Економічні погляди Фоми Аквінського

Розглядаючи ціну, Хома Аквінський передусім намагається пояснити, яка ціна є справедливою. Він стверджував, що справед-іива піна повинна відповідати двом вимогам: повинна забезпе­чу пати еквівалентність обміну відповідно до кількості праці та видатків, а також забезпечувати учасникам обміну прожиття від­повідно до їхнього соціального статусу. Тобто справедлива ціна повинна забезпечити різний рівень добробуту ремісникові, цер­ковнослужителю та дворянину. Повинні також враховуватися і витрати на зберігання товару, доставку його та певне страхування на випадок можливих втрат. Водночас Аквінський закликає у процесі обміну керуватися насамперед вимогами вищої справед-і п мості відповідно до божественного закону, за яким, якщо одна її сторін втратила в процесі обміну, то інша, яка отримала більшу Вигоду, винагородила потерпілу, адже саме цього вимагає справедливість. Ідучи за вченням Аристотеля, Хома Аквінський розрізняє, з одного боку, обмін товару на товар або грошей на товар для за­доволення необхідних потреб, а з іншого — обмін грошей на гроші або товари з метою отримання зиску. Водночас Хома Аквінський негативно ставиться до стягуван­ня відсотків за позичені гроші. Стосовно ж власності, то тут Хома Аквінський бачить перева­ги приватної власності в тому, що саме вона встановлює у суспіль­стві «порядок та мир». А суспільна власність, викликаючи по­стійні суперечки та непорозуміння, зумовлює недбале ставлення до майна. Він також чітко бачить необхідність розвитку торгівлі, стверджуючи, що, засновуючи державу слід ураховувати зручно­сті, які має територія для торгівлі та економічного розвитку краї­ни.

Господарство Київської Русі. «Повість минулих років»

Київська Русь була типовою ранньофеодальною державою. Про всі ці процеси також дають досить чітке уявлення стародавні літописи. Основною формою державних податків спочатку була данина, яку збирали через так зване полюддя. Феодальні відносини у Київській Русі ще не були визначальними і ще тривалий час зберігалася міцна патріархальна сусідська громада (община), що можна пояснити багатьма причинами, зокрема й наявністю вільних земель, куди мали можливість перейти селяни. Селян, які були основною масою населення, на Русі називали смердами. Вони юридично залишалися вільними, але економічно вже були залежними або тільки від держави або ще й від феодалів. Слід зазначити, що всі ці тимчасово залежні люди потрапляли не тільки в економічну, а й у юридичну залежність від кредиторів, які могли чинити з ними на власний розсуд. Якщо боржник ухилявся від сплати боргу, тікав, то після того, як його знаходили, він перетворювався на раба. Можливостей погасити кредит у боржника було дуже мало, а тому тимчасова залежність перетворювалася на постійну.

На найнижчому щаблі були раби — «холопи» або «челядь». Проте вони не були єдиною масою, адже частина з них жила у панському маєтку, працювала із застосуванням панського реманенту й отримувала певне утримання. З прийняттям християнства з'являється ще один значний прошарок суспільства — духовенство, яке замінило собою волхвів та інших служителів язичницьких культів. Церква та монастирі також ставали великими землевласниками. Міста Київської Русі були як центрами ремесла і торгівлі, так і адміністративно-військовими. Вони виникали на торговельних перехрестях та водних транспортних шляхах. Міста ставали адміністративними, торговельними, ремісничими центрами, саме в них надавали перевагу для будівництва своїх дворів князі та бояри. У процесі подальшого поділу праці ці домашні промисли виділяються в окрему галузь — ремісниче виробництво. Ремісники поступово починають працювати не лише на внутрішнє споживання патріархальної родини, а й на продаж. Згодом вони перестають займатися землеробством та зосереджуються на виробництві виключно ремісничих виробів, переселяються із сільської місцевості у міста.

Основною формою внутрішньої торгівлі були невеликі місцеві ринки. Значно більшого розвитку зазнала зовнішня торгівля. Слід зазначити, що кредитні відносини в Київській Русі були досить розвинуті. Переважна частина населення займалася землеробством і різними промислами. З розвитком феодального землеволодіння виникає та набирає поширення така його форма як вотчина— спадкова феодальна власність на землю, яка виникає в результаті жалування князем землі боярам і визначалася як безумовне володіння землею за необмеженого розпорядження нею.

Повість минулих літ» зазна­чали, що поляни, деревляни, волиняни та інші слов'янські племе­на мали певні державні утворення на чолі з князівськими дина­стіями вже у VI—VIII ст. Такі утворення — результат розвитку феодальних елементів у суспільно-економічному ладі, коли орга­ни племінного управління поступово переростають у державні, а союзи племен— у «княжіння» та «землі» державного типу. Поступово влада князів окремих племен поступається владі князя союзу племен, унаслідок чого і виникали слов'янські князівські династії. Такою династією у полян стає, наприклад, «рід Кия». 

 41. Місто та міське господарство в Київській Русі «Руська правда»

У Київській Русі 13—15 % населення мешкали у містах і се-иищах, яких нараховувалося близько 240. Але тільки 74 міста ма­ли населення близько 4—5 тис. чол. Серед міст вирізнявся Київ, де мешкали 35—40 тис. чол. На той час це було одне з найбіль­ших міст Європи. Міста Київської Русі були як центрами ремесла і горгівлі, так і адміністративно-військовими. Вони виникали на горговельних перехрестях та водних транспортних шляхах. На шляху «із варяг у греки» були розташовані такі стародавні мі­ста, як Київ, Любеч, Чернігів, Смоленськ, Новгород та ін. Пізні­ше великі київські князі почали споруджувати міста-фортеці на нових землях з метою захисту від зовнішніх ворогів, для торгівлі з народами, які завоювали. Міста ставали адміністративними, торговельними, ремісни­чими центрами, саме в них надавали перевагу для будівництва своїх дворів князі та бояри. Західноєвропейські мандрівники відзначали наявність великої кількості міст у Київській Русі, вони навіть називали її країною міст, «гардарікою».

Високий розвиток ремісництва. Відзначалися високим рівнем та досконалістю виконання й вироби гончарів, які випалювали свої вироби у спеціальних гор­нах. Великого розвитку отримало також і теслярство, адже значну кількість церковних будівель, княжих та боярських теремів, а та­кож будівель для простого люду зводили з дерева. Високої якості досягло виробництво тканин, особливо з льону та вовни.Ремісники, як і на Заході у цехи, почали об'єднуватися у «дру­жини» (як, наприклад, вишгородські ремісники «древоділи»), але вони не перетворилися на справжні ремісничі цехи, тотожні за­східноєвропейським.