Економічні погляди Ксенофонта,Платона та Аристотеля.

Палким прихильником економічного устрою давньої Снарти, був Ксенофонт(444—354 рр. до Р.Х.) — афінський аристократ, філософ, автор трактатів «Економікос» та «Кіропедія», в яких він виступав як ревний прихильник та захисник натурального гос­подарства, базованого на праці рабів. Особливо звеличував він сільське господарство, намагаючись показати у своїх творах, що добробут країни залежить лише від землеробства, саме воно виступає в нього як головна господарська форма.Економічні праці Ксенофонта свідчать про значні досягнення у землеробстві Давньої Греції, адже в них ідеться про використання гною як добрива, розкривається значення якісної оранки та інші досягнення. Щодо ремісництва та торгівлі, то Ксенофонт засуджує їх.Водночас Ксено­фонт досить високо ставить заняття ремеслом у домашньому господарстві для задоволення власних потреб, коли воно поєднується із землеробством.З переходом від натурального господарства до грошового видатки держави різко збільшилися. Величезними були ви­датки на будівництво громадських споруд, на влаштування хра­мових святкувань та ігор. Джерелом доходів держави були мита на імпортовані товари, податки від нерухо­мості, різного роду конфіскації, але коштів, як правило, не вистачало.

На цьому тлі поглиблюється соціальне розшарування, серед­ній клас зникає, держава, за словами Платона(348—229 рр. до Р.Х.), розпалася на дві половини — багатих і бідних, які жили ра­зом, але були ворожими одні до одних. Власне, такий стан речей, мабуть, і надихнув його до написання своїх відомих праць — «Держава» та «Закони», в яких автор пропонує докорінне реформування родини, держави та економічного ладу. Малюючи ідеальну дер­жаву, Платон ділить її населення на три класи, перші два з яких (філософи та воїни) повинні забезпечувати суспільні інтереси і не повинні мати власності та займатися господарською діяльністю;Їхнє матеріальне забезпечення повинно мати суспільний характер. Третій клас повинен забезпечувати потреби перших двох та власні(землероби, ремісникита купці).У «Законах» Платон пропонує оновлену модель ідеальної держави, розвиваючи та конкретизуючи свої аргументи щодо за­судження лихварства, обгрунтування провідної ролі землеробства порівняно з ремеслом та торгівлею.

Вчення про господарські відносини між людьми в Аристотеляпоєднується з ученням про суспільство. Метою поєднання людей у суспільство він вважає досягнення якомога більшого людського щастя, а для здійснення цієї мети існують такі суспільні групи, як громада та держава.Аристотель вбачає центр господарського життя у домашньому господарстві, яке повинно забезпечувати себе всім необхідним, а те, чого не вистачило, можна отримати через «справедливий обмін» з сусідами. Величезною заслугою Аристотеля було те, що він першим ви­явив певні категорії економічної науки про багатство, про вироб­ництво, про гроші, обмін і капітал. Так, багатством він вважав певну кількість продуктів, необхідних для споживання родиною та державою. Аристотель сформулював поняття «справедливої ціни», твер­дячи, що справедливою є та ціна, яка встановлюється за обопіль­ною добровільною угодою учасників обміну, які не є монополі­стами.Важливе місце в Аристотеля належить ученню про власність. Він вважає приватну власність цілком такою, що відповідає люд­ській натурі.

У слід за Платоном він намагається намалювати «ідеальну державу», таку, яка б примирила суперечності між класами. На­селення цієї держави мало ділитися на п'ять класів: 1) землеробів 2) скотарів та 3) ремісників 4) торговців 5) найманих робітників та рабів

Особливості господарського розвитку Давнього Риму.Закони 12 таблиць.

Римлянивід самого початку були землеробами, переваж­но дрібними, для яких характерною була висока повага до осо­бистої власності. Народ Риму жив в умовах натурального ойкісного господарства, в якому переважало землеробство, і навіть у період найвищого розвитку ця риса так само домінувала. Ве­ликі землевласники зосереджували у своїх руках не лише сіль­ськогосподарське виробництво, а й переробку продукції сільського господарства, а також реалізацію готового продукту. Про­тилежності між містом і селом у господарському відношенні не існувало, міста населяли багаті сільські господарі з їхнім слу­гами, а також величезні маси пролетарів, які не мали ні землі, ані роботи.

Надзвичайно важливим моментом в економічній історії Риму стала розробка у 451—450 рр. до Р.Х. Законів XII таблиць, які зафіксували відносини особистої власності  Вони також санкціонували розподіл рим­лян на вільних та рабів, патриціїв і плебеїв. Згадуються у Законах і боржники та лихварі, міститься також стаття, що обмежує лих­варський відсоток. Усе це говорить про певне посту­пове витіснення натурального господарства господарством гро­шовим. Підтверджують Закони й поступове обезземелення плеб­су, перехід землі у руки великих землевласників. Боротьба плеб­су з цими явищами дістала відображення в аграрному законі за яким землеволодіння обмежувалося 125 га.Вже у період між II ст. до Р.Х. та II ст. після Р.Х. економічний розвиток Риму характеризувався значними зрушеннями в бік то­варного господарства, руйнуванням господарства ойкісного. Протягом цього періоду Рим досяг панування не лише у Серед­земномор'ї, а й на значній території відомого тоді світового про­стору. На території, що опинилася під владою Риму, встановлюється своєрідна система політичного та фінансового управління й еко­номічних відносин головного міста з імперською периферією. У республіканському Римі ще не існує спеціального апарату стягнення податків, збір їх здійснював­ся на основі відкупів, тобто продажу права на збір податків окремим приватним особам.Крім відкупників у провінціях діють приватні торговельні товариства, які орендували державні землі та копальні, брали підряди на забезпечення війська та постачання хліба у міста, передусім до Рима. Поширення набуває також лихварство, коли кредити надавалися провінціалам для погашення податків під дуже високий відсоток.Проте слід за­уважити, що кредитні операції практично не охоплювали вироб­ничого сектора як у ремісництві, так і в сільському госпо­дарстві. Водночас, головною галуззю господарства у Давньому Римі залишалося сільське господарство.

На руйнування дрібного та середнього господарства впливало також і поширення праці рабів як основних виробників великих господарств. Адже саме тут, у Римській державі, класичне рабст­во набуло завершених форм. Одночасно відбувається зубожіння віль­них селян. Наприкінці І тисячоліття до Р.Х. відбувається криза республі­канського устрою, перехід до імперії.Важли­вою ознакою цього періоду є перехід від селянського війська до найманої армії, яку очолював імператор, і завдяки якій мав одноосібну владу.Отже, в Давньому Римі в перші сторіччя після Р.Х. відбува­ється як криза системи господарства, так і криза імперії, яка ха­рактеризується певними ознаками. Так, утворення єдиної імперії змінюється протилежною тенденцією — поси­ленням сепаратизму провінцій, Рим поступово втрачає економіч­ну та політичну першість і залишається лише символом імперії.