Зростання національних економік провідних країн світу у 50-70-ті роки XX ст. Неокейнсіанські теорії економічного зростання.

Збільшення світового промислового виробництва від 1948 до 1971 року в середньому на 6,5 % на рік стає безпрецедентним явищем у світовій історії. Резерв робочої сили стає тим чинником, що підтримує економічне зростання цього періоду. Засоби надолуження відставання надавала і технологія. Інновації як продукт НТР було інтегровано в загальний процес економічного розвитку, а також технічні зрушення заклали підґрунтя для майбутнього технологічного прогресу. Процесу динамічного зростання, поряд з іншими факторами сприяла і змішана економіка, ґрунтована на кейнсіанських принципах. Головними цілями урядів були забезпечення повної зайнятості, скорочення нерівності заробітної плати і загальне підвищення добробуту людей. Прогрес наукової організації праці викликав справжню революцію в практиці управління підприємствами і посприяв появі транснаціональних корпорацій (ТНК). Від середини XX ст. теорії зростання утворили особливий напрям економічної науки. У цьому плані особливий наголос слід зробити на іменах двох неокейнсіанців: англійського вченого Р. Харрода та американського економіста російського походження О. Домара: визначення вирішальною умовою динамічної рівноваги (поступального руху) ринкової економіки, постійних (сталих) темпів економічного зростання; визнання постійності в тривалому періоді норми нагромаджень (частка нагромаджень у доходах) і граничної ефективності інвестицій (маржинальний коефіцієнт); пояснення того, що динамічна рівновага і сталі темпи економічного зростання досягаються не автоматично, а є результатом активного державного регулювання економіки; визнання вирішальної ролі інвестицій у забезпеченні зростання доходу, що сприяє розширенню зайнятості, яка, своєю чергою, запобігає виникненню недовантаження підприємств і безробіття; визнання кейнсіанської концепції про залежність характеру і динаміки економічних процесів від пропорцій між інвестиціями і заощадженнями, а саме: випереджувальне зростання інвестицій є причиною інфляції, а заощаджень — причиною неповної зайнятості. Звідси — лише рівність інвестицій і заощаджень забезпечує економічну рівновагу без інфляції й за повної зайнятості.

107.Німецьке економічне „диво" та роль представників німецького неолібералізму в його підготовці.

Однією з найуспішніших економік повоєнного періоду, еко­номічне зростання в якій набуло вражаючих темпів, стала еконо­міка Німеччини. Прискорений економічний розвиток цієї країни та вихід її на 2-ге місце в світі у 1950-х роках назвали «еко­номічним дивом».

Основою «економічного дива» послугувала реформа Людвіга Ерхарда

Грошова реформа заміна рейхсмарок (РМ) на дойчмарки (ДМ) Виробнича реформа:

надання банкам дотації (300 млн ДМ) та використання її для довгострокового кредитування промисловості;сприяння конкуренції зниження обов'язкового мінімуму фінансових резервів ко­мерційних банків;зниження облікової ставки відсотка .Допомога Німеччині за планом Маршала

Результати реформи Л. Ерхарда:зростання промислового виробництва,мінімізація концентрації капіталу та формування конкурен­тного середовища. Особливо слід відзначити зростання добробуту населення, яке мало такі показники:зростання зарплати,зростання заощаджень, зростання доходу на душу населення: встановлення активного торговельного балансу (від 1951 р.);відновлення конвертованості німецької національної ва­люти;накопичення грошової маси та повернення більшої частини боргу за планом Маршала (на 1963 р.);закріплення за Німеччиною статусу провідної сили євро­пейського інтеграційного процесу.