Господарство Індії в 2 половині 1 тисячоліття до н.е. та відображення його в праці «Артхашастра»

Історію економіки Індіїв осьовий час слід розпочати від вста­новлення буддизму — першої на землі монорелігії, що безумовно позитивно вплинуло на її господарський розвиток. У цей період тут значного- поширення набули залізні знаряддя праці, які знач­но полегшили не лише землеробство, а й спорудження іригацій­них споруд. Посилюється спеціалізація ремесла, що, у свою чер­гу, підштовхує внутрішню торгівлю. Надзвичайного розвитку до-сягло бавовняне виробництво, крім бавовняних тканин виробля­ли також вовняні та шовкові. Але все-таки виробництво зберігало натуральний характер, хоча Індія і залучена в цей час у міжнародні торговельні зв'язки. Звідси вивозили прянощі, бавовняні та шов­кові тканини, дорогоцінні метали, фарби. Статтею імпорту були коні та деякі інші товари.Досить ґрунтовні відомості про економічну реальність в Індії цього періоду нам дає «Артхашастра» (IV ст. до Р.Х.), економіч­ний трактат, який приписують радникові царя Чандрагупти І Каутильї, або Віншнагупті. Пам'ятка являє собою зведення правил, більшість із яких є зверненням до царя. Так, у трактаті підійма­ється питання про економічну роль держави, активізацію її втру­чання у господарське життя, зміцнення державного апарату. Се­ред функцій держави згадується: колонізація нових земель та створення нових поселень, переселення надлишкового населення, будівництво колодязів та іригаційних споруд, усіляке заохочення рільництва, скотарства та садівництва. Низка статей стосується ремісників, зокрема наголо­шується на необхідності професіоналізму.Фінансова програма для царя базувалася на безлічі натураль­них та грошових податків і мит Важ­ливим джерелом доходів було царське господарство. Важливими статтями видатків були громадські роботи, а також витрати на богослужіння, гареми та царську кухню. Торгівля також була важливою статтею доходів скарбниці У трактаті також дістало розвиток й учення про касти, за яким усе населення ділилося на чотири касти аріїв — брахмани, кшатрії, вайшьї та шудри. За ними закріплювалася станова нерівність, визначалися обов'язки. Велика частина трактату належить аналізу різних форм рабо­володіння, визначається неможливість рабства для аріїв.Отже, можна зазначити, що у Нову еру Індія увійшла чітко поділена на касти; тут панує система «влада-власність», а носії товарно-грошових відносин — на другорядних ролях.

Господарський розвиток Китаю в осьовий час та його економічна думка.

Осьовий час для КитаюК. Ясперс пов'язує з іменами КонфуцІя, Лао-Дзи, Мо-Дзи та ін., які жили у VI—IV ст. до Р.Х. Еконо­мічний розвиток Китаю цього періоду мав свої особливості. Ще у II тисячолітті до Р.Х. тут сформувалася жорстка ієрархічна сис­тема поділу на соціальні верстви, які залежали від верховного властителя. Надходження до державної скарбниці у вигляді результа­тів праці селян, ремісників і торговців перерозподілялися між представниками соціальних станів, шо істотно гальмувало розви­ток товари о-грошових відносин.

Ця теза знаходить підтвердження у працях Конфуція (551 — 479 рр. до Р.Х.), зокрема у збірнику «Шицзин», що був ним відре-дагований. Будучи засновником вчення про етику, Конфуцій ви­сунув таку концепцію: вдосконалення окремої людини веде до вдосконалення суспільства, що, у свою чергу, веде до вдоскона­лення держави. Це досягається через дотримання етичних та ри­туальних церемоніальних норм І визнання мудрості попередніх поколінь. Ці ідеї були спрямовані на посилення держави; дбаючи про її благо, Конфуцій закликав скоротити розміри податків, на­лагодити облік і контроль землеробських робіт, залучити трудове населення до виконання своїх обов'язків. Він вважав, що освіче­ний правитель, будучи «батьком народу», є здатним реально вплинути на рівномірний розподіл багатства суспільства; що у народу буде добробут тоді, коли господарювання буде вмілим, а праця стане однаково вигідною як за умов «великої спільноти» (селянської громади), так і приватного володіння спадкової аристо­кратії та не спадкових рабовласників.Певні зрушення в економічному житті Китаю спостерігають­ся у 5-3ст. до Р.Х. У цей період зростає роль міст, соці­альна диференціація населення, посилюється роль торговельно-ремісничих верств, з'являються гроші. На селі з'являються орен­дарі та наймити, але громадські землі ще не втягуються у рин­кові зв'язки.Застосування металевих, особливо залізних знарядь праці іс­тотно підвищує рівень виробництва, посилює суспільний поділ праці, веде до індивідуалізації ремісничого виробництва.У III ст. до Р.Х. відбувається об'єднання семи царств у єдину імперію. Перший імператор Цинь Шихуан (259—210 рр. доР.Х,), провів низку реформ, зокрема відмовився від передачі землі в умовну власність, як це було раніше, і ліквідував привілеї аристократії.Напевно, можна вважати, що реформи Цинь Шихуана в осно­ві мали погляди авторів колективного трактату «Гуань-цзи» (IV—III ст. до Р.Х.), які як головне завдання, подібно до Кон-фуція, висували проблему «як зробити державу багатою, а на­род задоволеним» через рівномірний розподіл багатства, не до­пускаючи збагачення торговців та лихварів. Реформи Цинь Шихуана запроваджувалися у життя надзвичайно жорсткими методами, що викликало невдоволення насе­лення і призвело до зміни династії.Ще одним реформатором цього періоду був Ван Ман, який за­хопив трон у 9 р. після Р.Х, Він закріпив у Китаї лише два види земельних володінь — державні та селянські, за відсутності ве­ликої феодальної власності. Він також проголосив заборону раб­ства, але вона протрималася недовго; а рабство залишалося як патріархальне.На початку І тисячоліття Китай вступає у затяжний період криз і політичної нестабільності. Негативні тенденції було подолано лише VI ст.