Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 23

1. Виникнення книгодрукування у світі.

Білорусь: Початок книгодрукування на території Білорусі припадає на середину XVI ст. і пов'язаний з часом створення першої типографії, якою була друкарня у Бресті, заснована у 1553 р. за сприянням канцлера Великого князівства Литовського Миколи Рад-зивілла. Для роботи був запрошений краківський друкар Бернард Воєвудка. Основною її метою був друк польських кальвіністських книг.

Польща: Точну дату появи книгодрукування не визначено, вказується тільки період з 1473 по 1475 pp., книгодрукування прийшло у Польщу за часів правління Казиміра IV Ягелончика. У 1844 р. у Ягелонській бібліотеці був знайдений "Альманах на 1474 p.", до того першою відомою книгою називали "Тлумачення Псалтирі" Іоанна Туррекеремати. Отже, перша типографія у Кракові з'явилась у 1473 р. і пов'язана з ім'ям друкаря з Баварії І. Туррекрема-та, який надрукував "Астрономічний календар на 1474 р." та 3 книги латинською мовою.

Росія: Навідміну від Європи в Росії рукописна книга розвивалась паралельно з книгодрукуванням до початку XIX ст. Це було пов'язано з тим, що друковані книги були релігійного характеру, а отже, вся інша література існувала в рукописному варіанті.

Друкарство в західній європі: Великобританія

Часом початку книгодрукування в Англії вважають 70-ті роки XV ст. Саме тоді вийшла перша англомовна книга - переклад французької книги "Історія облоги та захоплення Трої" Р. Лефев-ра, здійснений англійською мовою Уільямом Кекстоном. Пізніше, у 1476 p., У. Кекстон відкриває друкарню у Вестмінстерському абатстві і випускає першу власне англійську книгу зі своїм переднім словом - "Висловлювання філософів".

НІМЕЧЧИНА: У І пол. XV ст. розповсюджуються перші друковані ксилографічні видання, виконані в техніці гравюр на дереві, наприклад, "Біблія бідних", "Пісня пісень".

1440 р. ознаменувався винаходом друкарського станка і рухомих літер Й. Гутенбергом, який протягом 1452-55 pp. надрукував 42 і 36 строкову Біблію, у 1460 р. - "Католікон" Іоанна Бальби.

Франція: Друкарство з'являється у XV ст, а саме у 1470 p., коли за запрошенням пріора Сорбони Іоганна Хейнліна і ректора університету Гійома Фіше з Німеччини прибули друкарі (Ульріх Геринг, Михайло Фрибургер, Мартін Кранц), історично це період правління Людовіка XI (1461-83).

Першу друкарню розмістили в залі Сорбони, вона не носила приватний характер, а була допоміжним підприємством при науковій установі. За перші три роки роботи було видано 23 книги, зміст яких був переважно гуманістичного спрямування. Перша книга - зібрання листів італійського гуманіста Гаспара де Бергам, у 1476 р. - перше видання у Франції Біблії. Першою книгою на французькій мові були "Великі французькі хроніки". 

США Перша друкарня на території США заснована при Гарвардському коледжі у 1639 р. Видавцями були брати Стівен і Метью Дей, які надрукували "Клятву вільної людини", "Книгу псалмів", "Альманах 1639 p.".

1. Масова комунікація (схема, складові, перебіг обміну інформацією, фактори впливу, визначення ефективності).

Масова комунікація - це перш за все процес виробництва повідомлень і їх передачі пресою, радіо, телебаченням, що передбачає спілкування людей, як членів «маси», здійснюваних за допомогою технічних засобів. Масова комунікація є невід'ємною частиною сучасного суспільства, його економіки, політики, культури. Своєрідна революція засобів масової комунікації (Інтернет): надає зростаюче вплив на виробничу, соціально-політичну, культурно-ідеологічну сфери життя людства і окремої людини. Масова комунікація має пряме відношення до всіх цих проблем і сама може розглядатися як одна з найважливіших глобальних проблем.

Серед глобальних проблем дослідники все частіше називають можливості комунікації в частині впливу її на масову свідомість. Розвиток масових коммунікаціонних процесів сприяє розвитку всієї цивілізації. Вихідною конфігурацією теорій масової комунікації є саме поняття «масова комунікація».

1. Видавничі норми редагування апарату видання (джерела інформації, зміст, покажчики, колонтитули).

• Апарат повідомлення повинен відповідати рівню кваліфікації реципієнтів.

Апарат видання розрахований на реципієнтів середнього (зміст, примітки, колонтитули, списки, джерела) та високого (коментарі, передмови, післямови, додатки, покажчики) рівня кваліфікації.

• Апарат повинен відповідати жанровим особливостям повідомлення.

У публіцистичному виді літератури частіше роблять внутрітекстові й посторінкові, а в науковому — посторінкові й позатекстові примітки.

Джерела інформації та їх типи. У повідомленні цю групу компонентів використовують, щоби вказати джерело будь-якої запозиченої інформації (цитат, даних тощо).

У повідомленнях вказівки на використані джерела оформляють у вигляді джерельних приміток — внутрітекстових, посторінкових чи позатекстових . Виділяють такі типи джерел інформації: поліграфічна продукція (книги, журнали, газети тощо), архівні матеріали, фонограми (на платівках, магнітних стрічках, оптичних дисках), твори образотворчого мистецтва, фільми (на кіноплівках, магнітних плівках, оптичних дисках). Усі ці джерела в повідомленні подають у вигляді описів бібліографічних, архівних, фонограмних, фільмових та описів творів образотворчого мистецтва. Звичайно, в повідомленнях можуть використовувати й інші джерела інформації, наприклад, радіо- чи телепередачі, усні розмови, записки, листи, факси тощо. Проте вказівки на такі джерела не є обов'язковими, а їх описи поки що не підлягають регламентації. Обмеженнями тут виступають лише вимоги дотримання авторського права й етичні норми.

Норми редагування покажчиків2.

• Покажчики треба укладати для офіційної (ділової), наукової, інформаційної, виробничої (технічної), навчальної та довідко!' літератури.

• Покажчик є обов'язковим у виданні, обсяг якого перевищує 15 авт. арк.3. Коли обсяг видання є меншим, наявність покажчика є факультативною.

• Покажчики слід подавати окремо для вокабул кириличного, латинського, грецького та готичного алфавітів4.

• До покажчика додають примітку, вказуючи: вид покажчика; границі тексту у виданні, які охоплює покажчик; методичні особливості укладання покажчика; скорочення, застосовані в покажчику; особливості розташування окремих елементів у покажчику; пояснення позначень перехресних посилань.

 Автор може підготувати покажчик ще до редагування повідомлення, проте очевидно, що після редагування тексту покажчик вимагатиме низки змін, а це неефективно; тому покажчик краще починати укладати після завершення редагування.

Колонтитул — це відділений від основного тексту (наприклад, лінійкою) один рядок угорі чи внизу сторінки, що включає її абсолютну адресу та коротко описує тематичне наповнення.

• Колонтитули потрібно ставити на всіх сторінках видання.

Виняток: спускові сторінки, а також ті, де розташовані посторінкові таблиці чи ілюстрації. Цей виняток не розповсюджується на газетні й журнальні видання.

• Номер сторінки слід розташовувати в колонтитулі.

• У кінці колонтитула ставити крапку не потрібно.

• У словниках у лівих колонтитулах слід писати перше, а в правих — останнє слово, яке є заголовком словникової статті на цій сторінці.

Іноді замість цілого слова пишуть кілька його перших літер.