Між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками

Обов’язковою умовою кримінальної відповідальності для ма­теріальних складів злочину є наявність окремої ознаки об’єктив­ної сторони складу злочину — причинового зв’язку між дією (бездіяльністю) й суспільно небезпечними наслідками, що на­стали. Встановлення причинового зв’язку між діянням і наслід­ками знаменує собою те, що в об’єктивній дійсності ці наслідки викликані певною поведінкою саме цієї особи, а не діями третіх осіб чи інших зовнішніх сил. Іншими словами, вчинене особою діяння визнається злочинним і ставиться їй у провину, бо саме воно викликало передбачені кримінальним законом наслідки (при наявності, звичайно, вини цієї особи). У багатьох злочи­нах з матеріальним складом діяння і наслідки здебільшого не мають розриву в часі, з очевидністю одне випливає з іншого, й, отже, встановлення причинового зв’язку не викликає склад­нощів. Прикладом можуть бути злочини, якими завдається майнова шкода: крадіжка, знищення або пошкодження майна тощо.

Інша ситуація складається інколи у злочинах проти життя й здоров’я особи, проти безпеки виробництва, проти безпеки руху та експлуатації транспорту тощо. У таких злочинах у ряді випадків смерть потерпілого або тілесні ушкодження нерід­ко настають не відразу, розвиток подій залежить від поведінки кількох осіб, у тому числі й самого потерпілого, від стану здо­ров’я потерпілого, своєчасності й кваліфікованості медичної до­помоги тощо.

Під причиною у філософії розуміється явище, яке закономірно, з внутрішньою необхідністю породжує інше явище, яке виступає як наслідок.

У кримінальному праві під причиновим зв’язком розуміється об’єктивний зв’язок між суспільно небезпечним діянням і сус­пільно небезпечним наслідком, що настав, при якому діяння є безпосередньою причиною наслідку.

Вказівка на об’єктивність зв’язку підкреслює, що причино­вий зв’язок між явищами існує незалежно від нашої свідомості, але він може бути пізнаний в процесі розгляду й дослідження кримінальної справи.

Для встановлення наявності або відсутності причинового зв’яз­ку треба дотримуватися певних критеріїв.

По-перше, треба встановити, чи було суспільно небезпечним діян­ня, яке досліджується як можлива причина настання наявної шко­ди. За відсутності суспільної небезпеки діяння не потрібно шукати й причину настання шкоди, адже відсутність суспільно небезпеч­ного діяння знаменує відсутність складу злочину, а, отже, й такої ознаки об’єктивної сторони, як причиновий зв’язок. Так, немає причинового зв’язку у діях особи, яка поставила на ноги п’яного, що валявся, і направила його рух додому, а той пішов навпростець, через проїзну частину і був збитий автомобілем. Соціально ко­рисні дії не можуть потягти за собою злочинні наслідки.

По-друге, треба встановити, що те явище, яке розглядається як суспільно небезпечне діяння і, отже, як причина іншого явища, яке розглядається як суспільно небезпечний наслідок, передує йому в часі. Інша послідовність явищ виключає постановку пи­тання про наявність причинового зв’язку.

По-третє, треба встановити, що перше явище (діяння як при­чина) безпосередньо вплинуло на настання другого явища — суспільно небезпечного наслідку. Це положення в негативному плані фіксувалося ще в римському праві: postцhocуnonцestуpropter hoc (після цього — ще не означає внаслідок цього).

По-четверте, треба встановити, що діяння з необхідністю, не­минучістю заподіяло, викликало, породило наслідок.

Цей наслідок міг бути викликаний тільки цим діянням, отже, мова повинна йти про необхідний, генетичний причиновий зв’я­зок, обумовлений внутрішнім розвитком подій, їх особливостя­ми і конкретною ситуацією, в яких вони протікають.

Можливий і випадковий причиновий зв’язок, за якого при перебігу часу від діяння до наслідків у розвиток подій втруча­ються побічні обставини, які призводять до тих наслідків, які не могли, не повинні були настати від діяння, що дало “старт” роз­витку подій. Скажімо, не може відповідати за настання смерті потерпілого особа, яка нанесла йому тілесні ушкодження, що не були небезпечними для життя, але внаслідок неякісного ліку­вання в організм була внесена інфекція, що призвело до леталь­ного наслідку. Тут вказана особа може відповідати тільки за нанесення відповідних тілесних ушкоджень. Не виключають необхідного причинового зв’язку так звані особливі умови на боці потерпілого. Але вони враховуються при вирішенні питання, що саме має бути поставлене у вину суб’єктові. Так, у випадку, коли п’яна особа стала трясти за груди незнайому їй людину, яка від цього померла, і було встановлено, що вона хворіла рідкісною хворобою судин мозку, відповідальність для правопо­рушника може настати тільки за хуліганство.

Причиновий зв’язок об’єктивно притаманний не тільки зло­чинам з матеріальним складом, що вчиняються шляхом дії, а й злочинам з матеріальним складом, що проявляються у сус­пільно небезпечній бездіяльності (сіеіісіитцсоттіззіопізцрег оттіззіопет). Адже бездіяльність, як і дія, призводить до пев­них змін в навколишній дійсності. Безумовно, бездіяльність по­винна оцінюватися за тими умовами, що роблять її злочинною, і які розглядалися раніше. Так, авіадиспетчер, котрий повинен був і міг дати команду на зміну курсу літаків, які небезпечно зблизилися, і не дав такої команди, що призвело до їх зіткнен­ня і загибелі людей, має відповідати за ці наслідки, бо вони знаходяться у необхідному причиновому зв’язку з його бездіяль­ністю.

Слід також зауважити, що для вирішення питання про наяв­ність складу злочину, крім об’єктивного причинового зв’язку між діянням і наслідками, потрібна також наявність винного ставлення суб’єкта до вчиненого діяння та його наслідків у формі умислу або необережності (питання вини будуть розглянуті у відповідному розділі).

На необхідність досліджувати питання про причиновий зв’я­зок неодноразово звертав увагу Пленум Верховного Суду Украї­ни. Так, у постанові від 24 грудня 1982 р. ¹ 7 (з наступними змінами) “Про практику застосування судами України законо­давства у справах про транспортні злочини” Пленум вказав: “Суд має вказати у вироку, в порушенні яких правил безпеки руху та експлуатації транспорту визнаний винним підсудний, у чому конкретно виявилися ці порушення і чи перебувають у причиновому зв’язку наслідки, які настали, із цими порушення­ми” (ч. 2 п. 13).

У ч. 1 п. 2 постанови від 10 жовтня 1982 р. ¹ 6 (зі змінами, внесеними постановою від 3 грудня 1997 р. ¹ 12) “Про судову практику в справах, пов’язаних із порушеннями вимог законо­давства про охорону праці” Пленум вказав: “Зобов’язати суди підвищити вимогливість до якості попереднього слідства у спра­вах, пов’язаних із порушенням вимог законодавства про охорону праці, а також поліпшити якість судового розгляду цих справ, забезпечуючи ретельне, всебічне дослідження всіх обставин справи, виявлення всіх осіб, які вчинили злочин, і міри їх винності, вста­новлення причинового зв’язку між допущеними порушеннями вимог законодавства про охорону праці та наслідками, що наста­ли, або можливістю їх настання”.

Об’єктивні обставини,