тексту машинописним способом. Заголовки тексту й у тексті не повинні бути громіздкими. Потрібно пам'ятати жартівливий закон Макговерна: "Чим довша назва роботи, тим менш значна вона сама" [55, с. 195]. Заголовки структурних частин роботи "ЗМІСТ", "ВСТУП", "РОЗДІЛ", "СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ", "ВИСНОВКИ", "ДОДАТКИ" друкуються великими літерами. Заголовки параграфів друкуються малими літерами (крім першої великої) з абзацним відступом. На початку параграфа зазначається його номер, перша частина якого відображає номер розділу, а друга - його положення в розділі, наприклад 3.2 означає другий параграф третього розділу. Наприкінці заголовка крапка не ставиться. Відступ між заголовками повинен складати 3-4 інтервали. Кожну структурну частину роботи потрібно починати з нової сторінки. У загальний обсяг роботи не входять додатки, список використаних джерел, таблиці і рисунки, що займають цілком площу сторінки. Але всі сторінки роботи підлягають наскрізній нумерації. Нумерація сторінок, розділів, параграфів, пунктів і підпунктів, рисунків, таблиць, формул здійснюється арабськими цифрами без знака №. Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, що включається до загальної нумерації сторінок роботи. На титульному аркуші номер сторінки не ставиться, а на наступних сторінках номер проставляється в правому верхньому куті сторінки без крапки наприкінці номера.