Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 26

1. Книгодрукування у світі (перша половина XX ст.).

На початку XX ст. у Польщі 75 % видавничої продукції створювалось у типографіях Варшави, Львова, Кракова.

Друкарство в західній європі: Великобританія

На початку XX ст. на видавничому ринку Великобританії було зареєстровано близько 10 тис. постійно діючих суб'єктів, але 95 % випущеної літератури належить 380 фірмам. Для видавничої діяльності не потрібен спеціальний дозвіл або зареєстрована фірма.

Німеччина На початку XX ст. з'явились видавництва, в концепції яких було поєднання комерційного характеру та турботи про відродження мистецтва книги, покращення її оформлення.

1. Основні методи пропаганди й реклами.

Пропага́нда— форма комунікації, спрямована на поширення фактів, аргументів, чуток та інших відомостей для впливу на суспільну думку на користь певної спільної справи чи громадської позиції. Пропаганда зазвичай повторюється та розповсюджується через різні засоби масової інформації, щоб сформувати обраний результат суспільної думки.

                   Звичайними засобами для передачі повідомлень пропаганди є: повідомлення новин, урядові повідомлення, книги, листівки, пропагандистські фільми, радіо, телебачення, плакати й афіші. У випадку радіо та телебачення пропаганда може існувати в новинах, оглядах подій, сегменті ток-шоу, як реклама, громадські оголошення. Пропагандистські кампанії часто дотримуються стратегічних шаблонів передачі інформації, щоб навіяти ідеї цільовій групі. Вони можуть починатися звичайним методом поширення інформації, як, скажімо, за доп. листівок або рекламок. Загалом послання будуть містити настанови як отримати більше інформації з веб-сайту, гарячої лінії, радіопрограми тощо.

Для здійснення пропаганди використовують чимало методів, які базуються на дослідженнях соціальної психології. Багато з цих методів базуються на логічних помилках, оскільки пропагандисти використовують аргументи, які хоча деколи переконливі, але не завжди достовірні.

1. Галузеві норми редагування інформаційної літератури.

Сучасну типологію інформаційних видань становлять видання бібліографічні, оглядові, реферативні. Останнім часом, зі зростанням інформаційних потоків у державі, попит на них помітно збільшується.

В основі таких видань - конкретні дані про опубліковані (або неопубліковані) роботи з різних галузей суспільної діяльності. Об'єктами для збору та опису інформації, таким чином, стають статті, збірники наукових праць, моно-графії, тези наукових конференцій, фахові періодичні видання, а також автореферати дисертацій, дисертації, депоновані праці на правах рукописів, звіти про науково-дослідні та науково-конструкторські роботи.

Зміст роботи редактора залежатиме від виду конкретного видання.

Розглянемо це на прикладі підготовки бібліографічних видань.

Незважаючи на широкий різновид таких видань (бібліографічний каталог, бібліографічний огляд, бібліографічний список, бібліографічний покажчик), основною частиною їх тексту є набір даних, які дають змогу мати загальну характеристику про той чи інший твір.

Оформляються такі дані відповідно до існуючих стандартних вимог. Складовими бібліографічного опису є автор, назва твору, дані про упорядника, редактора, автора передмов, приміток, назва видавництва, місце і рік видання, обсяг, наявність покажчиків, ілюстрацій тощо.

Готуючи до друку такі видання, редактор спочатку з'ясовує кілька важливих аспектів:

- тематику видання;

- хронологічні межі;

- структуру та систему рубрикації;

- принцип опису та його мовне редагування.

Тематичний аспект бібліографічних видань надзвичайно широкий. Це й універсальні покажчики літератури за основними тематичними рубриками, що видається в державі та за кордоном, і літератури конкретної тематики, і покажчики наукових та творчих набутків окремих персоналій.

Хронологічні межі також важливо визначити відразу: новинки за певний проміжок часу (рік, квартал, місяць), протягом всього життя автора.

Непростим є розв'язання питання про структуру покажчика. Адже йдеться про раціональне, зручне передусім для користувача, розміщення зібраного колосального обсягу інформації. Отож, не обійтися без чітко продуманої системи рубрикації, їхньої послідовності. В основу рубрикації можуть бути покладені різні способи: алфавітний, тематичний, предметний, хронологічний, мішаний.

Для прикладу, варто навести класичну структуру біобібліографічного покажчика.

- передмова;

- автобіографія;

- основні дати життя та діяльності;

- бібліографія праць;

- матеріали про автора;

- список видань, де публікувалися праці автора та література про нього;

- покажчик осіб.

Це - рубрикація так званого першого рівня. Всередині деяких розділів може бути свій поділ на підрубрики. Скажімо, розділ "Бібліографія праць", зважаючи на обсяг діяльності персоналії та широту її наукових інтересів, може розділятися на такі підрозділи:

- окремі книжкові видання;

- передмови до книг;

- упорядкування в примітки до книг;

- переклади;

- наукове редагування;

- рецензування книжкових видань;

- наукові та науково-методичні статті.

А розділ "Матеріали про автора" може містити такі рубрики: "У книжкових виданнях", "У мережі Інтернет", "У періодичних виданнях" тощо.

Для зручності користування такою системою рубрикації доцільно всі позиції позначати суцільною нумерацією, розмістити їх за роками, а в межах кожного року подавати за алфавітним принципом.

І, нарешті, про принцип опису та його мовне редагування. Важлива вимога до підготовки такого виду літератури: складові бібліографічного опису подавати тією мовою і так, як вони зазначені на титулі чи каталожній картці видання. Для зручності на початку подається опис видань, що побачили світ державною мовою. Далі, за алфавітним порядком описують видання іноземними мовами.

Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 27

1. Книгодрукування у світі (друга половина XX ст.).

Польща: Формування сучасного видавничого ринку почалось наприкінці 80-х pp. XX ст, коли

почалась лібералізація системи централізованого управління видавничої справи, що дало можливість переходу на недержавну форму власності. Соціально-економічна реформа призвела до спонтанної приватизації роздрібної торгівлі. Внаслідок приватизації посилилась конкуренція і була зруйнована монополістична державна політика.

Друкарство в західній європі: Великобританія

Однією з найбільших тенденцій XX ст. вважають процес злиття видавничих компаній та видавництв, що переважно відбувається за рахунок об'єднання незалежних книготорговельних чи видавничих організацій. Часто кожен підрозділ зберігає свою торгову марку та індивідуальну політику. Об'єднуються вони заради поліпшення фінансових показників та системи страхування, яка діє в межах об'єднання. Таким чином, для цієї галузі характерна як вертикальна, так і горизонтальна інтеграція. До потужних ринків експорту британських книг можна віднести: США, Ірландію, Німеччину, Нідерланди, Австралію, Іспанію, Францію, Японію, Італію, збільшився експорт у країни Східної Європи. Оскільки ринок Об'єднаного королівства не дуже великий, то основні прибутки отримуються від експорту книг, що становить 27 % від загального продажу

Німеччина: Наприкінці 90-x pp. XX ст. з'явилося нове для Німеччини поняття - літературний агент. До цього часу редактори, щоб знайти свого автора, читали газети і відвідували літературні читання. З появою літературних агентів спростився і систематизувався пошук нових авторів, бо агенти вивчають ринок рукописів. У 90-ті pp. XX ст. в Німеччині поширились випадки злиття компаній.

1. Типові завдання інформаційної політики.

Інформаційна політика визначає закони функціонування інформаційної сфери. Коли ефективно працює система ЗМІ суспільства, це дає змогу швидко вирощувати нову еліту, активно обговорювати нові проекти, сприяти прозорості влади, наближати її дії до населення.

                   Державна інформаційна політика - це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави з отримання, використання, поширення та зберігання інформації. Головними напрямами і способами інформаційної політики в Укр є:

•                 забезпечення доступу громадян до інформації;

•                 створення національних систем і мереж інформації ;

•                 зміцненняматеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;

•                 забезпечення ефективного використання інформації;

•                 сприянняпостійномуоновленню, збагаченнюта зберіганнюнаціональнихінформаційних ресурсів;

•                 створення загальної системи охорони інформації;

•                 сприянняміжнародномуспівробітництвувгалузіінформаціїі гарантування інформаційного суверенітету України.

•                 сприяння задоволенню інформаційних потреб закордонних українців.