Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність

Згідно з ч. 1 ст. 22 КК кримінальній відповідальності підля­гають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнад­цять років.

Це так званий загальний вік кримінальної відповідальності. По досягненні цього віку особа має нести відповідальність за вчинення будь-якого злочину. Щоправда, на практиці, деякі зло­чини можуть бути вчинені тільки у більш значному віці (злочини у сфері службової діяльності, військові злочини тощо). Вчинення деяких умисних злочинів (вбивство, тяжкі й середньої тяжкості тілесні ушкодження, зґвалтування, крадіжка, грабіж, розбій, ви­магання і деякі інші) тягне кримінальну відповідальність, почи­наючи з 14-річного віку. Вичерпний перелік таких злочинів за­конодавець дав у ч. 2 ст. 22 КК. Це так званий знижений вік кримінальної відповідальності.

Недосягнення відповідно 16 або 14-річного віку на момент вчинення злочину, виключає кримінальну відповідальність не­залежно від тяжкості наслідків, що настали. Отже, досягнен­ня особою певного віку є обов’язковою ознакою суб’єкта зло­чину.

Зазначимо, що досягнення певного віку встановлюється на день, який настає після дня народження, а за відсутності доку­ментів у неповнолітнього його вік встановлюється медичною експертизою віку. При встановленні року народження днем на­родження вважається останній день цього року. У разі визначен­ня віку в межах певного періоду правозастосовчі органи мають приймати за реальний найменший показник віку цього діапа­зону (скажімо, якщо вік неповнолітнього визначено в діапазоні від 13 до 14 років, за показник береться 13 років з усіма право­вими наслідками цього).

Встановлюючи загальний вік кримінальної відповідальності з 16 років, законодавець враховує, що людина без психічних вад у цьому віці здатна оцінювати фактичну сторону своїх вчинків і їх соціальну значимість, має певний рівень соціальної свідомості, а отже, й спроможна усвідомлювати правові заборони та наслідки їх порушення.

Що до злочинів, відносно яких встановлений знижений вік кримінальної відповідальності (з 14 років), законодавець враховує можливість усвідомлення вже у цьому віці їх суспільної небез­пеки, а також поширеність частини з них саме у цьому середо­вищі.

Неповнолітній вік суб’єктів злочину дає обґрунтовані підста­ви створити “пільгові” умови для вирішення питання криміналь­ної відповідальності й покарання щодо деякої категорії злочинців що й зроблено законодавцем в розділі XV Загальної частини КК. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх будуть розглянуті в окремому розділі.

Спеціальний суб’єкт злочину

Більшість злочинів, передбачених у Особливій частині КК, можуть бути вчинені загальним суб’єктом злочину, тобто осо­бою фізичною, осудною, яка досягла певного віку. Вчинення части­ни злочинів можливе тільки особами, що мають ще й додаткові ознаки, які роблять цих суб’єктів спеціальними.

Згідно з ч. 2 ст. 18 КК спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа.

При кваліфікації діяння, кримінальна відповідальність за яке може нести лише спеціальний суб’єкт, його додаткові озна­ки мають бути обов’язково встановлені, інакше діяння треба буде кваліфікувати за іншою статтею або визнати таким, що не передбачене законом про кримінальну відповідальність як зло­чин.

Так, за одержання хабара можлива відповідальність тільки службової особи (ст. 368 КК), одержання незаконної винагороди шляхом вимагання працівником державного підприємства, уста­нови чи організації, який не є службовою особо, буде кваліфіку­ватися за ст. 354 КК.

В умисних злочинах, які вчинюються спеціальним суб’єктом, як співучасники (організатори, підбурювачі, пособники) можуть виступати загальні суб’єкти.

За своїм змістом чинники, що характеризують спеціальний суб’єкт, — дуже різноманітні й можуть торкатися різних влас­тивостей особи.

Ознаки, що обумовлюють наявність спеціального суб’єкта, можуть характеризувати:

1) службове становище особи. Наприклад, суб’єктами злочинів, передбачених у розділі XVII Особливої частини КК (крім даван­ня хабара — ст. 369), можуть бути лише службові особи, визна­чення яких дається у примітці 1 до ст. 364 КК;

2) сімейно-родинні відносини (ст. 164, 165 КК);

3) громадянство (ст. 111, 114 КК);

4) професію, вид діяльності, характер роботи, яка виконується (ст. 225, 276 КК);

5) участь у судовому процесі (ст. 384, 385 КК);

6) відношення до військової служби (ст. 335, 402–435 КК);

7) засудження або взяття під варту (ст. 389–393 КК);

8) судимість (ч. 3 ст. 296 КК);

9) вік (ст. 304 КК) тощо.

Контрольні питання

1. Дайте поняття і назвіть ознаки суб’єкта злочину.

2. Що таке неосудність і які її критерії?

3. В чому полягає інститут обмеженої осудності?

4. Як вирішується питання відповідальності за злочини, вчинені в стані сп’яніння?

5. Що таке спеціальний суб’єкт злочину? Які ознаки обумовлюють спеціальний суб’єкт злочину?

Розділ VІІІ

СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА

СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ

8.1. Поняття й ознаки суб’єктивної сторони складу злочину

8.2. Вина у формі умислу

8.3. Вина у формі необережності

8.4. Змішана (подвійна) форма вини

8.5. Факультативні ознаки суб’єктивної сторони складу злочину

8.6. Помилка та її кримінально-правове значення