Криза світового господарства (1929-1933 рр.) та шляхи виходу з неї. Сутність політики «Нового курсу» Ф.Д. Рузвельта.

Причини світової економічної кризи.Відставання купівельно­го попиту від зростання обсягів виробленої продукції. Це наблизило впритул економіку до надвироб­ництва.Нагро­мадження фондів погашення й амортизаційних відрахувань, які не мали потреби в поновленні устатку­вання. Розміри нагромаджень виявилися великими, тому був по­трібен величезний обсяг нових інвестицій, щоб поглинути ці доходи.Не­розв'язані проблеми розвитку фермерських господарств. Укруп­нення господарств три­вало за умов інтенсифікації виробництва, тоді як обсяги внутріш­нього ринку не зростали, що спричинило надвиробництво сіль­ськогосподарської продукції.Монополії невпинно поглинали дрібніших конкурентів. Присто­совуючись до ринку, монополістичні об'єднання скорочували виробництво, намагаючись водночас підвищувати ціни на власну продукцію. Наслідки кризи.«Велика депресія» та економічний розвиток європейських країн і США упродовж першої третини XX ст. поставили під сумнів справедливість аналізу ринкової економіки як гармонійної саморегулювальної системи, що врівноважує попит і пропозицію на всіх можливих ринках. Навіть за умови раціональної поведін­ки індивідуальних економічних агентів сукупний результат зов­сім не обов'язково є оптимальним, бо макросистема розвивається за власними законами, що не аналізуються теорією загальної рів­новаги.Сутність політики «Нового курсу» Ф. Рузвельта полягала в активізації ролі держави, включення її до процесів регулювання економічного життя.Зростання державного контролю над банківською системою, посилювався контроль над біржею і ринком цінних па­перів.Закон про відновлення національної промисловості вводив си­стему державного регулювання промислового сектору.Антикризова аграрна політика Ф. Рузвельта, здійснювана на підставі закону про регулювання сільського господарства.Закон про соціальне забезпечення відкривав шлях до ство­рення пенсійних фондів і затверджував практику виплат допомоги за безробіттям.Національний закон про трудові угоди надав чинності діяльності проф­спілок, робітники здобули право укладати колективні договори і влаштовувати страйки.

Особливості економічної, кризи 1929-1933 років у Німеччині. Роль німецької школи

Неолібералізму у господарському відродженні країни.

Німеччина. «Новий порядок» ґрунтувався на низці принципів і заходів, що визначали основу і сутність економічної політики фашизму. До них слід віднести: примусове картелювання промисловості; ліквідація свободи торгівлі та вільних ринків; контроль над цінами і заробітною платою; централізований адміністративний розподіл трудових і ма­теріальних ресурсів; жорстке обмеження управлінських функцій та управлінсь­кої свободи підприємців; прагнення максимальної самозабезпеченості всіма ресурса­ми  протекціоністська (меркантилістська) зовнішньоторговель­на політика. Успіхи Німеччини у подоланні кризи були вельми примарними, адже зовсім не усували народногосподарсь­ких диспропорцій, які були її причиною, а навпаки, поглиблюва­ли їх.

Нім. неоліберальна теорія поєднує ідеї сильної держави, що виконує інституціональні, організаторські та виховні функції, і має на меті свідомо створити сильну конкурентну економіку, спираючись на особливий менталітет нації, здатної до само організації і самопожертви, та на неокласичні ідеї саморегулювання ек-ки.

Відокремились 3 групи неолібералів, кожна з яких зробили помітний внесок в теорію та практику соціального ринкового господарства:

1) Найстаршу групу нім. неолібералістів очолили В.Репке та А.Рюстов, які приділили особу увагу питанням теорії економічного ладу та економічної політики, розмежуванню та взаємозв’язку цих понять;

 2) 2-а група сформувалася навколо В.Ойкена та Ф.Бема у Фрайбурзькому університеті. Ця група зайнялася визнанням стадій історичного й економічного розвитку, трактуванням економічної системи.

 3) 3-я група А.Мюллер-Армак, Л.Ерхард і їх учні; їх школа називалась Кельнська. Розробили концепцію “соціального ринкового господарства”.

Світове господарство в роки стабілізації. Плани Дауеса та Юнга, їх суть та мета.

План Ч. Дауеса. У розв'язанні проблем репарацій ініціативу перебрали на себе США. Було розроблено план Дауеса, що передбачав: значні пом'якшення репараційних виплат, жорсткий контроль за джерелами репараційних платежів (податки від промисловості, виплати за рахунок митних і непрямих податків тощо), також іноземні інвестиції у промисловість Німеччини (21 млрд дол.)                 

1924—1929 рр. в Німеччині були періодом економічного піднесення, якого не знали інші європейські учасники війни. У 1927 р. промислове виробництво Німеччини досягло довоєнного рівня, а 1929 р. перевищило його на 13 %. За підтримки міжнародних капіталів Німеччина відновила економічну могутність і повернула собі друге місце у світі за розмірами промислового виробництва, відтіснивши Англію на третє місце.

План О. Юнга            У червні 1929 р. план Дауеса був замінений планом Юнга, за умовами якого: обсяг репарацій знижувався до 114 млрд марок з терміном виплат упродовж 37 років, єдиними джерелами платежів визначалися державний бюджет і доходи залізниць.

Поступово німецькі товари поверталися на світові ринки. Економічне піднесення дало змогу Німеччині випередити Англію за вивозом машин й устаткування. Вартість німецького експорту 1929 року, перевищила довоєнний рівень на 3 млрд марок. На тлі економічного піднесення скоротилося безробіття, підвищилася реальна заробітна плата.

Господарство провідних країн Західної цивілізації на етапі державно – монополістичного розвитку. Теорії конкуренції Е. Чемберліна, Дж. Робінсон.