Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 22

1. Виникнення рукописних книг у світі.

Виникнення письма й алфавіту стало передумовою становлення і розвитку такої випробуваної століттями форми закріплення та передачі інформації, якою виявилася спочатку рукописна, а згодом і друкована книга. Прообразом перших рукописних книг можна вважати ті тексти, що писалися на

кам’яних скелях у пустелях, у печерах, на стінах палаців, о к ремих великих плитах і спеціально підготовлених для цього стелах.

У стародавні часи, висловлюючись сучасними термінами, дуже поширеним матеріалом для фіксування і поширення інформації була м ’я ка глина. Цеіі первинний “ кн ижк овий” матеріал був чи не найголовнішим упродовж IV -!II століттях до н. е. у країнах Передньої і Середньої Азії, на острові Крит.

Згодом (III століття до н. е.), переконавшись у ненадійності глини, творці книг все активніше почали використовувати папірус. Батьківщиною папірусу здавна вважається Єгипет. Саме тому на цьому матеріалі тут створено найбільше книг.Виробництво і використання папірусу для створення різноманітних текстів продовжувалося аж до XII століття н. е., поки його остаточно не витіснив дешевший і ефективніший спосіб виготовлення звичайного паперу.

Напередодні винайдення паперу у книготворчій справі трипалий час панувала ера пергаменту (з II ст. до н. е.). Це спеціально вичинені шкіри тварин (овець, кіз, ослів, телят, свиней), які розрізували рівними прямокутними шматками і скріплювали вздовж складеними навпіл сторінками-частинами або скручували у вигляді сувоїв і використовували для написання текстів. Це був дорогий спосіб

виготовлення книг, тому й ціна на них була значно вищою. Свою назву пергамент отримав від середньоазійського міста Пергам (нині Бергам у Туреччині), де був винайдений і вперше застосований. Після широкого впровадження паперу пергамент почали застосовувати для оправи книжок.

 У Китаї Найпоширенішими були в ’язанки бамбукових чи дерев’яних дощечок, скріплених

шкіряним шнурком у верхній частині через спеціальні отвори. На них писали спеціальним чорним

лаком, виготовленим із соку деревини і нанесеним на гострі кінцівки дерев’яних паличок. Одну з таких бамбукових в’язанок-книг, час створення якої припадає на перше століття н. е., віднайдено в Китаї зовсім недавно — у 60-х роках XX століття. На ній увічнені філософські твори видатного китайського історика Сим Цяня.

 В Індії Видані в період середньовіччя довідкові книги, каталоги, хрестоматії, переклади з мов народів, що населяли долину річки Інд, засвідчують давнє існування на цих теренах різноманітної

рукописної літератури. Каліграфічні написи і чіткі малюнки на керамічних плитках, нанесені методом трафаретного ти с нен ня, відомі тут ще з XVII ст. до н. е.

1. Професійна рефлексія у діяльності редактора.

Рефлексія (від лат.reflexio – повернення назад) – процес самопізнання суб’єктом внутрішніх психічних актів і станів.“Рефлексія – міркування особистості щодо самої себе. Не рефлек  суючи, людина не може усвідомити те, що відбувається в її душі, у її духовному світі. Рефлексія занурює нас у глибину нашої “самості” і оскільки людина розуміє себе як розумну істоту, рефлексія належить її природі, її соціальній наповненості через механізми комунікації: “рефлексія не може зародитися поза комунікацією, поза прилученням до скарбів цивілізації й культури людства”

Психологічна готовність редактора до професійної діяльності:

Когнітивний: Вузькоспеціальні <-> Психологічні знання (психологія спілкування, психологія творчості)

Операційний: Професійна компетентність (власне редакційні уміння роботи з текстом) <-> Комунікативна компетентність (комунікативні уміння роботи з автором , т.зв. „soft skills”: гнучкість, мобільність у спілкуванні, уміння взаємодіяти з партнером, конструктивно розв’язувати конфліктні ситуації)

Мотиваційний: Комунікативна компетентність (комунікативні уміння роботи з автором , т.зв. „soft skills”: гнучкість, мобільність у спілкуванні, уміння взаємодіяти з партнером, конструктивно розв’язувати конфліктні ситуації) <-> Мотиви, пов’язані з процесом взаємодії редактора з автором. (Структура психологічної готовності редактора до професійної діяльності)/

1. Видавничі норми редагування апарату видання (загальні норми, примітки, коментарі, передмови, післямови, додатки, списки).

• Апарат повідомлення повинен відповідати рівню кваліфікації реципієнтів.

Апарат видання розрахований на реципієнтів середнього (зміст, примітки, колонтитули, списки, джерела) та високого (коментарі, передмови, післямови, додатки, покажчики) рівня кваліфікації.

• Апарат повинен відповідати жанровим особливостям повідомлення.

У публіцистичному виді літератури частіше роблять внутрітекстові й посторінкові, а в науковому — посторінкові й оповнюючиви примітки. Суть приміток і коментарів. Примітки — це короткі пояснення до основного тексту повідомлення. Як пояснення можуть виступати: а) переклади іншомовних слів, пояснення термінів, різні означення щодо основного тексту (такі примітки називатимемо звичайними); б) вказівки на джерела запозичень чи посилання на факти з інших повідомлень (такі примітки називатимемо джерельними).

Розрізняють примітки автора, редактора, перекладача чи інших осіб, які працювали над повідомленням. Примітки можуть бути розташовані: всередині основного тексту {внутрітекстові, зокрема найчастіше внутріреченнєві), внизу сторінки (посторінкові) або в кінці видання (оповнюючиви).

Коментар — це розгорнуте тлумачення та пояснення фрагмента основного тексту повідомлення. Авторами коментарів найчастіше виступають науковці, які критично оцінюють повідомлення якогось автора й можуть навіть висловлювати своє ставлення до аналізованого тексту, що в примітках є недопустимим. Коментарі так само можуть бути внутрітекстовими (їх подають між абзацами), посторінковими чи оповнюючивими. Існують такі види коментарів: текстологічні (виклад історії створення і вивчення тексту), літературні (опис ідейного змісту твору, його художніх особливостей, місця та значення в літературному процесі),реальні (пояснення реалій, тобто різних предметів та об’єктів матеріального та духовного життя суспільства, про які йде мова у повідомленні—фактів, історичних імен, подій тощо), лінгвістичні (пояснення слів та зворотів мови, які можуть бути незрозумілими читачеві).

Примітки й коментарі належать до оповнюючи компонентів видання.

• Чим нижчою є кваліфікація реципієнтів, тим простіший вид оформлення приміток і коментарів слід використовувати.

• Внутрітекстові примітки й коментарі слід подавати без посилань.

• Посторінкові примітки й коментарі слід оформляти за допомогою посилань.

• Коли у повідомленні є примітки чи коментарі різних авторів (автора, редактора, перекладача тощо), то біля кожного з них у круглих дужках слід вказувати, хто є їх автором.

• Посилання на примітку можна оформляти зірочкою, цифрою чи літерою.

Передмова — це стаття, яку поміщають перед основним текстом і яка попередньо інформує реципієнтів про те, що слід мати на увазі, читаючи видання. Передмова може описувати: завдання і характер видання; коло реципієнтів, на яке воно розраховане, та вимоги до них; принципи добору й групування матеріалу; порядок публікування і відмінностей від попередніх видань; особливості довідкового апарату; використані джерела; спосіб отримання описаних видань тощо.

Передмову можуть укладати автори самого повідомлення, його редактори, перекладачі, укладачі, коментатори та оп. Залежно від цього їй можуть давати такі назви: Від автора, Від редактора, Від перекладача тощо.

У публіцистичному виді літератури, точніше в періодичних виданнях, передмови до статей часто виділяють лише поліграфічними засобами.

Передмову слід опрацьовувати на основі тих самих норм, що й основний текст. Крім того, слід застосовувати ще дві специфічні норми.

• Передмова не може описувати об’єкт, предмет, мету й методи дослідження, оскільки це тема вступу до повідомлення.

• Передмова повинна містити засоби, які б збуджували інтерес й викликали увагу реципієнта до повідомлення.

Післямова — це стаття, яку поміщають у кінці основного тексту і яка пояснює і доповнює основний текст. Післямова часто подає відомості про автора, про цей твір, про інші його твори тощо. Вона може доповнювати те, що було невідомим авторові під час написання повідомлення.

Для редагування післямови слід використовувати всі ті норми, що й для основного тексту.

• Післямови повинні закликати реципієнтів продовжити ознайомлення з іншими повідомленнями цього ж автора або повідомленнями інших авторів на цю ж тему.

 Додатки — це матеріали, які частково відхиляються від основної теми повідомлення, але в багатьох випадках можуть викликати в реципієнтів окремий інтерес.

Розрізняють додатки, опубліковані як у складі видання (внутрішні), так й опубліковані у формі окремих видань (окремі). Додатки можуть бути складовими частинами неперіодичних, продовжуваних та періодичних видань.

Спеціальні норми редагування додатків такі.

• Додатки можна використовувати в науковому й технічному видах літератури.

• В основному тексті повідомлення на кожен додаток повинно бути посилання.

• Кожен додаток повинен містити його назву, тобто слово Додаток, номер додатку та його тематичну назву.

• Додатки можуть бути опубліковані у формі окремого видання, якщо основний текст повідомлення має дуже великий обсяг і самі додатки також мають дуже великий обсяг, зокрема в порівнянні з основним повідомленням. На титулі окремо виданих додатків повинно бути зазначено, додатком до чого є це видання.

Списки — це оповнюючи компоненти повідомлення, що подають використані в ньому дані чи елементи у формі переліків. Розрізняють такі списки: скорочень, одиниць вимірювання, умовних позначень, рекомендованої літератури, використаної літератури, авторів (перелік авторів повідомлення та даних про них), глосарії{списки використаних у повідомленні основних термінів та їх означень) тощо.

Під час редагування списків слід керуватися такими нормами.

• Списки скорочень, умовних позначень та одиниць вимірювання слід подавати на початку видання.

• Глосарії подають у кінці видання. Наявність глосаріїв обов’язкова лише у навчальних виданнях.

• У навчальній літературі списки рекомендованої літератури слід давати за темами (такі списки можуть бути розташовані або в кінці кожного розділу, або в кінці видання). В усіх інших видах літератури рекомендовану літературу можна подавати у вигляді алфавітного списку.

• Перелік усіх списків слід включати в зміст повідомлення.