Змішана (подвійна) форма вини

Кримінальне право знає дві форми вини: умисел і необе­режність. Отже, можемо сказати, що злочини можуть бути вчи­нені умисно (крадіжка, хуліганство тощо), через необережність (недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів, службова недбалість тощо), або як умисно, так і через необе­режність (вбивство, тяжке тілесне ушкодження тощо).

Водночас ряд злочинів з матеріальним складом сконструйо­вано таким чином, що окремі ознаки об’єктивної сторони скла­ду злочину характеризуються різними формами вини. Таке спо­лучення в одному і тому ж складі злочину різних форм вини (умислу і необережності) в теорії кримінального права зветься змішаною (подвійною, складною) формою вини (сиірацсіоіо ехогіа). Отже, йдеться не про якусь форму вини, якої законодав­ство не знає, а про сполучення існуючих форм, бо умисел і необе­режність поміж собою не змішуються, а існують самостійно, хоча і в одному злочині, характеризуючи ставлення винного до різних ознак об’єктивної сторони складу злочину: діянню і наслідку (або наслідкам).

Є два різновиди змішаної форми вини (дехто з вчених вва­жає, що існує тільки один вид змішаної форми вини).

У першому різновиді сутність змішаної вини полягає в тому, що у суб’єкта злочину наявне різне психічне ставлення винного до вчиненого ним суспільно небезпечного діяння і до його наслідків. Така ситуація може спостерігатись у злочинах, по­в’язаних із порушенням певних спеціальних правил (охорони надр, охорони вод, ветеринарних правил, правил ядерної або радіа­ційної безпеки, безпеки дорожнього руху тощо), що тягне за со­бою певні шкідливі наслідки або створює реальну загрозу зав­дання їх.

У таких злочинах психічне ставлення до діяння, яке не вважа­ється злочином без настання наслідків, може бути як умисним, так і необережним, що ж до наслідків — тільки необережним. За наявності умислу до порушення правил (діяння) і необереж­ності до завданої шкоди (створення загрози її завдання) мова має йти про змішану форму вини. За наявності необережності і до діяння і до наслідків — змішана форма вини відсутня.

У цілому за такого різновиду змішаної форми вини злочин вважається необережним.

У другому різновиді змішаної форми вини йдеться про різне психічне ставлення до двох різнорідних і неоднакових за тяжкіс­тю наслідків, які є результатом одного суспільно небезпечного діяння.

Психічне ставлення особи до діяння у злочинах цієї групи є тільки умисним, умислом характеризується й ставлення до пер­шого, менш тяжкого наслідку. Ставлення до другого, більш тяж­кого наслідку характеризується необережною виною. В цілому злочин розглядається як умисний.

Скажімо, у злочині — проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134 КК), діяння характеризується умисною формою вини, до першо­го наслідку — позбавлення вагітності — винна особа відноситься умисно, до настання тривалого розладу здоров’я, безплідності або смерті потерпілої — необережно. У злочині — умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), саме діяння й перший наслідок — тяжке тілесне ушкодження — характеризуються умисною формою вини, а став­лення злочинця до смерті потерпілого характеризується необе­режністю. Аналогічна ситуація при умисному знищенні або по­шкодженні майна, яке спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194 КК) та в інших аналогічних конструк­ціях.

Точне встановлення змішаної форми вини дає можливість для розмежування суміжних складів злочину, правильної кваліфі­кації вчиненого діяння, індивідуалізації покарання, своєчасного розгляду питання про умовно-дострокове звільнення від відбу­вання покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м’яким тощо.

Скажімо, наявність умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження й необережності щодо смерті, що настала внаслідок цього, дає підстави кваліфікувати діяння за ч. 2 ст. 121 КК.

Якщо ж унаслідок тяжкої шкоди здоров’ю, завданої умисно, настала смерть потерпілого, яка також охоплювалася умислом винного (хоча б і непрямим), діяння характеризується єдиною формою вини й кваліфікується як умисне вбивство.

І навпаки, якщо не встановлено спричинення умислу на спричи­нення тяжкої шкоди здоров’ю, яка потягла за собою смерть потер­пілого, змішана вина відсутня. Мова може йти лише про вбивство через необережність (ст. 119 КК).