Інструменти грошового регулювання: емісія грошей, режими формування валютного курсу.

За допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, зменшувати циклічні коливання, впливати на зайнятість, сприяти економічному зростанню, боротися з інфляційними спалахами тощо.
Кредитна-грошова (монетарна) політика – це діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною та стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання при низькому рівні інфляції й безробіття, вирівнювання платіжного балансу країни. Монетарну політику зазвичай проводить центральний банк країни.
Головною функцією центрального банку є здійснення контролю за грошовою масою та кредитом в економіці. Якщо економічна активність погіршується, центральний банк намагатиметься збільшувати грошову масу й кредит.
Центральний банк у процесі розроблення та реалізації монетарної політики регулює загальну суму грошової пропозиції, а щодо банкнотної (готівкової) емісії, то він її обмежує відповідно до зміни реального обсягу попиту на готівку.
Банківська система України. Функції Національного та комерційних банків.
В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Саме він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. До методів, за допомогою яких центральний банк діє на сукупні видатки, належать:
- ужиття заходів, спрямованих на скорочення банківських резервів;
- скорочення сукупної грошової маси, яке зазвичай веде до зменшення обсягу кредиту (це означає його більшу дорожнечу та меншу доступність. Зменшення грошової маси зумовлює зростання норми відсотка;
- поступове скорочення приватних і державних інвестицій, викликане подорожчанням і зниженням доступності кредиту;
-тиск на кредит та інвестиційні видатки, що знижує вплив на витрачання доходу, ціни й зайнятість.
Національний банк може впливати на здатність банківської системи до створення грошей за допомогою таких інструментів: операції на відкритому ринку, зміна резервної норми, зміна облікової ставки.
Ще одним із напрямів державного регулювання є проведення політики валютного курсоутворєння, яка в цілому спрямовується на забезпечення прогнозованої динаміки обмінного курсу та недопущення його значних коливань.
Валютний (обмінний) курс — це ціна будь-якої валюти, виражена через певну кількість іншої валюти. Держава через центральний банк має можливість впливати на валютний курс за посередництвом валютних інтервенцій. Вона скуповує чи продає свої грошові знаки, щоб утримати курс національної валюти в певних межах. При скупці іноземної валюти знижується курс національної валюти, а при продажу — зростає. Можливості здійснення валютних інтервенцій центральним банком обмежені величиною валютних резервів.
Коли держава обмежує грошову масу, підвищує відсоткові ставки, то вона тим самим знижує темпи зростання інфляції, що приваблює іноземних інвесторів. Гроші надходять до країни, підвищуючи курс національної валюти. При збільшенні обсягу фінансування та зменшенні відсоткових ставок відбувається скорочення іноземних вкладень в економіку і зниження курсу національної валюти. Отже, необхідно намагатися досягти оптимальної рівноваги між ціною національної валюти та цінами інших валют.

Інструменти регулювання у соціальній сфері: перерозподіл доходів, соціальні пільги, допомоги, гарантії для громадян.

Стабільний економічний розвиток країни неможливий без формування соціально благополучного суспільства.

Соціальна сфера — підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів.

→ Соціальна політика:

— діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні;

— система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання.

→ Державне регулювання соціальних процесів — вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.

Соціальна політика держави включає:

— регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

— вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;

— розподіл і перерозподіл доходів населення;

— формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

— створення системи соціального захисту населення;

— забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

— захист навколишнього середовища тощо.

Системотворчий характер соціальної політики обумовлюється тим, що соціальна політика виступає елементом:

— життєздатності суспільства;

— стабілізації та розвитку суспільства;

— консолідації суспільства.

Державні соціальні стандарти - встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

 Державні соціальні гарантії - встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

→ Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

→ Соціальні норми і нормативи - показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

Світове господарство: зміст та основні етапи розвитку.

Світове господарство — історично складена сукупність на­ціональних господарств усіх країн світу, пов'язаних між собою всесвітніми економічними зв'язками, в основі яких лежить між­народний поділ праці.