Господарський розвиток держави франків у V – XI ст. Загальна характеристика.

Його характеризує значний прогрес у гос­подарському житті Європи, що виявляється у розширенні землеробства «ушир», починають залучати землі, які досі були незайманими, вкритими лісами чи болотами. Загальна тен­денція до зростання чисельності населення залишилася визначаль­ною і стимулювала зростання потреби у продуктах харчування та ремесла. На зміну приходить трипільна система: передбачала поділ ріллі на три ділянки, на од­ній сіяли озимі, на другій — ярові культури, а третю залишали «під паром». Спостерігається й зростання врожайності, модерні­зація структури сільськогосподарського виробництва, яка вияв­ляється також у порайонній його спеціалізації. Відробіткової рента поступово витісняється рентою грошовою, яка посилювала товарно-грошові відносини, що стимулю­вало розвиток великої ярмаркової торгівлі.  Ці зміни господарського ладу приводили до рухомості населення, його внутрішніх міграцій, розшарування селян­ства. Відродження старих і поява нових європейських міст, зростання ролі міських поселень. Звільнення міщан від феодальних утисків і отримання ними низки прав та привілеїв. Місто економічно протиставляється селу тим, що в ньому не лише виробляється багато різноманітної продукції, а й тим, що ця продукція виробляється руками спеціалістів-професіоналів. У XIII—XV ст. відбувається розквіт міського життя, а еко­номіка середньовічного міста набуває регульованого характеру. Така урегульованість досягалася за рахунок об'єднання міщан, виходячи з їх спільних інтересів. Купці об'єднувалися у гільдії, ремісники – у цехи, де не існувало поділу праці, кожен майстер виготовляв виріб від початку до кін­ця. Церква володіла колосальним багатством та обій­мала виключне становище у сфері освіти та науки.

30.Загальна характеристика Східної та Західної цивілізації доби середньовіччя.                                          

Середньовіччя — це період в історії людства, який зазвичай обмежують тисячоліттям між падінням Римської імперії напри­кінці V ст. до Великих географічних відкриттів, які розпочина­ються наприкінці XV ст.В Азії, відповідно до специфічних особливостей культурного спадку, географічного середовища, системи ведення господарст­ва, соціальної організації та релігії, сформувалася арабо-мусуль­манська (ісламська) цивілізація. Ця форма цивілізації пов'язана з особливостями її культури, в основі якої є арабська мова, віро­вчення та культ ісламу. Іслам, або мусульманство, виникає у VII ст. н.є. на Аравійському півострові. Фундаментом мусульманського віросповідання була віра у єдиного Бога Аллаха, а також неухильне дотримання п'яти основних приписів, так званих «стовпів віри».Так, іслам сформував досить специфічну форму взаємин між окремою особою і земною владою та Богом. Ні людина, ані дер­жава не можуть існувати «нейтрально» від Всевишнього, вони або служать йому, і тоді вони «вірні», або ні — і тоді вони «невір­ні».Активна торгівля у Середземному морі та в Індійському океа­ні стимулювала розвиток ремесла та сільського господарства. Верховним власником усіх земель також вважався Аллах, а дер­жава лише від його імені розпоряджалася нею. Фактично землею відали намісники — еміри. Найбільшого поширення набуло об­щинне землекористування на державних зем­лях, за що селяни платили ренту-податок — харадж або ушр. Крім цього, існували також землі правлячого дому — савафи, та землі релігійних установ — вакфи, які не оподатковувалися. Арабо-мусульманський світ відзначався високим рівнем урба­нізації. Багдад вважався одним з найбільших міст світу, де торгу­вали лісом, порцеляною, хутром, прянощами, шовком, вином У містах діяв державний контроль — хізба. Надзвичайно своєрідна та яскрава культура була створена у середньовіччя на арабо-мусульманському Сході. Арабська астро­номія, медицина, алгебра, філософія, безсумнівно, були значно вищими за європейську культуру того часу. У Європі середньовіччя — це період становлення нової форми Західної цивілізації — європейської християнської цивілізації. Єв­ропейська цивілізація формується на території колишньої Римсь­кої імперії, яка, як відомо, розпалася на дві частини: Східну (Візан­тійську) та Західну (Римську) імперії. Західна Римська імперія при­пинила своє існування одразу. Культурною базою європейської цивілізації була античність. Візантія ніколи не поривала з античністю; її культура, господар­ські та політичні інститути значною мірою спиралися на античну традицію й були органічними формами її розвитку. Найбільше своєрідність візантійського побуту пов'язана з тією модерніза­цією, якої набуло у Візантії християнство. Християнство, як і в часи античності, не мало єдиної організа­ції, на території Римської імперії існував цілий ряд християнських церков, між керівництвом яких відбувалася жорстока боротьба за гегемонію у християнському світі. Найактивніше боролися між собою голови Західної Римської церкви — папа Римський та Візан­тійської церкви— Константинопольський патріарх. Візантійська імперія як самостійна держава перестала існува­ти у XV ст., але саме вона заклала основи східно-християнської цивілізації, носіями якої є українці, росіяни, білоруси, греки, бол­гари, серби та інші народи сучасної Європи. Становлення західно-християнської цивілізації пов'язане з Ве­ликим переселенням народів — вторгненням у межі Римської ім­перії так званих варварів — численних германських племен, гу-нів тощо. Слід зауважити, що переселення представників герман­ських племен на територію Римської імперії розпочалося задовго до її падіння. Вже у період Середньовіччя Західна Європа почала долати наслідки загарбницьких воєн та відроджуватися, тут починають з'являтися нові державні утворення, спостерігається процес становлення Європейської цивілізації. Духовною осно­вою всієї Європейської цивілізації стає християнство. Тому процес становлення Європейської цивілізації значною мірою був процесом християнізації— залучення язичницьких народів до християнської культури, вірувань і зви­чаїв, вступу до християнських організацій — католицької та православної церков. Католицька церква не лише мала надзвичайний вплив на дер­жавні справи європейських народів, а й колосальні матеріальні ресурси, їй належали величезні земельні маєтності та фінансові кошти. Отже, на основі економічних, політичних і культурних проце­сів у середньовічному світі сформувалися основні цивілізаційні регіони — арабо-мусульманський, західно-християнський та схід­но-християнський, з якими пов'язані всі події середньовічної іс­торії, господарська діяльність, торгівля, війни, обмін культурною спадщиною.