Види підприємництва: виробниче, комерційне, посередницьке, фінансове.

Підприємництво — це самостійна, ініціативна, нов'язана з ризиком діяльність суб'єкта господарювання з вироб­ництва товарів і послуг із метою отримання прибутку. Вона здій­снюється на власний ризик фізичними та юридичним особами, за­реєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності.

Найповніше сутність підприємництва розкривається в його функціях.

Функції підприємництва широкі й різноманітні: орга­нізаційна, ресурсна, стимулююча, інноваційна тощо. Але найго­ловнішою серед них є суспільна. У своїй діяльності підприємець має враховувати потребу суспільства. Робити гроші, задовольняючи людські потреби, — основна сутність підприємництва.

Вигоди суспільства від підприємництва: -сплата податків; - створення робочих місць; - науково-технічний розвиток;

-раціональне використання ресурсів тощо.

Підприємництво розвивається в певному соціально-економічному та історичному середовищі, для його безперервного відтворення необхідні певні передумови, а саме: економічні, полі­тичні, юридичні, психологічні.

Види підприємництва

Підприємницька діяльність — необмежене поле за­стосування зусиль. Вона різноманітна, як і людські потреби. Усі численні прояви підприємництва, що властиві ринковій економіці, за сферами діяльності можна згрупувати таким чином: виробниче підприємництво, комерційне підприємництво, посередницьке під­приємництво, фінансове підприємництво (у тому числі страхове підприємництво).

Виробниче підприємництво — вид бізнесу, коли підприємець, використовуючи фактори виробництва, виготовляє продукцію, ви­конує роботи, надає послуги для подальшого продажу споживачеві.

Комерційне (торговельно-посередницьке підприємни­цтво) — вид діяльності з реалізації продукції, надання посе­редницьких послуг.

Фінансове – особливий вид діяльності, коли предметом купівлі-продажу виступають гроші, цінні папери.

Страховий бізнес полягає в тому, що підприємець за певну винагороду гарантує особі чи організації компенсацію за можливі ризики (втрата майна, цінностей, життя).Фермерство – особливий вид підприємницької діяльності громадян України, що полягає у виробництві, переробці та реалізації с/г продукції з метою одержання прибутку. Сільськогосподарські підприємства різноманітного призначення дістали назву ферм.

25. Види підприємств за формами власності: приватне, колективне та державне підприємство.

Підприємства можуть бути різних видів та організаційно-правових форм.

Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підпри­ємства таких видів:

- індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно на її праці;

- сімейне підприємство, засноване на власності та праці грома­дян України — членів однієї сім'ї, які проживають разом;

- приватне підприємство, засноване на власності окремого гро­мадянина України, із правом наймання робочої сили;

- колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, товариства, громад­ської та релігійної організації;

- державно-комунальне (муніципальне) підприємство, заснова­не на власності територіальних громад;

- державне підприємство, засноване на державній формі власності;

- спільне підприємство, засноване шляхом об'єднання майна різних власників.
26.Економічні права і свободи підприємця. Становлення підприємництва в сучасних умовах.
Підприємець як носій суспільного прогресу стає центральною фігурою в суспільстві. Він виступає носієм новаторської ідеї, розвиває її самостійно або в колективі однодумців, надає їй комерційного характеру і втілює в життя. Дії на підставі власного інтересу є невід*ємним атрибутом підприємця, але не лише вигода визначає мотиви його діяльності. Отримання прибутку – головний стимул підприємницької діяльності, але існують інші, не менш важливі стимули. Це самоствердження особистості, можливість реалізувати свої здібності в одній із найскладніших сфер людської діяльності. Розуміння ролі підприємця у сучасному суспільстві нерозривно пов*язане із розумінням сутності економічних відносин. Підприємницька діяльність відбувається у певному середовищі, до якого бізнесмен не просто пристосовується, а й активно перетворює його у процесі співпраці з іншими суб*єктами ринкового господарства відповідно до своїх інтересів та суспільного призначення фірми. Відомий економіст Адам Сміт зазначав, що підприємець діє на підставі лише власного інтересу, власної вигоди, але при цьому у середовищі ринкових відносин кожен товаровиробник і продавець мимоволі повинен задовольняти інтереси інших людей – споживачів і покупців. Отже, «думаючи про власну вигоду, підприємець незмінно розв*язує завдання суспільного розвитку», тому що саме «служіння суспільству приносить прибуток».
Підприємець – господарюючий суб*єкт, що має новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку й розвитку нових видів та методів економічної діяльності та сфер використання капіталу.
Розвиток підприємництва в Україні. Проблеми та їх вирішення:
1)Значна частка державної власності-----Проведення масштабної приватизації
2)Наявність підприємств-монополістів,які обмежують конкуренцію і підприємництво-------Чітке дотримання антимонопольного законодавства,розвиток конкуренції
3)Втручання державних інститутів у сферу підприємництва-------Обмеження державного втручання, розвиток співробітництва держави і підприємництва
4)Нестабільне чинне законодавство--------Розробка стратегії розвитку підприємництва та суворе дотримання законодавчих норм

27. Менеджмент як наукова система управління: управління виробництвом, персоналом, фінансами, збутом.Важливу роль в успішності розвитку підприємства відіграє наукова система управління та маркетингова діяльність. Для зростання ефективності виробництва система управління підприємством має більше значення ніж впродовж нової техніки і технології. Із зростанням масштабів суспільного значення системи управління економікою. Менеджмент – управління виробництвом; сукупність принципів, методів і форм управління, що розроблюється і застосовується з метою підвищення ефективності виробництва і збільшення прибутку. Менеджер – професійний управляючий, який має спеціальну підготовку і здійснює управління підприємством, фірмою, відділом і т.д. Менеджер повинен бути обізнаний з питань культури, етики, моралі, психологічного і фізичного здоров’я та вдосконалення особи, у результатах наукових досліджень. Здібності, що забезпечують ефективне управління:- здатність управляти собою; - виважені особисті цінності; - чіткі особисті цілі; - постійне особисте зростання; - вміння вирішувати проблеми; здатність керувати; - уміння навчати; - здатність формувати і розвивати ефективні робочі сили. Поява менеджерів зумовлено поглибленням суспільним поділом праці, зростання масштабів підприємств. Управління в широкому розумінні являє собою особливий вид діяльності, який здатний перетворити неорганізований натовп в ефективну цілеспрямовану і продуктивну групу. Здійснити це можна лише через процес планування, організації, мотивації та контролю спільних дій.
28. Менеджмент: суть, поняття і функції. Цілі підприємства і роль менеджменту в їх реалізації.Важливу роль в успішності розвитку підприємства відіграє наукова система управління та маркетингова діяльність. Для зростання ефективності виробництва система управління підприємством має більше значення ніж впродовж нової техніки і технології. Менеджмент – управління виробництвом; сукупність принципів, методів і форм управління, що розроблюється і застосовується з метою підвищення ефективності виробництва і збільшення прибутку. Менеджмент як галузь людської діяльності виник і розвивається у зв'язку з необхідністю з'ясувати, чому одні організації досягають успіху, а інші занепадають, розорюються. Щоб відповісти на це запитання, тобто розкрити фактори успіху організації, насамперед слід з'ясувати, що вона собою являє. Організація - це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення спільної мети.
29. Якісні характеристики сучасного управління та принципи добору управлінських кадрів.
Під добором управлінських кадрів розуміють діяльність, пов'язану з пошуком кандидатів на заміщення вакантної посади, оцінкою їх ділових і особистих якостей з метою обрання найкращого кандидата. Процедура добору кадрів передбачає такі операції: визначення числа вакантних посад; формулювання вимог до кандидатів; збирання інформації про кандидатів; порівняння ділових і особистих якостей кандидатів й обрання найкращого; укладення трудового контракту. Успішна діяльність підприємства багато в чому визначається правильним добором управлінських кадрів. Некомпетентний працівник, особливо менеджер, помилковими діями може дезорієнтувати колектив підприємства, що призводить до фінансових витрат, виникнення конфліктів. Крім того, такого працівника рано чи пізно доведеться звільнити, що також пов'язане з фінансовими витратами. Тому відповідальність за добір управлінських кадрів покладається на керівника підприємства. Потребу підприємства в управлінських кадрах визначають залежно від господарської діяльності з урахуванням обсягу виробничої програми, чисельності персоналу, обсягу робіт відповідно до функцій управління, обсягу коштів на утримання апарату, на основі порівняння фактичної наявності управлінських кадрів з плановими показниками. Добір працівників на посади, що відносяться до нижчої управлінської ланки, здійснюється за двома напрямами: висуванням осіб, які працюють на підприємстві; шляхом залучення кандидатів зі сторони. Перевагами першого способу є: він є моральним стимулом для працівників і сприяє подальшому їх самовдосконаленню; можливість професійного зростання справляє позитивний вплив на моральний стан колективу; висуванцю відома організаційна структура підприємства, психологічний клімат колективу, що скорочує етап опанування ним нових функціональних обов'язків; колективу вже відомі характер, та фаховий рівень претендента. Перевагами другого способу є: підприємство отримує нові ідеї на такому рівні, на якому вони можуть отримати своє практичне застосування; кандидат зі сторони має переваги щодо додержання встановленої субординації.
30. Система підготовки управлінських кадрів у розвинутих країнах.
У різних розвинутих країнах склалися різні погляди і школи підготовки менеджерів. У США, наприклад, країни, яка є родоначальником концепції менеджменту, існує свій образ менеджера. Вважається, що він повинен мати спеціальну освіту, як правило додатково до інженерної, юридичної, економічної. Для підготовки майбутніх українців тут витрачаються великі кошти, створюється розгалужена інфраструктура у вигляді сотень шкіл бізнесу, десятків тисяч консультаційних фірм, інформаційних мереж загального користування. В Японії інший підхід. Хоч японці вважаються найбільш здібною до навчання нацією, але вони так і не дійшли до ідеї формування професійних менеджерів. У країні всього три коли бізнесу. А керівників вони готують шляхом використання досвіду, набутого людиною протягом ланцюгової зміни посад у різних підрозділах фірми, поступово культивуючи в них якості, які необхідні менеджеру. В країнах Західної Європи існує проміжна позиція між цими двома управлінськими напрямками. З одного боку, існують високого рівня школи бізнесу і центри підвищення кваліфікації з управління. З іншого – «вирощування фірмою менеджера безпосередньо в процесі практичної роботи». Підхід тут один : управляти потрібно ефективно,постійно вчитися цьому, оволодівати знаннями, розвивати в собі навички гнучкого управління, обминаючи помилки, знаходячи оптимальні шляхи рішень. Ось чому в Західних країнах «школи бізнесу», фірми консультаційних та ділових послуг не тільки не розоряються, а й процвітають навіть в умовах спаду виробництва.

31.Сучасний стан формування підготовки управлінських кадрів в Україні. Створення в Україні міжнародних вузів менеджменту
Сучасний стан кадрового забезпечення державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що забезпечують виконання Українською державою своїх функцій, на сучасному етапі визнати задовільним не можна. Відчувається гостра потреба у кваліфікованих кадрах, загальновизнаною є “криза керівників”, особливо середньої ланки. На сьогодні єдина кадрова політика щодо державних підприємств, установ та організацій, що забезпечують виконання функцій держави, практично повністю відсутня. Протягом багатьох років до вирішення кадрових питань підходили однобічно, а саме – в кожному працівникові бачили, перш за все, слухняного виконавця, який реалізує вказівки керівника. Сьогодні характер трудової діяльності суттєво змінюється, що ставить підвищені вимоги до формування та реалізації кадрової політики в державі. Особливо важливим це питання є для управління персоналом у державній, у тому числі податковій, службі. Основні вимоги до кадрової політики:1. Державна кадрова політика не повинна бути декларативною, а абстрактною. Навпаки, вона повинна мати творчий, дієвий характер.2. Повинна бути системною, комплексною і всебічною. Це обумовлює її динамічність, а відтак поетапність проведення.3. Як об’єкт треба розглядати все працююче населення, всі його рівні, тобто державна кадрова політика повинна бути загальною.4. Мати новаторський, але не кон’юнктурний характер, йти на декілька кроків вперед, бути прогнозованою, випереджувальною.5. Сучасна державна кадрова політика повинна мати послідовно демократичний характер. Необхідність розробки нової кадрової політики, кадрового забезпечення випливає із змісту тих завдань, які стоять сьогодні перед державою. Необхідно виробити нові ідеї, принципи і технології вирішення кадрових питань, які б відбивали сучасний рівень управлінської науки, практики і вимоги демократичного суспільства. Для виконання своїх функцій державі необхідний апарат службовців. У той же час професійні кадри потрібні всім структурам, які функціонують у межах держави. Держава не може залишити ці кадри поза своїм впливом, тому що без цього не може бути забезпечена нормальна життєдіяльність людей, суспільства в цілому. Державна кадрова політика визначає місце і роль кадрів у суспільстві, мету, завдання, найважливіші напрями і принципи роботи державних структур з кадрами, головні критерії їх оцінки, шляхи вдосконалення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, раціональне використання кадрового потенціалу країни. Державну кадрову політику складає сукупність наступних заходів:•підвищення престижності посад, пов'язаних із здійсненням функцій держави •інформаційне забезпечення прийняття кадрових рішень;• оцінка ефективності роботи кадрів;• забезпечення відповідальності та запобігання корупції. Основними принципами побудови і реалізації державної кадрової політики в Україні є:• професіоналізм і компетентність;• оптимальне поєднання повноважень та відповідальності;• політична і релігійна нейтральність;• відкритість і прозорість;• врахування місцевих та регіональних особливостей;• використання передового світового досвіду;• формування нової управлінської національної культури. Мета державної кадрової політики - формування, підготовка, розстановка і раціональне використання висококваліфікованих національних кадрів у державному секторі різних галузей господарства та на різних напрямках діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, створення національної управлінської еліти.

Бізнес – план: зміст та структура

Бізнес-план —це письмовий документ, в якому викладено сутність підприємницької ідеї, шляхи й засоби її реалізації, охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним. Він є основою для здійснення підприємницької діяльності, необхідною передумовою залучення інвесторів до процесу фінансування розробки та реалізації підприємницької ідеї, до інноваційно-інвестиційних проектів. У бізнес-плані формулюються перспективи та поточні цілі реалізації ідеї, оцінюються сильні і слабкі сторони бізнесу, наводяться результати аналізу ринку та його особливостей, викладаються подробиці функціонування підприємства за цих умов, визначаються обсяги фінансових і матеріальних ресурсів для реалізації проекту.

Бізнес-план складають за таким планом:

1. Сферу підприємницької діяльності яку ви вирішуєте вибрати і чому;

назва вашого підприємства;2. Вибір продукції для ринку;3. Дослідження ринкового середовища майбутнього бізнесу

4. Вибір місцезнаходження фірми;5. Прогнозування обсягів продажу продукції;6. Проблеми можуть виникати при підприємницькій діяльності в даній справі (конкуренти, попит, ринок збуту тощо).7. Керівник справою (одна людина, компаньйони, виконавчий директор);

кількість працюючих на даному підприємстві;8. Опис потенційних ризиків бізнесу і дії для їх мінімізації.9. Висновки, щодо основних положень бізес-плану.