Розрізняють номінальну та реальну відсоткову ставку.

Ринок праці. Попит і пропонування на ринку праці. Види, форми та системи оплати праці.

Ринок праці — це сукупність економічних відносин між найманими працівниками та підприємствами з приводу купівлі-продажу робочої сили.

Носієм попиту на ринку праці є підприємства (приватні або державні), які мають вільні робочі місця, тобто в них є попит на за­міщення (заповнення) вакантних місць; носієм пропозиції на ринку праці є ті, хто має здатність до праці за відсутності робочого місця (тобто ті, хто здійснює пошук роботи — місця застосування свого ресурсу «праця»).

Ціною на ринку праці виступає заробітна плата — грошова ви­нагорода, що виплачується найманим працівникам за використання їх праці. Іншими словами, заробітна гілата — грошове вираження вартості ціни товару «робоча сила», дохід власника ресурсу «праця».

Пропозиція праці формується під впливом багатьох чинників:

-ставка заробітної плати (відповідно до закону пропозиції); -кількість економічно активного населення;

-рівень добробуту нації, розвиненість системи соціального за­хисту;-рівень оподаткування доходів населення;

-установлена тривалість робочого дня, умови праці; -динаміка цін на споживчі товари та послуги тощо.

Крім ринкових чинників знач­ною мірою на заробітну плату вили­ває відповідна політика держави (по­літика оплати праці) та діяльність професійних спілок
Види та системи оплати праці: Заробітна плата існує у двох основних формах: пого­динній і відрядній.
Погодинна заробітна плата — це ціна робочої сили за її функ­ціонування протягом певного робочого часу.Відрядна, або поштучна, заробітна плата — це ціна робочої сили залежно від розмірів виробітку за одиницю часу.Основними системами оплати праці є тарифні, преміальні й колективні.Згідно з тарифною системою оплати посадові оклади праців­ників розробляють на основі оцінки різних трудових характеристик та визначають певні розряди, відповідно до яких і відбувається на­рахування заробітної плати. Застосування преміальної системи ґрунтується на прийомах відрядної та погодинної заробітної плати. Відрядно-преміальна сис­тема передбачає сплачування робітнику певної суми за кожний ви­ріб. Найпоширенішою формою колективної оплати праці є систе­ма «участі в прибутках». Вона передбачає, що за рахунок заздале­гідь установленої частки прибутку формується преміальний фонд, із якого робітники одержують виплати. Премії нараховують за під­вищення продуктивності праці, зниження витрат виробництва. Ви­плата премій робітнику залежить від розміру його заробітної плати з урахуванням особистих і трудових характеристик.Заробітна плата є однією з найбільш масових форм доходу в економіці. Номінальна заробітна плата — сума грошей, яку отримує працівник за продаж своєї робочої сили та її функціонування. Її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, рівень його споживання.Реальна заробітна плата — кількість спожитих товарів і по­слуг, які працівник може придбати за свій грошовий заробіток за існуючого рівня цін після вирахування податків.
17. Особливості ринку землі. Попит і пропонування землі. Земельна рента. Ціна землі та причини її диференціації. Роль держави в організації ринку землі.
Найціннішим природним ресурсом є земля. В умовах ринку ресурсів вона стає об'єктом купівлі-продажу. Ціна на землю, як і на будь-який інший товар, формується за допомогою ринкового механізму — балансом попиту та пропозиції. Попит на землю залежить від продуктивності землі й від попиту на продукцію, що виробляється за допомогою землі. Розрізняють сільськогосподар­ський та несільськогосподарський попит на землю. Сільськогоспо­дарський попит залежить перш за все від якості, родючості землі.
Несільськогосподарський — від розташування ділянки, багатства розміщених на ньому природних ресурсів.
Отже, ринок землі має певні особливості, а саме: - попит на землю є похідним, оскільки залежить від ціни на продукцію, що виробляється на землі, і від продуктив­ності землі;- пропозиція землі є повністю нееластичною, тобто має майже повну незалежність від ціни, що пояснюється здебільшого не­змінним характером площі землі, яка перебуває в господар­ському обігу. Земля є невідтворюваним дарунком природи. Можна покращити якість землі, проте на кількості землі це не позначиться.Реалізація права власності на землю дає змогу здійснювати пошук більш ефективного господаря через купівлю-продаж землі та її оренду, залучати додаткові кредитні ресурси через заставу землі. Ціну, яку сплачують за використання землі або інших природних ресурсів, кількість яких обмежена, називають економічною рентою. Коли йдеться про плату за використання безпосередньо землі, то в цьому випадку оперують поняттям «земельна рента».Ринок землі в Україні на сьогодні є одним із найменш роз­винених. Це пов'язано з тривалим існуванням державної власності на землю в минулому й суперечливим поглядом різних політичних сил на формування приватної власності на землю, без чого ринок функціонувати не може.

Ринок капіталів ( кредитних ресурсів). Попит і пропозиція на ринку капіталів. Відсоток. Причини відмінностей у відсоткових ставках. Роль банків в організації ринку капіталів

До капітальних ресурсів відносять перш за все товари й послуги виробничого призначення. Власники капітальних благ можуть здавати їх в оренду та отримувати дохід на капітал у ви­гляді орендної плати, лізингової плати, відсотка.

Орендна плата — регулярні платежі за тимчасове користу­вання капітальними благами.

Особливим видом оренди є лізинг — довгострокова оренда майна виробничого призначення з подальшим правом викупу, що має певні податкові пільги.

Крім того що капітал постає в матеріальній формі, він має грошове вираження у вигляді інвестицій.

Інвестиції— це довгострокові капіталовкладення в різні про­екти з метою здобуття економічного ефекту.

Конкуренція стимулює активне впровадження нової техніки та технології, розробку нових моделей товарів, підвищення їхньої якості, тому підприємства потребують усе нових інвестицій. Важ­ливим їх джерелом є кредит.

Кредит — це гроші, які позичальник отримує від банку чи іншої фінансової установи, уклавши з ним кредитний договір, і які підлягають поверненню разом із відсотками, на умовах і в термін, передбачений кредитним договором.

Через фінансових посередників — банки, кредитні товари­ства, страхові компанії, фондові біржі — тимчасово вільні гро­шові кошти на засадах кредитування вкладаються в різні інвес­тиційні проекти. За допомогою кредиту вільні грошові капітали та доходи підприємств, домогосподарств, держави акумулюються та перетворюються на позичковий капітал, який за плату на­дається в користування. Через кредитиий механізм позичковий капітал перерозподіляється на основні повернення між галузями, переходячи в ті сфери, які забезпечують одержання більшого прибутку або яким надається перевага відповідно до національ­них програм розвитку економіки. Так відбувається перенесення коштів від тих, хто заощаджує, до інвесторів, які купують ка­пітальні блага.

Низька відсоткова ставка приво­дить до зростання інвестицій та розши­рення виробництва, висока відсоткова ставка знецінює інвестиції та стримує виробництво.

Розрізняють номінальну та реальну відсоткову ставку.

Номінальна відсоткова ставка — це фактична відсоткова ставка на ринку позичкового капіталу, тобто відсоткова ставка без урахування інфляції. Як номінальні виступають відсоткові ставки банківських установ. Номінальна ставка свідчить про абсолютне зростання грошових коштів інвестора.

Реальна відсоткова ставка — це ставка, що скоригована на відсоток інфляції. Реальна ставка свідчить про приріст купівельної спроможності коштів інвестора.

Номінальна відсоткова ставка є завжди додатною, проте ре­альна відсоткова ставка може бути від'ємною. Це відбувається тоді, коли темп інфляції перевищує номінальну відсоткову ставку.
19. Особливості ринку інформації. Попит і пропонування інформації. Ціна інформації. Доход власника інформаційних ресурсів.
Інформація— це рідкісне благо, оволодіння яким по­требує певних витрат.
Ринок інформації — сукупність економічних відносин із приводу збирання, обробки, систематизації інформації та про­дажу її кінцевому споживачу. Иа ринку інформації товаром ви­ступають унікальні товари: ліцензії, проекти, ноу-хау, програми математичного забезпечення, наукові прогнози, авторські права й патенти тощо.
Особливо важливим елементом ринку інформації сьогодні є ноу-хау (у дослівному перекладі з англ. — «знати як») — це сукупність технічних знань виробничого, комерційного й іншого досвіду, необхідних для виготовлення якогось виробу або відтво­рення виробничого процесу. Інформація на зразок ноу-хау реа­лізується шляхом укладання контракту та передачі споживачу у формі технічної документації (різних креслень, проектів, схем, техніко-економічних обґрунтувань, технологічних карт, методи­ки, різних розрахунків, формул тощо) та усної інформації або демонстрування.
Між виробником і споживачем на ринку інформації стають посередники, основна функція яких зводиться до збору, обробки та продажу різноманітної інформації. За цей вид послуг посеред­ники беруть плату у вигляді комісійних. Цінність інформаційних продуктів ґрунтується на часовій сутності (як правило, інформа­ція є найціннішою в момент її створення) та актуальності. У міру тиражування цінність її значно знижується. Особливою ціною на ринку інформації є плата за рекламу.
20. Державний бюджет. У кожній країні основу державних фінансів становить бюджет, а точніше – бюджетна система, яка охоплює державний бюджет і бюджети відповідних адміністративних одиниць. Бюджет – це збалансований кошторис грошових доходів і витрат на певний період рік, півроку, квартал, місяць. У більш широкому значенні під бюджетом розуміють кількість фінансових ресурсів, якими володіє держава, регіон, підприємство, сім’я, людина і які можуть бути виділені на певні потреби. Формування бюджету ґрунтується на дотриманні певних принципів, які було розроблено розвиненими країнами у 20 столітті:- принцип єдності – зосередження у бюджеті всіх витрат і доходів держави, існування в державі єдиної бюджетної системи, одноманітність фінансових документів та бюджетної класифікації. – принцип повноти – означає, що у кожній статті бюджету враховують усі витрати і надходження. – принцип реальності – правдиве відображення доходів та витрат держави. – принцип відкритості – означає обов’язкове інформування населення про основні витрати та джерела доходів бюджету. Державний бюджет найбільший централізований фонд держави, річний план державних витрат і джерел їхнього фінансового забезпечення. Бюджет слугує одним із наймогутніших інструментів державного управління ринковою економікою.

21. Структура доходів і витрат бюджету, проблеми їх збалансування. За статтею 2 установили, що до доходів загального фонду Державного бюджету України на 2010 рік належать: податок на додану вартість; податок на прибуток підприємств; збір за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення; платежі за користування надрами загальнодержавного значення; акцизний збір із вироблених в Україні товарів; плата за ліцензії; ввізне мито; рентна плата за транспортування нафти та нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами; збір за видачу спеціальних дозволів на користування надрами та кошти від продажу таких дозволів; єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України.

22. Бюджетний дефіцит. Державний борг. Аналіз сучасного стану бюджету України свідчить про дедалі напруженіший хід усього бюджетного процесу, ускладнення його формування і виконання, прояви дефіциту бюджету – видатки перевищують доходи. Різниця між доходами і видатками називається бюджетним сальдо. Бюджетний дефіцит характерний нині для багатьох країн. Згідно з економічними викладками державний бюджет не обов’язково повинен мати щороку повну збалансованість, тобто рівність доходів і витрат. У США, наприклад, державний бюджет був збалансований без дефіциту за останні півстоліття лише один раз(у 1969). В Україні за структурою бюджетна система складається з державного бюджету та бюджетів адміністративно-територіальних одиниць. Отже, державний бюджет – це не тільки бюджет центрального уряду, а й сукупність бюджетів усіх рівнів адміністративно-територіальних органів влади. У країнах з фіксованою кількістю грошей в обігу можуть бути застосовані такі способи покриття дефіциту бюджету – державні позики, жорстке оподаткування та емісія паперових грошей, тобто збільшення грошової маси в обігу, що спричинює зростання державного боргу. Державний борг – це сума накопиченних у країні за певний час бюджетних дефіцитів, за винятком позитивних сальдо бюджетів, що мали місце за цей самий час. Бюджетний дефіцит і державний борг тісно пов’язані, адже державна позика є важливим джерелом покриття бюджетного дефіциту. Більшість країн із розвиненою економікою має державну заборгованість. Однак це не стало причиною дестабілізації їхньої економіки, адже здійснюється суворий контроль розмірів державних позик і чітко визнаються методи покриття їх.