Розвиток економічних систем змішаного типу та його відображення в економічній думці у другій половині XX ст.

Унаслідок поєднання різноманітних елементів суто ринковий капіталізм із плином часу трансформувався в капіталізм, що ре­гулюється державою. Повоєнний період саме й став поворотним моментом щодо еволюційних змін ринкової економіки, а завдяки впливу кейнсіанської доктрини відбувається модифікація ринкової системи в напрямі державного регулювання — управління ринковими від­носинами, утвердження змішаної економіки.Загалом можна виокремити такі етапи формування ринку: 1) класичний вільний ринок (до середини XIX ст.), в якому дер­жава не втручалася в економіку; 2) регульований ринок (середина XIX— 50-ті роки XX ст.) характеризувався втручанням держави в економічне життя суспільства з метою об­меження свавілля монополій та захисту конкурентного середо­вища; 3) соціально зорієнтований ринок, в якому, крім механізмів регулювання, держава перебирає на себе виконання функцій со­ціального захисту населення. Характерними рисами та змістовими ознаками соціально ринкового господарства є: формування нової моделі (змішаної економіки); визнання принципів протестантської трудової етики; розвиток інституту приватної власності; тенденція до обмеження руйнівних форм монополізації та збереження конкуренції; інтеграція й утвердження державного регулювання у: законодавча діяльність, фіскальна політика, державні витрати, держпідприємництво; масове виробництво споживчих товарів; досягнення соціальної згоди в суспільстві. Змішані економічні системи провідних країн світу: 1.Англосаксонський вільний ринковий капіталізм: неоліберальна модель (США) 2. Державно-керований капіталізм державно-керована корпоративна ринкова економіка (Японія) 3. Соціально зорієнтований капіталізм: неоетатистська модель [Франція, Англія); неоліберальна модель (Німеччина); модель централізованої згоди із системою розподільного соціалізму (Швеція).

Видатний німецький економіст Вальтер Ойкен обгрунтував концепцію типологізації економічних систем суспільства: існує багато економік; крайніми елементами їх є, з одного боку, вільне ринкове господарство, а з іншого — «центрально-кероване господарство». А. Мюллер-Армак як визначальний критерій типологізації економічних систем суспільства використовує принцип функці­онування економічної системи — регулятивний чи вільний еко­номічний. На цій підставі він виокремлює такі сучасні економічні системи: 1) диктатизм; 2) лібералізм; 3) соціальне ринкове господарство. Дж. Гелбрейт запропонував концепцію «двох систем», згідно з якою національні економічні системи розвинених країн Заходу фактично містять дві системи — планову та ринкову. Л. Туроу вирізняє два типи економічних систем: 1) індивідуа­лістичний англосаксонський капіталізм і 2) комунітарний капіта­лізм в Європі та Японії.

Розвиток корпоративної форми господарств та їх відображення у економічній думці у другій-половині XX ст..

У XX ст. як у світовій практиці, так і в межах європейської цивілізації провідною формою організації господарства та управ­ління господарськими процесами стає корпорація.Корпорація— це система організації бізнесу, грунтована на пайовій участі в капіталі об'єднання, в якому власники є відособ­леними від оперативного управління економічними процесами, переданого в руки професійних менеджерів.Типи. Найпоширенішими з них залишаються акціонерні товариства, що мобілізують капітал випуском цінних паперів: акцій та облігацій. Головна особливість акціонерного товариства — вільний обіг його цінних паперів на відкритому ринку цінних паперів. Серед інших типів корпоративної організації виокремлюють так звані корпорації, для яких характерним є поєднання рис кор­порації та партнерства. Холдинги становили надутворення і ставали власниками акцій інших корпорацій, а отже, своєрідною формою регулювання всієї корпоративного співтовариства.

Загалом у дослідженні проблематики, пов'язаної з корпораці­ями, центральне місце посідають ідеї інституціоналістів. У їхніх теоретичних побудовах засадова роль належить питанням транс­формації. Вони беруть до уваги промислове виробництво, що швидко зростає, основу якого становлять великі корпорації, по­силений вплив НТП, ускладнення системи управління, зростаючу потреб у планомірній організації виробництва. О. Вільямсон визна­чає унітарну (У) форму корпорації, під якою розуміє традиційну організацію фірми за функціональною ознакою. Значну увагу О. Вільямсон приділяє мультидивізійній (М) фор­мі корпорації, яка має можливості стратегічного планування і розподі­лу ресурсів, механізм моніторингу і контролю за структурними підрозділами, наслідком чого є ефективний розподіл фінансових ресурсів компанії між відділами і диференційоване застосування інструментів стимулювання і контролю всередині фірми.

Упродовж XX ст. в межах світової цивілізації було сформова­но три основні моделі корпорації:

1. американська (лише акціонери корпорації мають право впливати на прийняття стратегічних рішень і політику ор­ганізації) 2. європейська або континентальна (характерним вклю­чення в корпорацію всіх основних зацікавлених груп: акціонерів, фінансових структур, організованих працівників, держави) 3. японська (Великі компанії у ключових секторах економіки розглядають­ся в Японії як організації, яким держава надає можливість вести бізнес, однак вони пов'язані жорсткими зобов'язаннями із суспіль­ством і державою)