Вплив державного регулювання на розвиток національних економік Англії та Франції у 50-70-ті роки XX ст.

У Франції повоєнного періоду проводили економічний курс Шарля де Голля ( 1958—1969), основними напряма­ми держ . регулювання якого були: націоналізація депресивних галузей промисловості (1/5 ча­стина: електроенергетика, вугільна промисловість, авіаційна та автомобільна промисловість); створення адміністративних рад (із залученням представ­ників робітничого класу) для управління націоналізованими під­приємствами; розширення прав фабрично-заводських профспілкових ко­мітетів (відновлення 40-годинного робочого тижня, двотижневої оплачуваної відпустки для робітників і тритижневої для службов­ців, право на пенсії найманих працівників від 65 років, система виплат для стимулювання народжуваності); обмеження панування монополій; спрямування допомоги за планом Маршалла (12 млрд. дол.)на розвиток і модернізацію промисловості; проведення (від 1958 р.) економічної політики «індустрі­ального імперативу», або дирижизму (активне державне втру­чання); застосування державного індикативного (рекомендаційно­го) планування (розроблення макроекономічної моделі перспек­тивного розвитку із такими індикаторами-дороговказами, як об­сяг, структура, темпи зростання виробництва, динаміка цін, експорт—імпорт, податки, інвестиції).

Зміни в французькій економіці:1-й сектор: традиційні галузі (текстильна, металургійна, машинобудівна, виробництво предметів розкоші);2-й сектор: нові галузі (автомобілебудування, авіапромис­ловість, нафтопереробна галузь);3-й сектор: новітні галузі (атомна енергетика, електроніка, виробництво пластмас).

Отже, у повоєнній економіці Франції відбулися якісні зміни. Пі­шов у минуле фінансово-лихварський капіталізм, місце якого засту­пив промисловий, характерними рисами котрого були високий рі­вень концентрації, вагомий вплив держави на визначення програм розвитку, уніфікація економічної структури із партнерами по ЄЕС.

108.Економічне зростання у США в 50-70-ті роки XX ст. Кейнсіансько-неокласичний синтез.

Загалом світове лідерство США у 1950—1970-х роках визна­чилося за параметрами: найбільший обсяг ВВП і рівня, найвищим у світі був і показник продуктивності праці, чинник лідерства в науці та піонерство в засвоєнні до­сягнень НТР. Особливостями (чинниками) розвитку науки та засвоєння до­сягнень НТР економікою США слід вважати: 1) створення інституціонального середовища ефективного за­своєння досягнень НТР та подальшого економічного розвитку, зокрема таких правил гри: а) свобода підприємництва і особистості; б) повага громадян до закону; в)          мобільність населення з метою як найраціональнішого роз­ташування ресурсів; г)           відсутність особистої залежності людей один від одного; 2) суттєве фінансування науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт; 3) сприяння залученню до США вчених зростання рівня освіти 4) формування основних центрів розвитку фундаментальних  5) створення венчурних (від англ. — ризик) компаній  6) скорочення терміну між розробленням винаходу та застосу­ванням його на практиці 7) створення у США сучасної системи управління виробницт­вом, передового менеджменту, розвиток маркетингу. Напрямами структурної перебудови економіки США під впли­вом НТР були:

1) розвиток наукомістких і високотехнологічних галузей, по­роджених НТР

2) скорочення економічної частки застарілих галузей (металур­гія, вугільна промисловість, суднобудування, виробництво буді­вельних матеріалів, легка промисловості) та часткова науково-технічна модернізація їх.

Неокласично-кейнсіанський синтез на першому етапі передбачав розроблення так званої спрощеної моделі Кейнса, викладеної у відомому підручнику П. Семюельсона. Відповідно до неокла­сичної традиції, модель відновлює дихотомію між грошовим і реальним секторами економіки, зосереджуючись на останньому. Жертвуючи аналізом фінансової сфери, спрощена модель змог­ла чітко сформулювати принцип визначення національного до­ходу, який ортодоксальні кейнсіанці вважають серцевиною кон­цепції Кейнса. Найактивнішу участь у цьому брали Дж. Хікс, Е. Хансен, П. Семюелсон, Л. Клейн та ін.

109.Економічний розвиток Японії в 50-70-ті роки XX ст.  Економічне зростання в інституціональній теорії

Першою реформою була декартелізація методом реорганізації дзайбацу— закон про ліквідацію дзайбацу ухвалили 1945 року. Нагадаємо, що дзайбацу — форма монополії.

Сутність реформи зводилася до ліквідації головних холдинг-компаній фінансово-промислових груп, із подальшим переходом функції керівництва групами до банків (кожна дзайбацу мала власний банк).

 Основними рисами їх є такі:

— існування чіткого поділу праці всередині кожної групи;

— покладання фінансування та інвестування підприємств на власний банк групи;

— покладання реалізації (збуту) продукції підприємств на власні торгові компанії групи.

Другою в хронологічному порядку стає буржуазна аграрна реформа 1947 — 1949 років, головне завдання якої полягало в лік­відації паразитичного напівфеодального землеволодіння. З цією метою було здійснено примусовий викуп державою землі у по­міщиків за символічними цінами.

Економічному зростанню Японії сприяли й такі чинники:

— низькі (за умовами капітуляції) воєнні видатки (вони не мали перевищувати 1 % національного доходу);

— низький рівень (порівняно зі США та Західною Європою)заробітної плати у промисловості (у 5,6 раза нижче, ніж у США, в 1,4 раза нижче, ніж у Франції, у 2,6 раза нижче, ніж у ФРН).

Отже, японському «економічному диву» передовсім сприяла модернізація інституціонального середовища.

Дослідження С. Кузнеця розглядають у руслі інституціональ-ної теорії економічного зростання. Серед факторів, які справля­ють основний вплив на динаміку національного доходу, С. Куз-нець називав: рух і чисельність населення, зміни його розподілу за віком, родом занять, професійним рівнем; структурні зрушен­ня у промисловості; технічний прогрес; зміни структури та якості капіталу; зміни у соціальній сфері. Кузнець дійшов висновку, що за сучасних умов економічне зростання залежить від внесків у «людський капітал» куди біль­шою мірою, ніж від інвестицій в уречевлений капітал. Успішний приклад економічного поступу та зростання демон­струвала у повоєнний період і Японія, стрімко перетворюючись на економічного лідера Південно-Східної Азії.

110.Інтернаціоналізація та глобалізація світового господарства останньої третини XX - початкуXXI ст. та їх відображення в економічній думці.

Сучасний період світового економічного розвитку характери­зується цілою низкою нових характерних рис і тенденцій, до яких можна віднести: посилення глобалізаційних процесів як на регіональних, субрегіональних рівнях, так і на глобальному рівні; поглиблення інтеграційних процесів (регіональних та субре­гіональних) — Меркосур, Европейський Союз, НАФТА, Азійсь-ко-Тихоокеанський регіон; на основі подальшого сталого розвитку міжнародної торгівлі та розширення міжнародних потоків капіталів виникають і почи­нають домінувати транснаціональні корпорації (ТНК);

у 80-х роках XXст. настав період рішучої лібералізації й інтернаціоналізації світового господарстеа, що являє собою характерну особливість сучасного етапу. Створення нових міжнародних інститутів та органів, які регулюють різноманітні аспекти розвитку світової' системи, поетап­не формування регіональних і міжнародних блоків та угруповань відбувається й за сучасних умов.

Глобалізація набуває різного сенсу залежно від того, чи йдеть­ся про окрему компанію, галузь, країну, або про світове вироб­ництво загалом. Для окремої компанії глобалізація визначаєтьсї тією мірою, з якою компанія розширила надходження своїх до­ходів і розподілила свої активи у різних країнах, і тим, яким чи­ном вона залучена до експорту капітала, товарів і ноу-хау чере' залежні від неї структури.

Глобалізація на рівні окремої галузі визначається тим, якою мі­рою конкурентоспроможність компанії всередині галузі в цій краї­ні взаємопов'язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Глобалізація на світовому рівні визначається зростанням еко­номічного взаємозв'язку між країнами, що відбивається в постій­ному збільшенні потоків товарів, послуг, капіталу, ноу-хау.

111.Економічні зміни в провідних країнах світу у 1970-х роках та їх відображення в посткейнсіанстві.

У 60-70 рр. на арені економічної думки з’явився такий напрям як посткейнсіанство. Історично воно сформувалося на основі злиття 2-х потоків. З 1-го боку, це було англ. ліве кейнсіанство, центр якого знаходився у Кембріджі. З 2-го боку, приблизно з середини 60-х рр. критична переоцінка кейнсіанства почалася у США. Найяскравішим представником лівих кейнсіанців є Джоан Вайолет Робінсон (1903-1983), а також Н.Калдор, П.Сраффа, продовжують критику неокласицизму і особливо маржиналізму. Основним своїм завданням вони вважають оновлення вчення Кейнса та доведення до логічного кінця повалення неокласичної системи. Ліві кейнсіанці не обмежувалися тільки теоретичними постулатами Кейнса. У своїй концепції вони синтезували ідеї Д.Рікардо, Кейнса, інституціоналізм, вчення радикалів і водночас запозичили деякі марксиські положення. Ліве кейнсіанство – реформістський, дрібнобуржуазний варіант кейнсіанської теорії, спрямований на захист інтересів немонополістичного капіталу, фермерів, інтелігенції, службовців та робітників. Висувають свої варіанти реформування кап-зму, прагнучи зміцнити їх більш реалістичну теорію. Корінь зла вони бачать у недостатності ефективного попиту, наслідками якого є безробіття та кризи. Головною причиною недостатнього попиту вони вважають нерівномірність і несправедливість у розподілі національного доходу. Проблему ефективного попиту Робінсон пов’язує із здійсненням деяких соціальних реформ – підвищенням зарплат і визнанням економічної боротьби профспілок за її зростання, більш радикальними програмами держ. перерозподілу доходів, із скороченням військових витрат, обмеженям влади монополії. Виступають за економічне зростання, вирішення деяких соціальних проблем, ліквідацію нерівності у розподілі доходів і підвищення купівельної спроможності населення. У посткейнсіанських теоріях розподілу отримав подальшу розробку кейнсіанський постулат про рівність чистих інвестицій та добровільних заощаджень. Система розподілу за Калдором повинна бути такою, що забезпечити відповідний рівень заощаджень. Вирішення проблеми розподілу Калдора можна подати у вигляді такої схеми – якщо заощаджень недостатньо, то необхідно збільшити доходи тих, хто більше заощаджує. Головним фактором, що формує характер взаємозв’язків між економічними змінними, технологічні умови В. Важливу роль у формуванні теоретичної концепції лівого кейнсіанства, яке виступає під гаслом антимаржиналістської революції, відіграв 1-н з представників кембріджської школи П. Сраффа. Сраффа відкидає неокласичну теорію формування вартості й розподілу, пориває з концепціями граничної корисності й граничної продуктивності й повертається до теорії вартості Д.Рікардо. Сраффа піддав гострій критиці розподільчу функцію вільної конкуренції, яка стихійно призводить до одержання кожним з факторів В своєї частки у створеному доході відповідно до граничної продуктивності. Він вважає, що криву руху ціни і доходу не адекватні кривим руху граничної продуктивності, не забезпечують умов рівноваги виробникам. Межами подальшого розширення В для під-ця є проблеми реалізації виробленого товару. Якщо існує можливість зниження цін окремими продавцями, то ні про яку вільну конкуренцію мова йти не може. Згідно з класичною теорією ціна є основною умовою вільної конкуренції. Ціна на товари не є єдиним привілеєм для покупців. Факторами є його якість, торговельна марка тощо.