Інтеграційні зв’язки України. Наслідки економічної інтеграції для національної економіки.

Одним із найважливіших чинників розвитку людської цивілізації, безумовно, виявилася інтеграція. Вже за одне це вона гідна детального вивчення. Термін “інтеграція” походить з латині, де integratio означає з'єднання окремих частин у загальне, ціле, єдине. Одним із видів інтеграції є економічна інтеграція. Вона – найвищий ступінь розвитку міжнародних економічних відношень.

Економічна інтеграція - це процес економічної взаємодії країн, який приводить до зближення господарських механізмів, що набуває форми міждержавних угод і узгоджено регульований міждержавними органами.

Процес економічної інтеграції відбувається тоді, коли дві (або більше) країни об'єднуються разом для створення ширшого економічного простору з метою:

 - забезпечення кращих умов торгівлі; - збільшення розмірів ринку, використання ефекту масштабу виробництва; - розширення торгівлі паралельно з поліпшенням інфраструктури; - поширення передових технологій; - стимулювання конкуренції.

Інтеграція України у світову економіку передбачає пошук свого місця в системі міжнародного й насамперед загальноєвропейського поділу праці.

До сприятливих факторів входження України у світове господарство можна віднести:- геополітичне розташування між Західною Європою і Азією;- наявність кваліфікованої й дешевої робочої сили, здатної до висококваліфікованої й наукоємної праці;- багаті природні ресурси, сприятливі природно-кліматичні умови;- потенційно великий ринок товарів і послуг;- значний науково-технічний потенціал національної економіки України.

До несприятливих факторів входження України у світове господарство (або факторів, що гальмують процеси інтеграції України у світову економіку) відносять:

- певну відірваність від головних напрямів сучасного науково-технічного і економічного розвитку (з розпадом СРСР);

- слабку й нераціональну участь України в міжнародному розподілі праці;- високу ресурсомісткість виробництва в умовах нестачі паливно-енергетичних ресурсів, тобто велику енергозалежність від інших країн;- нераціональну структуру експорту й імпорту;- неадаптованість вітчизняного законодавства до європейського й світового;- залежність від міжнародних фінансових організацій (значний зовнішній борг країни);

- внутрішню політичну нестабільність.

Негативну роль на інтеграційні зв’язки України відіграє так звана «багатовекторність» — непослідовна політика балансування між ЄС і Росією, яка перешкоджає недвозначному визначенню інтеграційних пріоритетів України.

З одного боку, перший крок до вступу в Європейський Союз (ЄС) Україна зробила у травні 2008 року, коли вступила до СОТ (Світової організації торгівлі до якої входить 153 країни), що є початком для інтеграції України до ЄС.

З іншого боку глибокі інтеграційні зв’язки України з Російською Федерацією, є її залежність від енергоресурсів та торгівельно-економічних зв’яків.

Наслідки інтеграції:- розвиток експортного потенціалу та поліпшення структури експорту;- раціоналізацію імпорту;- підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції;- залучення іноземних інвестицій для технологічної модернізації виробництва;- забезпечення економічної безпеки України.

Перспективи ресурсного самозабезпечення й розвитку експортного потенціалу України. Наявні сировинні, матеріально-технічні й трудові ресурси. Експортна спеціалізація господарства України.

Україна має великі запаси корисних копалин і надзвичайно вигідне територіальне поєднання сировинних родовищ. Країна володіє значними покладами вугілля, залізної та марганцевої руд, сірки, ртуті, титану, урану, мінеральних солей.
Економіка України забезпечується продукцією власного виробництва на 82%. Практично повністю за цей рахунок покриваються потреби у вугіллі, електроенергії, продуктах коксохімії, продукції м'ясо-молочної, комбікормової промисловості, у хлібобулочних і макаронних виробах. За межі України вивозиться понад 16% суспільного продукту, в тому числі понад 40% чорних металів і металевих виробів, окремих видів енергетичного, підйомно-транспортного, нафтового, хімічного й ковальського пресового устаткування, автомобілів, тракторів, трансформаторів, екскаваторів, тепловозів, шин, автобусів, сільськогосподарської техніки й цукру.
Існують усі передумови для становлення України як процвітаючої незалежної держави. До них можна передусім віднести:
1.Наявність промислових, сировинних і водних ресурсів, чорноземів, що дає змогу повністю забезпечити населення продукту ми харчування.
2. Потенційну здатність кадрів до висококваліфікованої і на наукоємної праці, яка може бути реалізована у короткий час за рахунок активізації сильніших ринкових стимулів до праці.
3. Вигідне географічне положення, вихід до моря, сприятливий клімат, різноманітна й мальовнича природа.
Таким чином, проведений аналіз дає можливість зробити висновок, що Україна має достатні трудові й природні ресурси, сировинну базу та виробничі потужності, необхідні для її розвитку як незалежної, суверенної держави, інтеграції у світову співдружність.
Серед численних форм зовнішньоекономічних зв'язків провідне місце належить зовнішній торгівлі, особливо експортному виробництву, від якого значною мірою залежить ефективність економіки.
Ситуація в експортному виробництві України не відповідає не тільки економічному потенціалу країни з валовими показниками, а й господарсько-технологічній структурі, галузевому розподілу та кадровому потенціалу. Майже відсутній експорт високотехнологічної продукції наукомісткого виробництва. Нераціональним є і територіальне розміщення експорт них потужностей. Регіональні можливості експортного потенціалу України залежать від рівня розвитку окремих економічних регіонів. Так, в експорті України на Східний економічний регіон припадає 23,8 % поставок продукції до зарубіжних країн, Придніпровський — 20,6, Південний — 15,4, Північ-но-Східний — 12,1, Західний — 11,3, Центральний — 8,2 % (поставки, не розподілені за областями, становлять 8,2 %).
Основними торговими партнерами України залишаються пострадянські республіки. На них припадає переважна частка зовнішньоторговельного обороту України. На країни СНД і Балтії припадає до 70 % всього зовнішньоторговельного обороту України: на експорт — близько 60, на імпорт — до 80 %. Виходячи з торгово-економічних інтересів України, держави колишнього СРСР умовно можна поділити на чотири групи:
країни, що мають виробництва, технологічно пов'язані з підприємства ми України (Росія, Білорусь);
країни середньоазіатського регіону (Казахстан, Туркменістан, Узбекистан, Киргизстан);
країни закавказького регіону (Азербайджан, Грузія, Вірменія);
країни європейського регіону (Латвія, Литва, Естонія, Молдова).
Експортно-імпортні поставки України за цими групами країн поділені нерівномірно. З одними наша країна підтримує більш інтенсивні зовнішньоторговельні відносини, з іншими з різних причин обсяги торгівлі зо всім невеликі (Вірменія, Таджикистан, Киргизстан, Грузія). Найбільшим зовнішньоторговельним партнером України залишається Росія. На неї припадає переважна частка імпорту та близько половини українського експорту, Щодо експорту в інші країни, то за Росією йдуть Білорусь, Туркменістан, Азербайджан.