Основні етапи розвитку світового господарства

Світове господарство склалося на початку XX ст. у результаті тривалого історичного процесу, багатовікової еволюції продук­тивних сил, поглиблення міжнародного поділу праці, поступово­го і неухильного включення економік у загальну систему світо­вих господарських зв'язків, що стало наслідком розвитку суспільного виробництва.

Історично первинною формою міжнародних економічних від­носин була світова торгівля. Процес формування світового ринку одержав новий імпульс після створення в середині XIX ст. у провідних країнах великої фабрично-заводської індустрії, яка вже не могла існувати без світового збуту. У міру розвитку масового виробництва світовий ринок став переростати у світове господар­ство, що означало висування на перший план, замість переважно торгових відносин, виробничих зв'язків, в основі яких лежав вивіз капіталу. Наприкінці XIX ст. в епоху формування крупних моно­полістичних об'єднань цей процес в основному завершився.

Утворення світового ринку, а потім і світового господарства, встановлення довготривалих торгових, виробничих і фінансових зв'язків між різними країнами означали кінець національної відо­собленості хоча б у галузі економіки.

У XX ст. й особливо після Другої світової війни процес вклю­чення національних економік у світове господарство став розви­ватися в таких напрямах, як повсюдне послаблення митних і адміністративних бар'єрів на шляху вільного пе­реміщення товарів, капіталів і робочої сили; посилення тенденції до інтеграції національних господарств в окремих регіонах; роз­ширення масштабів і видів діяльності транснаціональних корпорацій та перетворення їх у провідну ланку міжнародного обміну; підвищення ролі міжнародних валютно-кредитних, фінансових і торгових організацій; збільшення взаємозалежності провідних промислових центрів і ресурсодобувних країн в умовах виник­нення і нарощування енергетичної кризи.

Ще однією особливістю післявоєнного етапу розвитку світо­вого господарства стало посилення ролі держави в сфері міжна­родних економічних відносин. Особливого значення набув вивіз капіталу державою, в тому числі у вигляді державних кредитів, регулювання державою зовнішньої торгівлі, фінансових і кредит­них операцій на міжнародному рівні. За безпосередньої участі урядових органів відбувається поглиблення інтеграційних про­цесів, особливо в Західній Європі. Розробляються і здійснюються на практиці різні проекти погодження політики між країнами в фінансовій, кредитній, валютній, податковій, сільськогоспо­дарській, митній та інших галузях.

Нині світове господарство охоплює понад 200 національних господарств, десятки впливових міжнародних організацій, тисячі великих транснаціональних корпорацій.

Характерні риси сучасного світового господарства:

- розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передусім у формах увезення-вивєзення капіталу, робочої сили й технологій;

- зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у кількох країнах, насамперед у межах транснаціональних корпорацій (ТНК);

- економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосто­ронній основах;

- виникнення економіки відкритого типу в межах багатьох дер­жав і міждержавних об'єднань.

Організуючою основою світового господарства є міжнародний поділ праці — вища форма суспільного поділу праці, що виража­ється в спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції, послуг і подальшому обміні ними.

Інтернаціоналізація виробництва під дією НТР створює таку ситуацію, коли країнам уже невигідно мати виключно все «своє ви­робництво». Інтегруючись у світове господарство, країни прагнуть знайти та знаходять там свою нішу.

Спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів продукції й послуг передбачає їх виробництво в розмірах, які на­багато перевищують власні потреби країни-виробника. Так форму­ються галузі міжнародної спеціалізації, тобто такі, які орієнтовані на експорт продукції й у першу чергу визначають «обличчя» кра­їни в міжнародному розподілі праці

У сучасному світовому господарстві виділяють три головні економічні осередки: Європейський (на чолі з Німеч­чиною), Американський (із провідною роллю СІІІА), Азіатсько- Тихоокеанський (із провідною роллю Японії та посиленням ки­тайської економіки).

Особливістю світового господарства є його цілісність, що забезпе­чується механізмом міжнародних відносин, підтримується діяльністю потужних транснаціональних корпорацій та міжнародних організацій.

Форми міжнародних економічних відносин: світова торгівля, міжнародний рух капіталів, міжнародна валютна система, міграція робочої сили, науково – технічне співробітництво та глобальна інформаційна мережа.

Міжнародні економічні відносини — це складний комп­лекс виробничих, торговельних, фінансових, науково-технічних, валютно-кредитних зв'язків між країнами, який дає можливість ефективного використання ресурсів, збільшення світового обсягу товарів і послуг.

Найбільш значущі форми міжнародних економіч­них відносин:

-міжнародна торгівля товарами й послугами; - міжнародний рух капіталів;

- міжнародна міграція робочої сили; - міжнародне науково-технічне співробітництво;

- міжнародні валютно-кредитні відносини.

Міжнародна або світова торгівля — це сфера міжнародних товарно- грошових відносин, що являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу. Міжнародна торгівля складається з двох зустріч­них потоків товарів (послуг) — експорту та імпорту — і характе­ризується торговельним сальдо, торговельним обігом, структурою експорту та імпорту.

Експорт— продаж товару, що передбачає його вивезення за кордон.

Імпорт— купівля товару, що передбачає його ввезення з-за кордону.

Торговельне сальдо— різниця між вартісними обсягами експорту та імпорту.

Торговельний обіг— сума вартісних обсягів експорту та імпорту.

Структура імпорту характеризує склад і відношення обсягів сировини та готової кінцевої продукції, які ввозяться до країни.

Міжнародна торгівля посідає особливе місце у складній сис­темі світогосподарських зв'язків.

Майже всі країни залежать від міжнародної торгівлі, але для різних країн, з огляду на їхні ресурсозабезпеченість та міст­кість внутрішнього ринку, така залежність є неоднаковою.

Регулювання торговельно-економічних відносин здійснюється державними органами та недержавними інститутами й має на меті захист національної економіки і стимулювання розвитку торговель­них відносин.