Господарська система Західної Європи в XI – XVст

Зміна структури господарського розвитку була перш за все пов’язана зі збільшенням населення що стимулювала зростання потреби у продуктах харчування та ремесла, зумовлюючи й розширення площ під землеробство. Враховуючи недостатню забезпеченість селянства землею (за де­якими даними мінімально необхідною кількістю землі для забез­печення особистих потреб у XIII ст. мали можливість користува­тися лише 60 % її утримувачів), стає зрозумілим, що від збіль­шення площ ріллі безпосередньо залежав рівень життя більшості європейського селянства. Ці процеси підштовхувалися й розвит­ком міського ремесла, адже більшість своїх потреб у продуктах харчування та сировині ремісники забезпечували через ринок.

Зростання потреби у сільськогосподарській продукції викли­кало й кардинальні зміни в системі землеробства. Тодішня пере­логова система не могла забезпечити задоволення цих потреб. Ій на зміну приходить трипільна система, яка надовго, в деяких краї­нах до кінця XIX ст., стала основою європейського землеробства. Трипільна система передбачала поділ ріллі на три ділянки, на од­ній сіяли озимі, на другій — ярові культури, а третю залишали «під паром». Використання у землеробстві гною як добрива підвищило роль тваринництва, а поряд з ріллею дедалі більшого значення набувають луки та пасовища. Отже, відбувається певна модерні­зація структури сільськогосподарського виробництва, яка вияв­ляється також у порайонній його спеціалізації. Усі ці зміни зачіпали насамперед селянське господарство, збіль­шували зайнятість селянина на власному наділі та негативно впливали на ефективність його праці у панському господарстві.

Середньовічне місто та його роль у становленні ринковіх відносин в Зах Європі.

Цей період європейської історії також пов'язаний з процесом відродження старих і появою нових європейських міст. Мі­ста, що існували ще з античних часів, або перетворилися на того­часні села, або стали резиденціями церковних служителів — єпи­скопів, і практично не впливали на існуючу господарську си­стему. Починаючи з X—XI ст. відбувається процес відокремлення ре­месла від сільського господарства та зростання ролі міських поселень. Досить по­мітна вже в XI—XIV ст. інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, яка виявлялася у поширенні технічних культур, розвиткові городництва, садівництва і т д. Населення міст, що досягли певної економічної ваги, починає боротьбу за звільнення від влади зе­мельних магнатів, яка спочатку спрямовувалася на зменшення та стабілізацію ренти, але поступово перетворилася на боротьбу за свободу та самоуправління.У XIII—XV ст. відбувається розквіт міського життя, а еко­номіка середньовічного міста набуває регульованого характеру. Така врегульованість досягалася за рахунок об'єднання міщан, виходячи з їх спільних інтересів, фактично не існувало таких ви­дів діяльності у середньовічних містах, які б не регулювалися відповідними корпоративними об'єднаннями. Вже починаючи з XI ст., спочатку в окремих випадках, а згодом, як норма, утворю­ються самостійні професійні організації, з власним виборним управлінням (старшинами) та власними статутами.Ремісничого виробництва, що панувало в серед­ньовіччі, була неоднозначною. З одного боку, на базі вузького професіоналізму, технічних прийомів, що повторювалися з року в рік, ремісничі майстерні давали висококваліфікованих майст­рів, справжніх віртуозів своєї справи. Достатньо високий ступінь поділу праці, що зумовив появу сотень вузьких спеціальностей, безумовно, готував і майбутнього детального робітника мануфак­тури. З іншого ж боку, цехова організація ремесла з її суворою регламентацією гальмувала технічний прогрес, намагалася закон­сервувати рівень промислового виробництва на вже досягнутому, але не досить високому рівні.

Корпоративні форми організації господарської діяльності у середньовічному місті. Цехові статути.

У XIII—XV ст. відбувається розквіт міського життя, а еко­номіка середньовічного міста набуває регульованого характеру. Така врегульованість досягалася за рахунок об'єднання міщан, виходячи з їх спільних інтересів, фактично не існувало таких ви­дів діяльності у середньовічних містах, які б не регулювалися відповідними корпоративними об'єднаннями. Вже починаючи з XI ст., спочатку в окремих випадках, а згодом, як норма, утворю­ються самостійні професійні організації, з власним виборним управлінням (старшинами) та власними статутами. Кожна з цих корпорацій набувала певних прав — володіння нерухомістю у місті, — мала власне судочинство, складала певний церковний прихід. Можна сказати, що це були юридично правомірні, релі­гійні та військові союзи, засновані на професійній основі. Купці об'єднувалися у гільдії— об'єднання торговців, які намагалися спільними зусиллями утвердитися на місцевому рин­ку та поза його межами: лише належність до гільдії давала право на купецьку діяльність у місті. Досить важливим завдан­ням гільдій було забезпечення прав купецтва на ринках інших міст, для досягнення чого гільдії різних міст укладали певні угоди.Об'єднання ремісників отримало назву цехів (від нім. 2еске — спілка, складчина, яку ремісники, учасники корпорації влаштовували для забезпечення видатків на суспільні потреби). Як заува­жує В. Левитський, «причини, що мусили ремісників об'єдну­ватися у цехи, полягали в тому, що за умовами часу лише у фор­мах союзної організації можна було знайти: 1) захист особи, май­на та правильно організованого суду; 2) здійснити матеріальну самодопомогу та охорону виробництва від взаємної конкуренції; 3) забезпечити задоволення релігійних потреб. У середньовічних ремісничих цехах не існувало внутріцехового поділу праці, кожен майстер виготовляв виріб від початку до кін­ця.