Української Народньої Республіки

Іменем Української Народньої Республіки Директорія оповіщає народ Український про велику подію в історії землі нашої української.

3-го січня 1919 року в м. Станиславові Українська Національна Рада Західної Української Народньої Республіки, як виразник волі всіх українців бувшої Австро-Угорської імперії і як найвищий їх законодавчий чинник, торжественно проголосила злуку Західної Української Народньої Республіки з Наддніпрянської Народньою Республікою — в одноцільну, суверенну Народню Республіку.

Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народньої Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійснити на умовах, які зазначені в постанові Західної Української Народньої Республіки від 3-го січня 1919 року.

Од нині во-єдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України — Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина; Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна.

Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.

Од нині є єдина незалежна Українська Народня Республіка.

Од нині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу українську на благо і щастя всього її трудового люду.

22 січня 1919 року, у м. Києві.

Голова Директорії:                            

Володимир Винниченко

Члени:                                                 

Симон Петлюра

Панас Андрієвський

Андрій Макаренко

Федір Швець

Джерело: Нова Рада.- 1919, 11 (24) січня.- № 16.

Додаток 1.27

Універсал

Трудового Конгресу України

До українського народу.

Ми — представники трудового народу України, її робітництво і селянство, зібравшись у столичнім городі — Київі і обговоривши найважніші потреби українського трудящого люду, постановили в цей тяжкий час коли на Україну з усіх боків нападають вороги нашої волі, доручити й надалі до слідуючої сесії Конгресу Трудового Народу України вести державну роботу Директорії, яка підняла повстання проти гетьмансько-панської самовласти і заслужила своєю щирою революційною діяльністю повне довірря селянства і робітництва.

Конгрес Трудового Народу Української Народньої Республіки оповіщає робітничий і селянський люд, що він через військові події по Україні припиняє на де-який час свої засідання, аби роз’їхавшись по городах, повітах і волостях, ми, члени Трудового Конгресу, могли допомогти найважнішій тепер роботі — обороні нашого рідного краю.

Вся вища влада на Україні, на час перерви засідань Трудового Конгресу, має належати Директорії, котра доповнюється представником од Наддністрянської України (Галичини, Буковини і Угорської України), акт з’єднання з якою затверджено на першім засіданні Конгресу 24 сього січня.

Для підготовки законопроектів для слідуючої сесії Трудового Конгресу Української Народньої Республіки Конгрес Трудового Народу України визнає необхідним залишити після себе такі комісії: 1) по обороні Республіки, 2) земельну, 3) освітню, 4) бюджетову, 5) заграничних справ, й 6) комісію харчових справ.

Владу виконавчу — Директорія має доручити Раді Народніх Міністрів, яка відповідає за свою роботу перед Трудовим Конгресом, а на час перериву його засідань, перед Директорією Української Народньої Республіки.

Владу на місцях здійснюють представники правительства Республіки, які мають працювати в тісному контакті і під контрольом повітових і губерніяльних Трудових Рад, які складаються пропорціонально з представників селянства і робітництва.

Інструкції про вибори в Трудові Ради має негайно виробить правительство Республіки разом з комісіями Трудового Конгресу.

В цілях закріплення демократичного ладу правительство Української Народньої Республіки, разом з комісіями, має підготувати закон для виборів Всенароднього Парляменту Незалежної Соборної Української Республіки.

Конгрес Трудового Народу України висловлює своє нерушиме побажання, щоб Директорія і Рада Народніх Міністрів провадили й надалі свою працю по проведенню земельної реформи, в основі якої лежить передача землі без викупу трудящому народові.

Одночасно правительство повинно негайно подбати про знищення безробіття шляхом відновлення промисловости, про поліпшення долі робітництва і про закріплення всіх революційних здобутків українського пролєтаріяту.

Переживши тяжкі муки й катування за час семимісячної гетьманської неволі, український народ ще й тепер, скинувши ненависне панське ярмо, повинен знати, що його кровію здобута свобода знаходиться в небезпеці.

З усіх боків цілости і незалежности Української Народньої Республіки загрожують сильні держави.

Для того, щоб не повторилося наше давне лихо — неволя під властю чужих народів, Конгрес Трудового Народу України кличе всіх синів трудового селянства і робітництва на боротьбу за землю і волю.

Нехай знають всі сили, які нас нападають, що український народ уміє не тільки скидати катів та тиранів, але й уміє будувати свою Республіку і може всією силою непохитно й неухильно обороняти своє право порядкувати самим собою.

Народе український! Будь на сторожі свого права. Проти тебе воюють не тільки імперіялістичні контрреволюційні вороги, але ти бачиш, як Совітська Росія, яка не по правді називає себе соціялістичною, теж посилає своїх наймитів — китайців та латишів проти твоєї незалежности.

Конгрес Трудового Народу України визнає, що захват Московським більшовицьким військом нашої землі може привести до приходу нових чужоземців, які тільки й ждуть того часу, коли на Україні запанує більшовицьке безладдя, щоб напасти на розбиту, зруйновану і пограбовану Україну.

Конгрес Трудового Народу України запевняє перед усім світом, що український народ бажає миру з усіма народами і немає думки забрати під свою власть чужі землі, але він не допустить ніяких замахів від якої б не було держави на свою цілість, самостійність і незалежність.

Не тільки протестами, але й оружною силою трудове селянство й робітництво покаже, що український народ не потерпить над собою насильства і кривди.

Конгрес Трудового Народу України, стоячи за самостійну Українську Народню Республіку, для рятування землі і волі закликає щирих синів землі Української стати кріпко до зброї під стяг славного війська Директорії Народньої Республіки.

Ухвалено Конгресом Трудового Народу України в м. Київі

28 січня 1919 року.  

Джерело: Вісник Української Народньої Республіки.- 1919, 7 лютого.- Ч. 4; Мазепа І. Україна в огні і бурі революції.- Т. 3.- С. 168-169.

Додаток 1.28                                  

Двопартійна угода,

ухвалена 5 квітня 1919 року нарадою УСДРП та УПСР

в Рівному

    1. Директорія.

    1. Директорія складається з слідучих членів: Голови Отамана С. Петлюри і по одному представникові - від галичан, УПСР, УСДРП.

    (2). Директорія затверджує закони тільки після ухвалення їх Радою Народних Міністрів.

    3. Директорія репрезентує суверенність УНР назовні, при чому всі відповідні акти контрасигнуються Міністром Закордонних Справ.

    4. Для Директорії встановляється цивільний лист, який проходить по згоді з Радою Міністрів.

    5. В сфері управління члени Директорії видають свої розпорядження тільки через відповідні міністерства.

    6. Всі члени Директорії рівноправні.

    7. Повноправний кворум складається з трьох членів.

    П. Рада Міністрів.

    1. Прем“єр-міністр призначається по згоді з партіями українських соціялістів-революціонерів і українських соціял-демократів і формує кабінет в порозумінні і за згодою цих партій.

    2. Політична Рада Міністрів складається з таких міністрів: міністра внутрішніх справ, закордонних, військових, земельних, народного господарства, фінансів і освіти.

    3. Рада Міністрів сама визначає місце своєї резиденції.

    4. Права і обов“язки військового міністра опреділюється “положенням про польове управління війська у військовий час“.

    5. Всі кредити на військову справу проводяться тільки через Раду Народних Міністрів.

    Ш. Програма внутрішньої і зовнішньої політики.

    1. Кабінет кладе своїм завданням:

    а) припинення внутрішньої горожанської війни;

    б) можливо скорше замирення з Совєтською Росією;

    в) неприйняття наступальних союзів проти Совєтської Росії.

    2. Забезпечення легального існування всіх політичних партій, коли вони не йдутьпроти суверенности УНРеспубліки.

    3. Негайна організація Місцевих Конгресів і Рад Трудового Народу.

    4. Перегляд закону про Трудові Ради.

    5. Переговори з державами антанти кабінет вестиме на умовах:

    а) визнання самостійности Української Народної Республіки;

    б) невтручання у внутрішні справи республіки;

    в) виведення війська з території УНРеспубліки;

    г)  коли умови з французським командуванням в Одесі вже підписані уповноваженими УНР, то вони манкціонуються Директорією після затвердження новою Радою Міністрів.

    Джерело: Стахів М. Україна в добі Директорії УНР.- Т. 6. Криза на всіх фронтах.- С. 205-207.

Додаток 1.29

Начерк проекту державного законоладу

для “Української Трудової Республіки“.

    А. Державний лад.

    I.  Державне право.

    Право природи і основане на ньому міжнародне право на самоозначення і рівноправність всіх народів - дають Українському Народові нічим не обмежену волю. Силою своєї необмеженої волі Український Нарід визнає себе самостійним, незалежним, суверенним і з усіма народами рівноправним і творить на своїх землях свою окрему державу під іменем “Українська Трудова Республіка“.

    II. Державне знам“я.

    “Українська Трудова Республіка“ задержує своє історичне знамя тризуба на знак:

    1. Що державна влада в Українській Трудовій Республіці виконує тільки три функції:

    а) охорони української держави і українських громадян;

    б) ширення просвіти серед українських громадян;

    в) несення помочі для українських громадян.

    2. Що життя українських громадян розділюється на три доби:

    а) добу росту і приспособлення до праці у віці до 20 літ;

    б) добу творчої праці у віці від 20 до 60 літ;

    в) добу старості і спочинку у віці понад 60 рокам життя.

    3. Що трудовий день для українських громадян ділиться на три осьмигодинні пори:

    а) на одну пору труду;

    б) на другу віддиху і гуляння;

    в) на третю пору сну.

    4. Що Українська Трудова Суспільність розпадається на три верстви:

    а) хліборобсько-творчу;

    б) промислово-творчу;

    в) державно-службову.

    5. Що заробіток українських громадян розходиться у трьох напрямках:

    а) на власний прожиток,

    б) на поношення державних видатків,

    в) на помноження народного багатства через ощадність.

    6. Що Український Народ має споконвічну незаперечну владу над Чорним Морем.

    III. Державна барва.

    “У.Т.Р.“ остає також під своїм історично-національними барвами блакітно-золотою на знак бажання:

    1. Щоб над українськими землями всміхалося вічно погідне, блакитне небо народного щастя і мира, а під цим блакитним небом:

    2. Щоб, як сонце, сяли золоті степи, вкриті буйними ланами пшениці для вжитку і здоровля Українського Трудового Народу.

    IV. Державна територія.

    Український Нарід визнає своїми землями і обнімає в склад своєї держави т просторів, на котрих посіляються Українці суцільною масою і в порівнянні з другими, живучими всуміш з Українцями народами, творять беззаглядну або зглядну більшість. Осередком українських земель і столицею“У.Т.Р.“ є старинна українська столиця ! Київ. Дотеперешні державні кордони, котри розрубували живе тіло Українського Народу і розмежовували його землі - касуються і не мають на будуче ніякого значення. Кордон “У.Т.Р.“ творить етнографічна лініія, котра відокремлює Український Нарід від сусідніх народів.

    V. Міжнародне становище.

    Через своє відокремлення в осібну державу Український Нарід не хоче і не може нікому заподіяти ніякої кривди. Противно, осбстоючи своє незаперечне право на самостійність, независимість, суверенність і рівноправність, Український Нарід бажає виключно і одиноко забезпечити себе на віки від дотеперішнього гнету, а свої землі від дотеперішньої експлуатації зі сторони других народів. Всі дійсні і оправдані дотеперишні користи, котрі походили зі спільного пожиття в одній державі так для Українського Народу з одного боку - не сміють для нікого пропасти, а обезпечення ціх користей для всіх інтересованих полагодиться через заключення добровільних міжнародних союзів, умов і договорів.

VI. Державна влада.

    “Українською Трудовою Республікою“ править весь Український Нарід, котрий є самий для себе і сувереном і повелителем і володарем. Державна влада ділиться на репрезентаційну, законодатну, виконавчу і судейську.

    а) Репрезентаційна влада.

    Репрезентаційна влада доручена Посадникові і Верховній Раді “Української Трудової Республіки“.

    § 1.

    Посадника “Української Трудової Республіки“ вибирають українські громадяни на основі загального, рівного тайного і безпосереднього права голосування, що прислуговує всім громадянам “Української Трудової Республіки“ без виїмка, котрі покінчили 20-тій рік життя, без огляду на їх пол, стан, народність і віросповідання.

    § 2.

    Посадник є головою “Української Трудової Республіки“ і репрезентантом суверена держави на зовні супроти других держав поодиноких українських громадян.

    § 3.

    Посадникові належать почести всі права і обов“язки суверена держави. Посадник стоїть понад законами, його особа недоторкана. За своєю діяльністю одвічає по укінченню свого уряду перед Українською Республіканською Радою.

    § 4.

    Зокрема Посадник санкціонує ухвалені законодатними органами закони, назначує і відправляє державних і краєвих народніх довірників, санкціонує міждержавні трактати і договори та дбає про нершимість державного законоладу і перестерігання обов“язуючих в державі законів.

    § 5.

    Посадника “Української Трудової Республіки“ вибарає Український Нарід на протяг 6 літ. Скорочення шестилітнього речинця для урядування Посадника може наступити через смерть посадника, через добровільне зречення Посадника зі свого уряду і через вибір нового Посадника внаслідок візвання до Українського Народу, ухваленого 2/3 всіх голосів Української Республіканської Ради. поновний вибір посадником і більшократний - допускаємі.

    § 6.

    Верховна Рада “Української Трудової Республіки“ складається з народніх представників, вібераємих через загал виборців, по одному з кожного краю, на основі загального, рівного, тайного і безпосереднього права голосування на протяг шести літ.

    § 7.

    Верховна Рада є дораджуючим органом для Посадника “Української Трудової Республіки“. Всі діла посадника, які може підприняти він в державних справах на підставі зачеркненого для репрезентаційного права (так в тексті.- Д.Я.), потребують для своєї важности і правосильности попередньої згоди і ухваленої абсолютною більшістю голосів постанови Верховної Ради.

    § 8.

    Верховна Рада одвічає за діла Посадника перед Українською Республіканською Радою.

    б) Законодатня влада.

    Законодатня влада доручена народньому представництву і Українській Республіканській Раді.

    § 1.

    Українську Республіканську Раду вибирають українські громадяне на правилах, обов“язуючих для виборів посадника “Української Трудової Республіки“ з тією одміною, що кожних 100 000 населення, проживаючого в одному виборочому окрузі, вибирає від себе одного народнього представника в склад Української Республіканської Ради.

    § 2.

    Українська Республіканська Рада вибирається з правила на протяг 6 літ, одначе правильний 6-річний речинець існування Української Республіканської Ради може бути скорочений, а Українська Республіканська Рада розв“язана тоді, коли так рішить сама, або коли зажадає цього абсолютна більшість всіх виборців будь-то з власного почину, будь-то внаслідок візвання, виданого через посадника “Української Трудової Республіки“.

    § 3.

    Поодинокі народні депутати виконуюють рівно ж свої мандати на цілому протязі радянського речинця. Але вони можуть бути відкликані з Української Ради перед кінцем радянського речинця тоді, коли цього зажадає абсолютна більшість виборців їхнього виборчого округа з власного почину або внаслідок візвання, виданого через посадника “Української Трудової Республіки“.

    § 4.

    Українська Республіканська Рада є найвищиі законодатним органом в державі. Закони, ухвалені Українською Республіканською Радою, обов“язують на цілій території “Української Трудової Республіки“ і усіх українських громадян, право екстериторіальности для представників посторонніх держав запоручене. 

    § 5.

    Докладне означеня способу ухвалювання і видавання законів постановить перша Українська Республіканська Рада через ухвалення відповідного регуляміна. Засадою для українського державно-радянського поведення будуть слідуючі основні постанови:

    а) законопроекти походять з правила від Українського Державного Правительства, однакож одна п-ята часть загалу радянських депутатів або 100 000 виборців мають право подати кожної хвилі свої власні законопроекти, котрі мають першинство перед правительственними законопроектами;

    б) Закони, ухвалені Українською Республіканською Радою переходять через санкцію посадника “Української Трудової Республіки“, котрий може довільно ці закони затвердити і з цією хвилею вони стають правосильні, або відказати їм свої санкції, через що ухвалені закони не набудуть правосильності.

    Коли ж Українська Республіканська Рада ухвалить несанкціонований закон без ніякої зміни вдруге - тоді цей закон стає правосильний з хвилею повторення ухвали нарівні з санкціонованими законами, а санкція посадника для нього ьільш непотрібна.

    Речинець для ухвалення санкції виносить з місяці, числячи від дня ухвали закона через Українську Республіканську Раду. В цьому речинці Посадник обов“язковий предложений закон або санкціонувати, або відказати йому свої санкції. неполагодження санкції визначеному речинці рівняється відмовленню санкції через посадника, а несанкціонований закон приходить в першу чергу під поновну обраду Української Республіканської Ради.

    § 6.

    Українська Республіканська Рада ухвалює такі закони, які відносяться до справ загально-державних, незастережених ані для Краєвих, ані повітових, ані Волосних, ані Громадських Рад. Зокрема Українська Республіканська Рада ухвалює щорічно державний бюджет і контінгент новобранців для народної армії і набір громадянок для народньої суспільної служби. Українська Республіканська Рада контролює діяльність Українського Державного Правительства і в случаю провини потягає його до одвічальности; рішає про війну і мир, та затверджує міжнародні заключені Українським Державним Правительством трактати і договори.

    в) Виконуюча влада.

    Виконуюча влада доручена: Українському Державному Правительству.

    § 1.

    Українське Державне Правительство складається з начального державного довірника і з такого числа державних довірників, скільки вимагають цього головні галузі державних справ, як державні фінанси, народна армія, просвіта та проче.

    § 2 .

    Українське Державне Правительство назначує і відправляє Посадник “Україської Трудової Республіки“. Одначе означені державні довиірники залежуть від одобрення Української Республіканської ради і обнимають свої уряди тільки тоді, коли Українська Республіканська рада вискаже їм своє довір“я, а відправлені звільняються з уряду тілько внаслідок недовір“я, висказаного їм Українською Республіканською Радою.

    § 3.

    Українське Державне Правительство дбає про охорону цілости держави, інтересів на зовні супроти посторонніх держав, про ненарушимість держави і державного законоладу внутрі держави, про охорону ладу і порядку, про охорону життя, майна, здоровля, свободи і чести мешканців держави, про правильне і справедливе виконування судівництва в державі, про доцільне ширення науки і просвіти, про правильність державних і народних фінансів, про забезпечення помочі для неспосібних до праці, про виховання сиріт і покидьків, про забезпечення праці для безробітних і про правильне фінансування народного хозяйства.

    § 5.

    Українське Державне Правительство одвічає перед Українською Республіканською радою не тільки за свої діла, але також за успішність всіх державних і суспільних справ.

    г). Судейська влада.

    Судейська влада влада доручена громадських судам “Української Трудової Республіки“.

    § 1.

    Всі громадські суди виміряють справедливість колегіально. Ніяка справа не рішається одним суддєю.

    § 2.

    Кождий суд складається з суддів правознатоків і суддів громадян. Суддів правознатоків назначує посадник “Української Трудової Республіки“, судді громадяни походять з вибору і через припадок жереба.

    § 3.

    Провід в розправах приноровлення приписів закона і видання вирока належить до суддiв правознатоків. Ствердження дійсного стану справи належить до суддiв громадян.

    § 4.

    Ніхто не може бути покараний без громадянського суду. кожному праву українського громадянина прислуговує охорона громадянського суду.

    § 5.

    Українські громадянські суди є нещалежні і не підлягають ніякій владі. Вони судять і вирокують на основі законів іменем “Української Трудової Республіки“.

    § 6.

    Державний довірник правосуддя дбає про правильне уладження суддів і про правильний вимір справедливости. На сторожі ненарушимости законів стоїть Державний Трибунал Правосуддя.

    § 7.

    Вимір справедливості одбувається для всіх громадян безплатно. Кара смерти і ганьби виключена.

    § 8.

    Посадникові “Української Трудової Республіки“ прислуговує право ласки і звільнення од присудженої кари, в случаях предвидження законами.

    VII. Автономічні правління.

    Великі Простори “Української Трудової Республіки“ різноманітні своїм природнім характером і неоднаковою історичною минувністю, вимагають, для успішного розвою народнього життя, поділу державної території на окремі самоуправні краї, повіти, волости і громади.

    а). Краєві правління.

    Кожна українська земля, котра переднє становила окрему губернію і в цілості увійшла в склад території “Української Трудової Республіки“ становить зараз окремий край, пограничні землі, що входили в склад таких губерній, котрі тільки частично увійшли в склад української території, з“єднуються з суміжними українськими краями, або творять окремі для себе краї. Галичина, Буковина, Закарпатська Україна і Кубанщина стають і надальше осібними краями, Впрочім постанова щодо утворення з одної губернії більше країв, або злучення більше губерній в один край, залежить від воли і потреб самого населення, котре може перепровадити в життя своє бажання через загальне голосування. Ця постанова, обов“язує подібно, що до творення повітів, волостей і громад.

    § 1.

    Кожен край має своє окреме краєве представництво зложене:

    1) з Краєвої Нвродної Ради вибираємої на правилах, обов“язуючих для вибору Української Республіканської Ради, по одному краєвому депутатові від кождих 25 000 краєвого населення,

    2) з краєвого довірника, назначеного Посадником “Української Трудової Республіки“ на подобу назначування державних довірників, залежного від довірря і недовірря краєвої Народної Ради,

    3) з Краєвого Народного Правління вибираємого Краєвою Народньою Радою зі складу власних членів в числі, яке окажеться потрібним для ведення краєвих справ.

    § 2.

    Краєва Народня Рада є краєвим законодатним органом для краєвих справ. Закони, ухвалені краєвою Народньою Радою, єрівнозначні з державними законами і одначе не можуть цим законам суперечити. Вони переходять через санацію посадника “Української Трудової Республіки“ аналогічно, як державні закони, а зміна краєвих законів може послідувати тільки через ухвалу краєвої Народньої Ради.

    § 3.

    Правила обов“язуючі для розв“язання Української республіканської ради, для відкликання поодиноких депутатів перед закінченням радянського речинця і для вношення законопроектів - обов“язують подібно також щодо Краєвої Народньої Рради. Для законопроектів, походячих від виборців, треба 25 000 підписів.

    § 4.

    Докладне розмежуваання краєвих справ, входячих в обсяг краєвого законодавства, від державних справ, послідує в осібних статутах, виданих через першу Українську Республіканську Раду для кожного краю зокрема.

    § 5.

    Краєвий народній довірник, котрий являється відпоручником Українського Державного Правительства і є головою краєвого Народнього Правління, одповідає і перед Українським Державним Правительством, і перед Краєвою Народньою Радою.

    б). Повітові правління.

    Повітові довірники і Ради походять з вибору населення повіта. повітові довірники є виконуючими органами для державних і краєвих справ у повіті. Повітові Ради є для цих справ контролюючим органом. Для місцевих повітових справ є Повітові Ради ухвалюючим органом. Для виконування місцевих справ вибирають Повітові Ради з поміж себе окреме повітове Правління, спомагаючи повітового довірника, котрий є головою цього Правління.

    Докладне означення круга для діяльности Повітових Рад і правління наступить в осібному законі, котрий ухвалить перша Українська Республіканська Рада.

    Вибори Повітових Рад відбуваються на правилах, обов“язуючих для виборів до Української Республіканської Ради з тією одміною, що одного повітового радного вибирається від кожних 5 000 населення повіта, повітових довірників вибирають всі виборці повіта.

    в) Волосні правління.

    Волосні довірники і Ради походять з вибору населення волости. Волосні довірники є виконуючими органами для державних краєвих і повітових справ в своїй волости. волосні Ради є для цих справ контролюючим органом.

    Для місцевих, волосних справ є Волосні Ради з ухвалюючим органом - волосні довірники є виконуючим органом.

    Для виконання місцевих волосних справ вибирають Волосні Ради з поміж себе окреме Волосне Правління, спомогаюче волосного довірника, котрий є головою цього правління.

    Докладне означення круга для діяльности Волосних Рад і правлінь наступить в осібному законі, котрий ухвалить перша Українська Республіканська Рада.

    Вибори волосних Рад відбуваються на правилах, обов“язуючих для виборів до української Республіканської Ради з тією одміною, що одного волосного радного вибирається від кожних 1 000 населення волости, волосних довирників обирають всі виборці волости.

    г)  Громадські правління.

    Громадські довірники і Ради походять з вибору населення громади. громадські довірники є виконуючими органами для державних краєвих, повітових і волосних справ в своїй громаді. Громадські Ради є для цих справ контролюючим органом.

    Для місцевих, громадських справ є громадські Ради ухвалюючим органом - громадські довірники є виконуючим органом. Для виконування місцевих громадських справ вибирають громадські Ради з поміж себе Громадське Правління, спомагаюче громадського довірника, котрий є головою цього правління.

    Докладне означення круга для діяльности Громадських Рад і правлінь наступить в осібному законі, котрий ухвалить перша Українська Республіканська Рада.

    Вибори Громадських Рад відбуваються на правилах, обов“язуючих для виборів до Української Республіканської Ради з тією одміною, що одного громадського радного вибирається від кожної сотки населення села, Громадських довірників вибирають всі виборці громади.

    д) Містечкові Правління.

    Місцевости, котрі вказують більше, як 5 000 населення, але найбільше 50 000 населення належуть до категорії містечок, становлять самі для себе волость, а вибір довірника, Містечкових Рад і Містечкових Правлінь одбувається на правилах, обов“язуючих для волости.

    Коли ж такі місцевости захочуть належати до категорії сіл - тоді вони розпадаються на дві або більше громад з окремими громадськими довірником, Радами і правліннями.

    е)  Громадські Правління.

    Місцевості, що вказують більше як 50 000 населення, належуть до категорії городів, становлять для себе окремі повіти, а вибори городських довірників, Городських Рад і Правлінь одбуваються на правилах, обов“язуючих для повітів.

    є)  Столичні Правління.

    Державна столиця, краєві столичні городи і городи, що мають особливіше значіння для держави, будуть управляти собою на основі окремих статутів, виданзих через Українську Республіканську Раду, при чому загально обов“язуючі виборчі правила не будуть нарушені.

    Б.           Суспільний лад.

    Дотеперішній капіталістичний лад, опертий на визискові трудящих мас через те, що капіталісти-власники захопили на власність землю, фабрики, мешкальні доми, а капіталісти-спекулянти забрали в свою руку торговлю продуктами і оборот грішми, скасується і наступає:

    а) регуляція земельної власности,

    б) соціалізація фабрик,

    в) оппідація мешкальних домів,

    г)  централізація торгівлі,

    д) новоорганізація суспільности і продукцій, фінансів, ощадності, податків і закордонної торгівлі.

    а) Регуляція земельної власности.

    § 1.  

    Через регуляцію земельної власності всі правні і фізичні особи, що посідалі досі на власність більше як 50 десятин землі, коло котрої не працювали вони власними руками, тратять навсігди і безповоротньо своє дотеперішнє право власности на землю без всякого відшкодування.

    § 2.  

    Селяни - хлібороби, що посідали досі більше як 50 десятин землі, коло котрої вони працювали власними руками, тратять своє право власности на землю без відшкодування тільки щодо звижки понад 50 десятин.

    § 3.

    Селяни-хлібороби, що їх останеться по конфіскаті звижки ще 50 десятин землі, і такі селяни-хлібороби, що посідали досі на власність меньше як 50 десятин, але більше як 15 десятин землі, коло котрої працювали вони власними руками - задержують на будуче на власність тільки по 15 десятин; остаток землі звиж 15 десятин обов“язані вони позбути в протягу двох років, числячи від дня ухвалення державного законоладу, в руки малоземельних або безземельних селян зліборобів,- інакше і ця земля підпаде конфіскації.

    § 4.

    Особи, що дотепер посідали менше як 50 десятин землі, але не працювали коло неї власними руками, обов“язані позбути всю свою землю протягом двох років, числячи від дня прийняття державного законоладу, в руки малоземельних або безземельних селян-хліборобів - інакше ця земля підпаде конфіскації.

    § 5.

    Селянсько-хліборобські посілости, що своїм розміром не перевищують 15 десятин землі - остають як дотепер, приватною непорушимою власністю своїх власників.

    § 6.

    Вся державна і конфіскованаземля переходить в руки селян-хліборобів на їх приватну власність. В першій мірі припадає ця земля малоземельним селянам-хліборобам таким, що посідають зараз на власність менше як на 5 десятин землі. Вони мають право на безплатне доповнення своєї посілости до розміру 5 десятин. Остаток народньої землі припадає безземельним селянам-хліборобам в розмірі по 5 десятин для одного хозяйства.

    § 7.

    В посіданню держави замещується така кількість землі, яка окажеться потрібна для заснування і удержання хліборобських шкіл і взірцевих хозяйств, для заснування і удержання санаторій і лічиць, державних приютів для безпомічних дітей і для безробітних.

    § 8.

    Ліси і такі простори, котрі треба залісити; копальняні простори, на котрих находяться ужиточні мінерали; стоячі і текучі води остають власністю держави.

    § 9.

    Осібні закони: земельний і громадянський, ухвалені Українською Республіканською Радою, опреділять докладно посідання землі і оборот землею.

    Загально обов“язують до цього слідуючі постанови:

    а) хліборобська земля не може наново громадитися в більші посілости - не може також роздроблюватися в безконечність: вона розподіляється на поодинокі селянські хліборобські господарства в розмірі від 5 до15 десятин землі. Ніхто не може посідати менше як 5 ані більше як 15 десятин землі, чи то на власність чи під іншим виглядом;

    б) оборот землею дозволений: можно землю набувати і позбувати даром і відплатно; можна землю наймати і віднаймати; можна передавати також в спадок - проте не може бути власником хліборобської землі той, хто не обробляє землі сам власними руками і не може бути порущений розмір селянсько-хліборобських господарств;

    в) встановлені тільки загально- і прінципово-докладні норми встановить кожний край окремо для себе; відповідно до кількості свого населення і відповідно до розміру просторів землі, які припадають до розділу.

    б) Соціалізація фабрик.

    § 1.  

    Всі продукційні підприємства в державі визначаються або робітнями або фабриками.

    § 2.

    До категорії робітень належать такі підприємства, в котрих займається найбільше 20 робітників, а дотеперішні власники цих підприємств трудяться самі або з членами своєї сім“ї з робітниками.

    § 3.

    Робітні залишаються власністю своїх дотеперішніх власників. Зайняті в робітнях робітники працюють на загальних, робітничих умовах за зарплату, а коли вони забажають приймати участь в зисках підприємств, тоді обов“язані також поносити страти підприємства.

    § 4.

    До категорії фабрик належать більші підприємства. Фабрики підпадають соціалізації і право власності дотеперішніх власників касується, а фабрики стають власністю працюючих в цих фабриках робітників  

    § 5.

    Вартість фабрики розпадається на таку кількість акцій, скільки є зайнятих у фабриці робітників, а кожний фабричний робітник є заразом власником одної акції.

    Фабричні акції можна набувати і позбувати даром і відплатно, можна передавати їх у спадок; однаково ж ніхто не може посідати більше як одну фабричну акцію, ані не може бути власником фабричної акції той, хто не працює особисто на цій фабриці.

    § 6.

    Фабричні робітникі побирають з заходів фабрики плату відповідно до совїх здібностей, праці і заслуг - зиском діляться як акціонери фабрики на рівні. Витрати підприємтсва обнижують вартість акцій і зменшують заробіток робітника.

    § 7.

    Підприємства копальняні, лісові, риболовні і всі комунікаційні підприємтсва; залізнодорожні, поштові, телефонні і телеграфні, належать до категорії фабричних підприємств і підпадають соціалізації, хоча й ця земля, на котрій ці підприємства опираються є державно-народньою.

    § 8.

    Умови праці і забезпечення робітників управильнює загально-політичне державне право. Подрібно унормує цю справу закон, ухвалений Українською Республіканською Радою.

    Осьмигодинний час праці запоручений.

    в) Оппідація мешкальних домів.

    § 1.

    Кожному вільно посідати на власність будівельну землю і мешкальний дім, в селі, містечку або городі.

    Нікому не вільно побирати комірного за відступлення мешкання для вжитку других осіб.

    § 2.

    Всі мешкальні дома по селах, містечках і городах остають власністю своїх дотеперішніх власників і для їх власного ужитку - з тим застереженням, що власники живуть в цих домах самі з членами своєї сім“ї, рідні або з близькими свояками; не побирають від них комірного, а для вжитку одної дорослої 20-літньої або двох недорослих осіб не пріпадає більше як одна мешкальна кімната.

    § 3.

    Лишні кімнати в домах занятих власниками, а також доми замешкані виключно комірниками, підпадають оппідації, то значить, що ціле комірне іде не на користь власника дому, а на користь села, містечка або города, у якому дім находиться.

    § 4.

    Оскільки власники оппідованих кімнат або цілих домів завідуватимуть самі цими кімнатами чи домами і поноситимуть кошти направи - тоді село, містечко або город виплачуватиме їм з побраного комірного розміру нагороду і зворот понесених коштів.

     г) Централізація торгівлі.

    § 1.

    Спекулятивна торгівля, себто купівля і перепродування для осягнення зиску, виконувана заробково, як осібне джерело доходу, що було причиною дотеперішньої дорожнечі, визиску, спекуляції - касується.

    Пряма продана з рук продукція до рук консумента - дозволена.

    § 2.

    Місце спекулятивної торгівлі займає всенародна кооперативна торгівля. Всі спекулятивні крамниці, склади і магазини закриваються без відшкодування їх власників. Припаси товарів і торгових уладжень приходить в руки нової торговельної організації в дорозі відкупу, при чому відкупна ціна не може переступити суми 50 000 трудових карбів.

    Недвижна підпадає конфіскаті в користь держави.

    е)  1. Новоорганізація суспільности і народнього                           хозяйства.

    Хто живе на території “Української Трудової Республіки“ задовольняє свої життєві потреби своїм власним трудом і через це безпосередньо або посередньо причинюється до задоволення життєвих потреб Українського Народу та до піддержання українського загально-народного хозяйства - цей є членом Української Трудової Суспільности - українським трудовиком, без огляду на своє громадянство, стать, стан, вік, народність обо віроісповідання.

    § 1.

    Українські трудовики як приватні власники селянсько-хліборобських хозяйств, рімісничих робітень і других одиничних підприємств, а також як співвласники фабричних чи інших спілкових підприємтсв користуються свобідно своїм правом приватної власності в межах обов-язуючих заходів і провадять свої продукційні господарства так, як вказує їм їх власний, приватний інтерес.

    § 2.  

    Але подібно як загал українських громадян організується у свойому нутрі і утворює відповідні органи державної валди для осфягенння певности, доцільносі, успішности в задоволюванню політичних, культурних і просвітних потреб Українського Народу - так загал українських трудовиків для осягення певности, доцільности і успішности в задоволенню матеріальних потреб Українського Народу організується в свойому нутрі і утворює відповідні загальносуспільні, еокономічні органи в державі.

    § 3.

    Найвищим суспільно-еокономічним органом в “Українській Трудовій Республіці“ є Український Трудовий Конгрес.

    § 4.

    Український Трудовий Конгрес складається з відпоручників Українських професійних Союзів в числі 3 відпоручників від одної Секції кожного Союза.

    § 5.

    Українській Трудовий Конгрес є найвищим ухвалюючим і регулюючим органом у всіх справах суспільно-економічних, а заразом виконуючим органом для своїх власних постанов і для доручень держави в справах податкових і справах постачання державних установ.

    § 6.

    Рішення Українського Трудового Конгресу мають з правила силу закона; одначе на случай спротиву, поставленого відпоручниками будь-котрої Секції одного з Професійних Союзів з огляду на наршушення інтересів дотичної галузи продукції або державно-службового званця - рішення Конгресу остає в завішенню, а справа переходить під розгляд Української Республіканської Ради, котра будьто затвердить оспорене рішення - будь то знесе це рішення.

    Українське Державне Правительство має право і обов“язок господарювати рішення Конгресу і спрваджувати їхб під розгляд Української Республіканської Ради в цьому разі, колиб рішення Конгресу нарушовало державний законолад, обов“язуючі закони або інтереси держави.

    § 7.

    Як регуюючий і виконууючий орган (в) суспільно-економічних справах утворює Український Трудовий Конгрес зі складу власних членів три департаменти,

    а) Фінансовий Департамент з приналежним до його інститутом “Українським Центральним Банком“;

    б) Торговельний Департамент з приналежним до його інститутом “Українським Трудовим Кооперативом“;

    в) Департамент Праці Департамент з приналежним до його інститутом “Українською Трудовою Біржею“.

    § 8.

    Фінансовий Департамент зреалізовує ухвалений Українською Республіканською Радою бюджет, відає суспільними фінансами і управильнює весь суспільний кредит.

    Свої задачі переводить він в життя через приналежний до його “Український Центральний Банк“, котрий,

    1) Емітує трудові карби для потреб “Українського Трудоторговельного Кооперативу“ і для потреб держави;

    2) Збирає приватні ощадности і запасні фонди професійних Союзів та емітує на їх основі щадничі банкноти;

    3) Росприділяє на поодинокі Професійні Союзи державні податки і збирає всі вплати вношені суспільністю на рахунок держави;

    Управильює через свої установи весь суспільний кредит як одиноке джерело цього кредиту.

    § 9.

    Торговельний Департамент становить найвище порахункове місце для вирівнювання взаємних рахунків між поодинокими Професійними Союзами,; посередничить в установлюванню цін на сирівці і товари через поодинокі Професійні Союзи; посередничить в постачанню і набуваннню через професійні Союзи сирівців і прочого та розпродує між суспільність всі попадаючи в торговельний оборот товари. Свої задачі переводить він в життя через приналежний до його “Український Трудоторговельний Кооператив“, котрий:

    1) Нотує і погашує взаємні вимоги між поодинокими Професійними Союзами;

    2) Виєдує згоду у всіх професійних Союзів на установлення ціни для поодиноких відмін сирівця чи товару;

    3) Набуває і збуває сирівці для потреб поодиноких Професійних Союзів;

    4) Закуповує всі товари, що не попадуть в прямій дорозі з рук процудента до рук консумента і при помочі своїх установ розпродує їх між громадянством, виключуючи при цьому всяких інших посередників.

    § 10.

    Департамент Праці через свій інститут “Українську Трудову Біржу“ і її установи нотує робітничі акції і реєструє всі вільні від праці сили та дає їм заняття будьто в існуючих підприємствах - будьто при їх допомозі будує для їх нові підприємтсва коштом запасних фондів професійних Союзів.

    § 11.

    Побіч Українського Трудового Конгресу утворюються загально-суспільні професійні Союзи по одному для кожної категорії продукції зокрема і один професійний Союз для державно-служачих.

    § 12.

    В Професійних Союзах з“єднуються трудовики з тією метою, щоби оберігати свої професійні інтереси і через взаємну допомогу підносити розвиток і видатність продукції своїх підприємств.

    § 13.

    Передбачаються слідуючі Професійні Союзи:

    “Український Хліборобний Союз“;

    “Український Фабрично-промисловий Союз“;

    “Український Дрібно-промисловий Союз“;

    “Український Копалений Союз“;

    “Український Лісний Союз“;

    “Український Ловчий Союз“;

    “Український Будівельний Союз“;

    “Український Комунікаційний Союз“;

    “Український Державно-службовий Союз“;

    § 14.

    Професіні Союзи складаються з представників Професіних Секцій, що утворюються з трудовиків, працюючих будьто в одній галузи продукції - будьто в одній галузи державно-службового звання.

    § 15.

    Вибори представників в Професійні Союзи відбуваються в кожній Професійній Секції зокрема, при чому кожних 50 000 членів Секції вибирає одного представника.

    Секції, що через малу кількість своїх членів не можуть вибрати з предстаників, з“єднуються з такими Секціями, що виказують найбільше спільних інтересів з ними.

    § 16.

    Постанови Професійних Союзів мають аналогічну силу закона, як постанови Українського Трудового Конгресу.

    § 17.

    Приналежність до Професійного Союза походить з самого факту заняття в певній категорії продукції, чи перебування на державній службі.

    § 18.

    Речинці для існування Українського Трудового Конгресу і для Професійних Союзів неозначені - відпоручники виконують свої мандати аж до відкликання, котре може бути поставлене тільки їх власними виборцями.    

    § 19.

    Права голосування при виборах і відкрликуванню: загальне, рівне, тайне і безпосереднє - рішає більшість відданих голосів; віддання незаповнених виборчих карток або повздержання від голосування - не мають ніякого значення при обчислюванню висліду голосування.

    е)  2. Народні фінанси.

    Паперові гроші, що зараз находяться в обороті, не мають ніякого покриття, а через це і ніякої вартости. Вони тратять примусовий курс і виходять з обороту. Замість грошей впрваджується для внутрішнього обороту трудові карби - один трудовий карб рівній вартості одному пудові пшениці.

    § 1.

    Трудові карби емітує Український Центральний Банк - в оборот пускають ці карби Український Трудоторговельний Коопертатив і держава.

    § 2.

    Вартість емітованих і переданих до обороту трудових карбів рівняється завсігди варотости труду, котрий понесла державно-службова верства суспільности для загального добра вартости витворених, а не вжитих продуктів, походячи з труду хліборобсько-творчої і промислово творчої верстви суспільности.

    § 3.

    Мірилом служить вартість товарів, що находяться повсякчасно в посіданню Українського Трудоторговельного Кооперативу з додатком до цієї вартости ще суми річного державного бюджету.

    § 4.

    Трудові карби підпадають частій девалюації - не можуть бути ані предметом ощадности, ані предметом капіталізації.

    е)  3. Народна ощадність.

    Місце дотеперішньої приватної ощадности занімає народня ощадність у формі обов“язкового творення запасних фондів всіми професійними Союзами.

    § 1.

    Предметом ощадности і капіталізації може бути тільки золото або срібло.

    § 2.

    Всі ощадности збирає Український Центральний Банк, котрий емітує на основі тільки до висоти вартости прізбраного через ощадність золота і срібла ощадні банкноти.

    § 3.

    Тільки ощадничі банкноти можуть бути предметом позичок і капіталізації. Однак вони не мають ані примусового курсу, ані не можуть бути средством обміну в народній торгівлі.

    § 4.

    Приватна ощадність допускаєма.

    е)  4. Державні податки.

    § 1.

    Податок є троякий:

    а) заробковий, обчислюваний процентово і прогресивно;

    б) консумційний, вимірюваний у відворотній пропорції до степеня необходимости продуктів до життя;

    в) Від капіталів, обчилюваний процентово і прогресивно.

    § 2.

    Податки стягають професійні Союзи і вносять до Українського Центрального Банку на рахунок держави.

    е)  5. Закордонна торгівля.

    Закордонна торгівля одбувається головно в дорозі натурального обміну товарами. Понадто щадничі банкноти, золото, срібло і міжнародні векселі будуть служити як средство обміну для закордонної політики і обороту.

    В. Політичний лад.

    § 1.

    Хто родився на землях Української держави або хто набуде громадянське право іншим законним способом - цей є громадянином “Української Трудової Республіки“.

    § 2.

    Всі громадяне “У.Т.Р.“ без всякої різниці, рівні так супроти законів, як і одні супроти других.

    § 3.

    Дотеперішні родові і службові ранги, титули і привілегії - касується.

    Степені ученості, як не менше титули і відзначеня задля особливих заслуг супроти держави і Народу не дають ніяких прав.

    § 4.

    Кожний громадянин має рівне право користати безмежно з волі і свободи, запорученої законами, в особенности кождому запоручена ненарушимість його мешкання, цілковита свобода печати і слова, тайна переписи, вибору звання, визнавання своєї народности і віросповідання.

    § 5.

    Ніхто не підпадає карі без судового рішення. Завдержання осіб органами народної охорони не може ув“язнити підозрілих о злочин тільки в случаях, предвиження карним законом і на власну одвічальність.

    § 6.

    Кожний громадянин “У.Т.Р.“ без огляду на пол, стан, народність або віросповідання, котрий укінчив 20 рік життя, є повнолітний і користується всіми політичними правами, запорученими законами держави. В особенности має право виберати і бути вибраним до обох законодатних і прочих рад та на всі уряди. Ніхто з громадян “У.Т.Р.“ не може бути позбавлений ані права вибираємости, ані права вибору.

    § 7.

    Початкова наука і образування в народніх школах є обов“язкові для всіх дітей у віці від 6-ти до 16-ти літ.

    Середнє, професійне і університетське образування є довільне і для всіх охочих і приспособлених доступне.

    Всяка наука одбувається даром для користуючих з ньої.

    § 8.

    Удержання церкви спадає виключно на громаду вірних.

    § 10.

    Наука богочестія в школах одбувається тільки на жадання батьків учеників. - Свобода розв“язування супружеств - запоручена.

    § 11.

    Статистичні книги для перегляду новонароджених, умерших і заключення супружеств, провадяться згідно з приписами громадянських законів - а справа доручення веденя ціх книг залежить від рішення місцевої громади.

    Кожний парох може - але не мусить бути державним урядником для ведення статистичних книг.

    § 12.

    Кождий громадянин має право суспільне цілковите забезпечення на старість. Кождий громадянин має право в случаю хвороби, каліцтва або безробіття на цілковите удержання в державних приютах і на безплатне лічення в державних лічницях.

    Безпомічні діти удержуються і виховуються на кошти держави.

    § 13.

    В заміну за права, які забезпечує “У.Т.Р“ своїм громадянам - обов“язані всі громадяне трудитися тілько для власного добра і для добра загалу. Очевидне, доказане лінство є каригідне.

    § 14.

    Зокрема зобов“язані всі громадяне мужеского пола нести в міру потреби і в міру своєї здатности військову службу для охорони цілости “У.Т.Р“. Українські громадянки несуть також обов“язково громадянську службу для добра Українського Народу в державних лічницях і приютах.

    § 15.

    Чужоземці, продиваючи в межах “У.Т.Р.“, користуються тільки такими правами, які признає їх власна держава українським громадянам в себе. Політичні права їх не прислуговують. Вони не мають обов“язку несення громадянської служби.

    В случаях предведження канонами, чужоземці можуть бути видалені з території “У.Т.Р.“. Українські громадяне не могуть ні в якому разі бути приневолені до опущення української території.

    Примітка: Державний законолад становить тільки рамці для всіх державних законів. Подрібне унормування життя належить до спеціяльних законів: громадянського, карного, торговельного і друг. проте не можна гдядати в державному законоладі одповіді на ус(і) питання, які домагаються зарає свози (так в тексті.- Д.Я.) розв“язки. Ці питання розв“яже законодатна влада, вибрана цілим Народом, а державний законолад для “У.Т.Р.“ має тільки запоручити, що законодатна влада не постановить нічого такого, що противилося б волі і потребам Народу.

    Право вношення законопроектів, право відкликування депутатів і право жадання розв“язання законодатних рад, дають народові цілковиту запоруку, що воля Народу і його потреби будуть задоволені аж до найменших подробиць.

    Г. Народозверхність.

    Найвище державне право установлювання і змінювання державного законоладу для “У.Т.Р.“ виконує її дійсний і одинокий суверен, повелитель і володар - весь Український Нарід.

    § 1.

    Зверхнює право Українського Народу як суверена, повелителя і володаря в “У.Т.Р.“ заключається:

    а) в його наближеній можлвости укладати довільно проекти державного законоладу для “У.Т.Р.“ і проекти на зміну цього законоладу;

    б) в його одинокій і виключний силі установлювати державний законолад для “У.Т.Р.“ і установлювати зміни в йому.

    § 2.

    Зверхнє право укладання проектів державного законоладу для “У.Т.Р.“ і проектів зміни в йому здійснює Український Нарід тим способом, що проекти походячі від довільного, найменше з 25 громадян зложеного, Проектодатного Комітету і підписання 100 000 українських громадян уважає своїми проектами і бере їх під свій розгляд та піддає своїй постанові в першу чергу перед проектами, походячими від “Української Республіканської Ради“.

    § 3.

    Зверхнє право установлення державного законоладу для “У.Т.Р.“ і установлювання змін в йому здійснює Український Нарід дорогою всенародного рішання роспадаєтьсяна два акти:

    а) всенародний розгляд;

    б) всенародна постанова;

    § 4.

    Кожний проект державного законоладу для “У.Т.Р.“ або проект наміреної зміни в йому підпадає в першу чергу всенародному розглядові і для цього бере предложений на час, щонайменше 3-місячного речинця кожній громаді, кожному містечкові і кожному городові України в дословному віписові враз з всесторонніми поясненнями до перегляду і обговорення.

    § 5.

    В речинці всенародного розгляду має право кожна громада, кожне містечко і кожний город взяти взяти предложений проект державного законоладу або наміреної зміни в йому під свою нараду та ухвалити загально-обов“язуючим способом голосуванням і списати в осібному протоколі свою заяву до його. Зміст протокола заяви мають становити ті зміни, які хотіла би дотична місцевість бачити в проекті.

    Протоколи народних заяв відсилають громади, містечка чи городи тому чиновникові, що від його вийшов проект державного законоладу або зміни в йому, себ-то Українській Республіканській Раді або проектодатному Комітетові.

    § 6.

    Народні заяви не мають рішаючого значення - їх мета виявити дійсне становище громадянства супроти проектованих постанов, а через це дати змогу українській Республіканській Раді зглядно Проектодатному Комітетові переробити предложений проект в такому дусі, як цього бажає Народ.

    § 7.

    Для перегляду народніх заяв, для перерібки проекту і внесення туди бажаних Народом змін прислуговує Українській Республіканській Раді зглядно Проектодатному Комітетові недовший і некоротший як 3-місячний речинець, що починається з прешим днем по упливі 3-місячного речинця, визначеного для всенародного перегляду.

    § 8.

    З упливом останнього дня другого речинця починається тертій 3-місячний речинець приготовлення до всенародньої постанови.

    Протягом першого місяця цього речинця Українська Республіканська Рада зглядно Проектодатний комітет предложить кожній громаді, містечкові чи городові України по 3 примірникі проекта державного законоладу або намірених змін в йому в остаточній і незмінній редакції.

    Слідуючого два місяці цього речинця призначені для вглядання в проект і введення свобідної агітації за і проти затвердження проекту. Останній день третього речинця є днем всенародної постанови.

    § 9.

    Всенародна постанова западає рішення кожної громади, кожного містечка і кожного города, зокрема на основі загального, рівного і безпосереднього права голосування, що прислуговує всім громадянам “У.Т.Р.“ без виїмка, котрі приступили 20-тій рік життя без огляду на їх пол, стан, народність або віроісповідання.

    § 10.

    Заява волі голосуючих наступає через вписання на карточці голосування слова “так“ або “ні“. Чисті карточки голосування, віддані без вираження волі голосуючого числяться як голоси невіддані.

    § 11.

    Точний вислід голосування у себе запише кожна громада, кожне містечко і кожний город в осібному протоколі голосування - а заразом впише цей вислід обовязуючим способом у всіх трьох примірниках законоладу або змін до його.

    § 12.

    Кожна громада, кожне містечко і кожний город задержить один примірник проекта у себе - другий примірник вишле негайно Українській Республіканській Раді зглядно Проектодатного Комітетові - третій примірник вишле негайно Українському Державному Правительству.

    Протягом слідуючого місяця після дня всенароднього голосування Українська Республіканська Рада зглядно Проектодатний Комітет з одного боку - а Українське Державне Правительство з другого бокупровірить загальний вислід голосування і подасть це до прилюдного відома через кількократні часописні оповістини, в котрих буде зазначений вислід голосування при кожній місцевості зокрема.

    § 14.

    Дальші два місяці призначені як речинець для вношення рекламацій з боку громад, містечок і городів що-до невірності оголошеного висліду голосування.

    Рекламації входять до Української Республіканської Ради зглядно Проектодатного Комітету і до Українського Державного Правительства.

    Кожну рекламацію оголошує Українська Республіканська рада зглядно Проектодатний Комітет і Українське державне Правительство негайно в часописах.

    § 15.

    По упливі останнього речинця оголошує Українська Республіканська Рада зглядно Проектодатний Комітет з одного боку - а Українське Державне Правительство з другого боку остаточний вислід голосування прилюдним способом через оповістки в часописах і стверджують, що проект став законом і з цією хвилею зачинає обов“язувати - або, що проект перепав.

    § 16.

    В один час може бути розгляданий і установлювани Народом тільки один проект державного законоладу або наміреної зміни в йому.

    § 17.

    Значіння всенародньої постанови набирає таке рішення, за котрим впаде більшість відданих голосів без огляду на число голосуючих.

    § 18.

    Українська Республіканська Рада зглядно проектодатний Комітет не має права подавати новий проект на всенародне рішення, коли первий проект перепав. Один чи другий чинник обов“язаний негайно розв“язатися і уступити місце новому проектодатному чинникові.

    § 19.

    Перший проект державного законоладу для “У.Т.Р.“ - через брак існування Української Трудової Ради - може походити тільки від Проектодатного Комітету.     

    § 20.

    Суверенне право Українського Народу установлювати і змінювати державний законолад для “У.Т.Р.“ є святе і ненарушиме.

    Воно не може бути ні скасоване - ані перенесене на якийсь інший чинник в Державі.        

    Кожний, хто нарушував би це право будь-яким способом підпадає найстрогішій карі, що буде установлена карним законом за найтящі злочини.

    Коли б злочину супроти суверенного права Українського Народу допустилися будьто самі державні чинники - будьто цілі організації чи партії то ipsi-facto постановили б себе вні закона.

Уложив:

Остап Галичанський, доктор права.

    Джерело: Яблонський В. Невідомий проект Конституції України // Нова Політика.- 1996.- № 1.- С. 55-64; Там само.- № 2.- 57-60.

Додаток 1.3

ОСНОВИ

ТИМЧАСОВОГО УПРАВЛІННЯ НА УКРАЇНІ

На підставі згоди з Временним Правительством від 3 липня 1917 року, — орган революційної демократії всіх народів України — Українська Центральна Рада, що має підготувати Україну до остаточного здійснення автономного ладу і довести її до Українських Установчих Всенародних Зборів і Російського Учредительного Зібрання, — утворює Генеральний Секретаріат, який являється вищим органом управління на Україні.

Діяльність Генерального Секретаріату зазначається тимчасово такими головними пунктами:

§ 1. Вищим Краєвим Органом Управління на Україні є Генеральний Секретаріат Української Центральної Ради, який формується Центральною Радою, відповідає перед нею і затверджується Временним Правительством.

§ 2. Формування Генерального Секретаріату Центральна Рада здійснює через свій Комітет.

§ 3. Центральна Рада затверджує Генеральний Секретаріат в цілому, висловлюючи йому довірря.

§ 4. В склад Генерального Секретаріату входить 14 Генеральних Секретарів, а саме Секретарі в справах: внутрішніх, фінансових, військових, продовольчих, земельних, юстиції, освіти, національних, торгу, промисловості, почти та телеграфу, праці, доріг, Генеральний Контрольор та Генеральний Писар.

Примітка. При Секретареві в справах міжнаціональних визначаються три Товариші Секретаря — від Великоросів, Євреїв та Поляків. Товариші Секретаря по ділам своєї нації мають право докладу і рішаючого голосу по цих справах в Генеральному Секретаріатові. Товариші Секретаря в справах національних затверджуються Комітетом Ради.

§ 5. Свою власть Генеральний Секретаріат здійснює через всі урядові органи на Україні.

§ 6. Всі урядові органи на Україні підлягають власти Генерального Секретаріату.

Примітка. Генеральний Секретаріат установляє, які органи, в яких межах і в яких випадках мають зноситись безпосередньо з Временним Правительством.

§ 7. Всі урядові посади на Україні, коли вони не виборні, заміщаються Генеральним Секретаріатом або підвладними йому органами.

§ 8. При Временному Правительстві має бути Статс-Секретар по справах України, якого призначає Временне Правительство по згоді з Центральною