Формування великої земельної власності та її форми в Західній Європі ( аллод, бенефіцій)

Будь-якій державі притаманна певна економічна система, го­ловною ознакою якої завжди є форма власності. В Європі, по­чинаючи з V—VI ст., невпинно відбувався процес формування суспільно-економічних структур, що отримали назву «фео­далізм». Це була так звана структура васалітету, тобто «сюзерен-васал»: король розподіляє землі між верхівкою, яка зобов'язана перед ним воєнною служ­бою; вони ж роздають свої землі на умовах сплати ренти або та­кож обов'язок несення військової служби особам, що стоять нижче на ієрархічних щаблях, і так далі, доки, нарешті, землі, огорнуті цілою мережею взаємних зобов'язань, не переходили до залежних категорій безпосередніх землеробів. Землевласники-феодали мали на землю монопольне право, яке й визначало в умовах аграрної економіки їх панівне становище. Зростання великої земельної власності, джерелом якої були не лише «пожалування», а й прямі захоплення общинних земель, відбувається швидкими темпами. При цьому форми землеволо­діння та соціальну структуру, що існували у Франкській державі, можна уявити за «Салічною правдою», одним з най­давніших зведень звичаєвого права та пам'яткою не лише право­вої, а й економічної думки середньовіччя. Формування великої земельної власності у вигляді аллоду відбувається шляхом як руйнування общини (громади) і поглинання селянських наділів за рахунок так званих комендацій (від лат. соттепсіаііоп — передо­ручення), так і королівських пожалувань.Головною формою землеволодіння в цей період стає бенефі­цій, адже надання землі у повну власність (у вигляді аллоду) значно послаблювали королівську владу і створювали прошарок землевласників, які вже відмовлялися служити. Необхідно було знайти спосіб, щоб створити прошарок служивих людей, профе­сійних військових та чиновників, одночасно звільнивши скарб­ницю короля від грошових виплат та переклавши на умовних власників турботу про надходження податків і виконання селя­нами певних повинностей. Таким способом і стали бенефіції, тобто передача землі в умовну не спадкову власність, що перед­бачала несення певної служби, найчастіше військової. З часом (IX—X ст.) виникає спадкова форма умовного феодального зем­леволодіння — феод (або лєн), що також передбачала несен­ня служби, але й земля, й посада передавалися у спадок. Протя­гом цього часу панівною формою стає теза «немає землі без сень­йора».

 34.Феодальні форми господарства та їх висвітлення у «Капітулярій про вілли»

Землевласники-феодали мали на землю монопольне право, яке й визначало в умовах аграрної економіки їх панівне становище. Зростання великої земельної власності, джерелом якої були не лише «пожалування», а й прямі захоплення общинних земель, відбувається швидкими темпами. При цьому форми землеволо­діння та соціальну структуру, що існували у Франкській державі, можна уявити за «Салічною правдою» одним з най­давніших зведень звичаєвого права та пам'яткою не лише право­вої, а й економічної думки середньовіч. Формування великої земельної власності у вигляді аллоду відбувається шляхом як руйнування общини і поглинання селянських наділів за рахунок так званих комендацій так і королівських пожалувань. Великим землевласником у державі франків була католицька церква. католицькі церковні установи, найчастіше монастирі, пе­редавали землю на умовах прекарію, тобто зобов'язання за кори­стування землею виконувати певні повинності. Прекарії могли бути кількох видів: пожалуваний, повернений, з винагородою. Головною формою землеволодіння в цей період стає бенефі­цій, адже надання землі у повну власність (у вигляді аллоду) значно послаблювали королівську владу і створювали прошарок землевласників, які вже відмовлялися служити. З часом (IX—X ст.) виникає спадкова форма умовного феодального зем­леволодіння — феод, що також передбачала несен­ня служби, але й земля, й посада передавалися у спадок. Відповідно й селянин ставав утримувачем землі отри­мував від феодала земельний наділ де розміщувалися селянська садиба, рілля та інші господарські угід­дя, з яких він і отримував необхідний для утримання власної ро­дини продукт. За це користування (утримання) він ніс певні по­винності. частина селян займалася ремеслом (кустарними чи домашніми промислами), виробляючи із сировини, що була продуктом господарства, найпростіші але необхідні предмети споживання — взуття, одяг, домашнє начиння тощо. Це вироб­ництво також обкладалося повинностями на користь феодала. Власне, повинності були результатом економічної поземельної залежності селян од земельних власників, користуючись якою, останні вилучали в селян надлишковий продукт їхніх госпо­дарств. Над­звичайно важливим документом цієї епохи, пам'яткою економіч-мої думки є «Капітулярій про вілли», датований кінцем VIII ст. Він являє собою указ або інструкцію для управителів тих маєтків, що перебували у віданні королівського двору та служили для за­доволення потреб королівського дому, і містить докладні вказів­ки щодо ведення господарства в маєтках. Зміст капітулярію свід­чить про натуральний характер господарства королівських маєтків, адже навіть для короля вони були основним джерелом доходу, і він був зацікавлений у взірцевому провадженні госпо­дарської діяльності. Крім того, за цим указом більшість прав, особливо пов'язаних із землею, належить власникам маєтків, а безпосередні виробники повинні були нести певні повинності ви­ключно у натуральній формі. Отже, господарство цього часу було замкнене, натуральне — як селянське, так і панське

Розвиток феодального землеволодіння та його форми в Україні. Категорії залежного населення за «Руською правдою».

Феодальні відносини у Київській Русі ще не були визначальними і ще тривалий час зберігалася міцна патріархальна сусідська громада (община), що можна пояснити багатьма причинами, зокрема й наявністю вільних земель, куди мали можливість перейти селяни. З розвитком феодального землеволодіння виникає та набирає поширення така його форма як вотчина— спадкова феодальна власність на землю, яка виникає в результаті жалування князем землі боярам і визначалася як безумовне володіння землею за необмеженого розпорядження нею.«Руська правда» збереглася до нашого часу приблизно у 100 списках, які можна згрупувати у три основні редакції: «Коротка Правда», «Пространна Правда» та «Скорочена Правда». У цих документах обмежувалася, а потім і відмінялася кровна помста як пережиток первісного ладу.

Достатньо чітко «Руська правда» дозволяла визначити суспіль­не становище представників тих чи інших соціальних груп. Так, визначаючи відповідальність за вбивство огніщанина необхідно було виплатити штраф у 80 гривень тоді як за вбивство смерда лише 5 гривень. Однакова сума штрафу суспільства. за життя смерда і холопа підкреслює їх близький соціальний стан. Великий розділ «Правди» присвячено залежним категоріям населення, зокрема холопам; низка статей захищає права феода­ла.( не все)