Теорії економіки пропозиції і раціональних очікувань та їх практичне використання.

Якщо Фридмен у 1976 одержав свою Ноб. премію за спростування Кейнса і свій монетаризм, те в 1995 її одержав Лукас за спростування їх обох. Його напрямок наз. "нова класична школа экономикс". Фридмен вважав, що суб'єкти економіки, напр, фірми, пристосовуються до эк. ситуації, спираючи на минулий досвід: це "адекватні чекання". Наслідок: при швидкій адаптації рын-

ков поводження, викликане цими чеканнями, швидко нейтралізують кожну гос. політику стабілізації. Але неокласичний принцип адекватної реакції невірний, тому що інформація суб'єкта про події в эк. завжди неповна. Лукас побудував мат. модель, що враховує як вплив на чекання всієї наявної інформації, так і зворотний зв'язок: вплив чекань на майбутні эк. події. Формалізував важливу в класичній теорії ідею оптимального эк. поводження суб'єкта. Теорія раціональних чекань заперечує політику госрегулирования:

1) усе нівелюється поводженням эк. агентів;

2)  народжує результати, зворотні прогнозованим;

Гос. рішення стосуються макрорівня, ігноруючи мікро, а саме там приймаються рішення обэк. поводженні в конкр ситуації Економіка пропозиції: в основі не підприємство, а індивідуум: індивідуальний капітал і інд праця, що вкладають з визначеною метою. Основне в теорії "економіки пропозиції": маніпуляції фіскальною політикою, сист прогресивного оподатковування не стим заощаджень і інвестицій, перерозподіляє нацдоход на користь споживання і стають причиною приховування доходів, тіньовий эк, бартеру, схованої зайнятості, тому негативна

Зміна ролі факторів економічного розвитку та еволюція інституціоналізму у другій половині XX - на початку XXI ст.

Етапи еволюції, методологічні особливості та структура інституціонального напряму у другій половині XX ст. Від 50—60-х років XX ст. у межах неокласичної течії формується новий нау­ковий напрям. XX ст, інституг\іоналізм перетворився в один із провідних напрямів світової економічної думки. Посилення ін­тересу до інституціональної теорії взагалі та безпосередньо до ЇЇ неоінституціонального напряму, пов'язано зі спробами подола­ти обмеженість низки положень, характерних для мейнстрім економікс, а саме; аксіоми повної раціональності, абсолютної інформованості, досконалої конкуренції, встановлення рівнова­ги лише за допомогою цінового механізму тощо, та розглянути сучасні суспільні, й особливо — економічні процеси комплекс­но та всебічно, передусім — через необхідність дослідження нових явищ сучасної доби науково-технічної та технологічно-інформаційної революцій, коли використання традиційних мето­дів не дає бажаних результатів.

Зміна галузевої структури виробництва та становлення і розвиток теорії постіндустріального суспільства.

Переходу до постіндустріального суспільства та постінду-стріальної ~ сервісно-інформаційної економіки — сприяла низкс чинників: перехід економіки Із пануванням виробництва товари (вторинний сектор господарства), до панування виробництва тс надання найрізноманітніших послуг (третинний сектор господар ства); зміна соціальної структури суспільства — класовий події поступається місцем професійному (страти, сітоси тощо); тео ретичне знання посідає центральне місце у визначенні політик в суспільстві — університети як центри зосередження цьогс знання стають головними інститутами суспільства; створенні нової інтелектуальної технології, запровадження планування п контролю над технологічними змінами

Д. Белл розглядав становлення постіндустріального суспіль­ства як переважно еволюційний процес, у результаті якого інду­стріальний світ не руйнується, а радше збагачується додатковими рисами та властивостями, при цьому важливу роль віді­грають не лише технологічний і господарський прогрес, а й якісні зміни в політичній та культурній сферах, І передусім — поши­рення в американському суспільстві культурної толерантності й ідеологічної терпимості. Головну роль у становленні постіндустріальної теорії відіграла інституціональна теорія {вебленівська традиція), яка полягала в тому, що абстрактна ідея протиставлення стадій технологічної еволюції (у межах історичної школи), за нових умов видозмінила­ся в структуризацію секторів суспільного виробництва і виявлення внутрішніх закономірностей господарського розвитку, котрі не за­лежали від соціальної та політичної системи тієї чи іншої країни.

Теоретичні особливості нео- та нового інституціоналізму.

Неоінституціоналізм

Вивчає правові, соціальні, політичні та інші проблеми за допомогою ме­тодів неокласичної економічної тео­рії, передусім із використанням ін­струментів сучасної мікроекономіки та теорії ігор Неоінституціоналізм використовує дедуктивний метод -— від загальних принципів неокласичної економічно теорії до пояснення конкретних явищ суспільного життя. Зроблене спробу аналізу інституцій на основ єдиної теорії та всередині неї. Ґрунтований на раціональному інди відуалізмІ. Основну увагу приділяі незалежному індивіду, який сам, власної волі і згідно зі своїми інтере сами вирішує, членом яких колекти вів йому вигідніше бути

Трансакційний сектор економіки, теорія прав власності та трансакційних витрат. Теорема Р.Коуза.

Трансакцыйні витрати-це витрати ,що забезпечують перехід прав власності із одних рук до інших і охорону цих прав. Трансакцыйні витрати не повязані із самим процесом створення вартості, вони забезпечують трансакцію.

Рональд Коуз визначив трансакційні витрати як витрати функціонування ринку.Неокласична теорія розглядала ринок, як досконалий механізм ,за якого можна не враховувати витрати на здійснення угод. Проте насправді ,як показав Коуз ,такі витрати існують,і вразі кожної угоди необхідно проводити переговори ,здійснювати нагляд ,налагоджувати взаємозвязки , ліквідувати розбіжності. Ці витрати коуз назвав трансакційними.

Економічна теорія прав власності. Під системою прав власності , розуміють усю сукупність норм , що регулюють доступ до рідкісних ресурсів. Специфікація норм власності знижує невизначеність у взаємовідносинах і створює передумови для оптимального використання рідкісних ресурсів. З точки зору суспільства права власності виступають як правила гри ,що впорядковують відносини між окремими агентами ,а з точки зору індивідуальних агентів вони являють собою пучки правочинності на прийняття рішень з приводу того чи іншого ресурсу. Специфікація права власності передбачає закріплення за кожною правочинністю чітко визначеного власника ,а не визначення єдиного й абсолютного власника ресурсу.

Теорема Коуза. Ця теорія була спрямована проти панування в економічній теорії тенденції усюди ,де тільки можна ,шукати так звані правила ринку й закликати до державного втручання з метою подолання їх. Теорема Коуза –якщо права власності чітко визначені і трансакційні витрати дорівнюють нулю ,то розміщення ресурсів залишатиметься незмінною та ефективною незалежно від змін у розподілі прав власності.