Поняття суб’єкта злочину та його ознаки

Злочин неможливий без особи, яка його вчинила. Тому суб’єкт злочину є обов’язковим елементом складу злочину.

Згідно з ч. 1 ст. 18 КК суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність.

Отже, в загальному розумінні суб’єкт злочину — це і є злочи­нець. У вузькому, кримінально-правовому значенні — це особа, здатна нести кримінальну відповідальність у разі вчинення нею суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК.

Які ж вимоги ставить закон для наявності зазначеної здат­ності нести відповідальність? Інакше кажучи, які ознаки мають бути притаманні суб’єктові злочину?

Згідно з формулюванням ч. 1 ст. 18 КК суб’єктом злочину може бути: 1) особа фізична; 2) особа осудна; 3) особа, яка досяг­ла віку, з якого настає кримінальна відповідальність за вчинене нею суспільно небезпечне діяння.

Ці три ознаки є обов’язковими для кожного випадку оцінки наявності суб’єкта злочину, тобто вони повинні характеризува­ти кожну особу, яка вчинила злочин. Вони звуться обов’язкови­ми ознаками суб’єкта злочину. Якщо закон не вимагає додатко­вих ознак для наявності суб’єкта злочину, то людина, яка вчинила злочин і має зазначені вище ознаки, зветься загальним суб’єктом.

Але для багатьох складів злочину наявності у суб’єкта тільки трьох обов’язкових ознак недостатньо. Тобто злочинець пови­нен мати ще одну (інколи більше) ознаку, яка обов’язково має бути притаманна особі, що вчиняє певний злочин (скажімо, тільки військовослужбовець може бути виконавцем військового зло­чину).

Для наявності суб’єкта у злочинах, де злочинцем може бути не кожна людина, яка має зазначені вище три обов’язкові озна­ки суб’єкта, особа повинна мати додаткові риси, що робить її так званим спеціальним суб’єктом злочину.

Отже, четвертою факультативною ознакою (адже ця ознака притаманна суб’єктам не всіх складів злочину) є ознака спе­ціального суб’єкта злочину. Вказівка на ознаку суб’єкта злочи­ну, що робить його спеціальним, дається в диспозиції відповід­ної статті Особливої частини КК.

Злочини, де суб’єкт повинен мати додаткову ознаку, звуться злочинами із спеціальним суб’єктом.

Згідно з ч. 2 ст. 18 КК спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа.

Усі ці ознаки мають бути обов’язково встановлені для визна­чення наявності суб’єкта злочину, а отже, й складу злочину як підстави кримінальної відповідальності.

Але для індивідуалізації покарання, для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності й пока­рання суду недостатньо знань про ознаки суб’єкта злочину.

У людини, щодо якої постановляється вирок, повинно бути встановлено і оцінено широке коло соціально значущих якос­тей, які створюють поняття “особа злочинця”. Це соціально-де­мографічні дані, дані, що характеризують життєвий шлях зло­чинця, його взаємовідносини з іншими людьми, його систему соціальних цінностей, стан здоров’я тощо.

Закон про кримінальну відповідальність вказує на необхідність враховувати особу винного (злочинця) в загальних засадах при­значення покарання (ст. 65 КК), в більшості обставин, які по­м’якшують і обтяжують покарання (ст. 66, 67 КК), при призна­ченні більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК).

Дані про особу злочинця значною мірою визначають можли­вість прийняття судом рішення щодо звільнення особи від кри­мінальної відповідальності за підставами, вказаними у ст. 45, 46, 47, 48 КК, звільнення від покарання (ч. 4 ст. 74 КК), звіль­нення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75–79 КК), умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК), заміни невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82 КК), звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК), звіль­нення від покарання за хворобою (ст. 84 КК), звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК), а також про зняття судимості (ст. 91 КК).

Все це свідчить про те, що суб’єкт злочину, як учасник кримі­нально-правових відносин, перебуває у центрі уваги кримінально-правового регулювання з моменту виникнення цих відносин і до закінчення їх існування.