Суспільно небезпечні наслідки злочинного діяння

Кожне злочинне діяння викликає певні негативні наслідки в об’єктах, на які воно посягає, тобто в певних суспільних відноси­нах, які потерпають від злочину. Ці негативні наслідки настільки значні, що йдеться про суспільну небезпеку, яка випливає із вчи­неного діяння. Шкода може бути завдана всім або окремим елементам суспільного відношення: його суб’єкту, благу, у зв’язку з яким ці відносини існують, соціальному зв’язку між суб’єктами відношення.

Суспільно небезпечні наслідки можуть бути класифіковані на наслідки матеріальні й наслідки нематеріальні.

До матеріальних наслідків належать фізична шкода, яка завда­ється потерпілому (смерть при вбивстві, тілесні ушкодження при заподіянні шкоди здоров’ю потерпілого тощо), а також шкода майнового (економічного) характеру: при викраденні, знищенні або пошкодженні чужого майна, екологічному забрудненні тери­торії тощо.

Нематеріальні наслідки завдають шкоди політичної, організа­ційної, моральної, соціальної.

Політичної шкоди завдає, наприклад, посягання на терито­ріальну цілісність і недоторканість України (ст. 110 КК), мо­ральної — погроза вбивством (ст. 129 КК), соціальної — пере­шкоджання здійсненню виборчого права (ст. 157 КК), організа­ційної — втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК) тощо.

Наслідки матеріальні можуть бути зафіксовані й описані в диспозиції статті Особливої частини КК або випливати з тексту диспозиції (тяжкі тілесні ушкодження, зараження венеричною хворобою, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’яз­кових платежів, крадіжка, шахрайство тощо).

Наслідки нематеріальні дуже важко або взагалі неможливо конкретизувати в законі. Скажімо, наслідки розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення заражен­ня вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфек­ційної хвороби (ст. 132 КК), одержання хабара (ст. 368 КК), роз­голошення даних досудового слідства або дізнання (ст. 387 КК) встановленню фактично не підлягають.

Все це ставить перед законодавцем завдання особливо ретель­но підходити до конструювання об’єктивної сторони складу кожного злочину в законі. При цьому враховується характер суспільно небезпечних наслідків (матеріальні й нематеріальні), можливість їх визначення та процесуального доказування їх наявності, ступінь тяжкості самих злочинів, їх поширеність тощо.

Залежно від того, чи включені наслідки суспільно небезпеч­ного діяння як ознака об’єктивної сторони складу злочину в диспозицію статті Особливої частини КК, чи злочин характеризу­ється тільки діянням (дією або бездіяльністю) й можливі наслід­ки лежать за межами складу, всі злочини поділяються на злочи­ни з матеріальним складом і злочини з формальним складом (у юридичній літературі їх інколи називають матеріальними і формальними злочинами).

Злочини з матеріальним складом — це такі злочини, в яких наявність закінченого складу злочину законодавець пов’язує із настанням конкретних, вказаних у законі наслідків.

Злочини з формальним складом — це такі злочини, в яких момент, з якого злочин вважається закінченим, законодавець пов’язує із вчиненням суспільно небезпечного діяння.

Якщо у злочині з матеріальним складом, який вчинявся з прямим умислом, суспільно небезпечні наслідки не настали, йдеть­ся про замах на злочин (вбивця стріляв у потерпілого, але не влучив, — наявний замах на вбивство); якщо ж діяння вчиня­лося з непрямим умислом чи через необережність — злочин взагалі відсутній. Так, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транс­портними засобами, буде злочином тільки тоді, коли потерпілому спричинені середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження чи смерть, або коли ці порушення спричинили загибель кількох осіб (ст. 286 КК).

За відсутності цих наслідків злочину не буде, мова може йти про адміністративне або цивільно-правове правопорушення.

До злочинів з матеріальним складом належать також зло­чини із загрозою реального спричинення суспільно небезпеч­них наслідків. Тобто шкода фактично не настала, але з вини суб’єкта створилася ситуація, за якої вона могла настати. Такі склади загрози спричинення суспільно небезпечних наслідків конструюються законодавцем при завідомому поставленні особ­ливо цінних об’єктів (насамперед життя людини) в реальну небезпеку.

Наприклад, свідоме поставлення іншої особи в небезпеку за­раження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини (ч. 1 ст. 130 КК), або порушення правил пуску ракет, проведення всіх видів стрільби, вибухових робіт або вчинення інших дій у повіт­ряному просторі, якщо це створило загрозу безпеці повітряних польотів (ч. 1 ст. 282 КК).

Ці злочини слід вважати злочинами з матеріальним складом, адже вони у наявності тільки тоді, коли встановлена реальність загрози безпеці здоров’ю, життю, польотам тощо, що треба довес­ти так само, як і настання фактичної шкоди.

Щодо злочинів з формальним складом, то їх конструювання саме таким чином може бути викликане двома причинами.

По-перше, за відсутності матеріальних наслідків діяння, в умовах наявності лише політичних, організаційних, моральних, соціальних наслідків, законодавець, вважаючи, що це діяння містить ознаку суспільної небезпеки, конструює склад злочину як формальний, тобто такий, який є закінченим уже після вчи­нення самої дії або бездіяльності.

Скажімо, одержання хабара службовою особою має політичні й соціальні наслідки, бо підриває авторитет певної ланки дер­жавного апарату (а то й апарату в цілому), унеможливлює її ак­тивну діяльність на користь народу і держави. Але наслідки одержання хабара можуть бути різні: хабарник може вирішити певне питання на підставі закону або не вирішувати його вза­галі. Будь-яке спрямування поведінки суб’єкта лежить за ме­жами складу злочину — одержання хабара, бо він вважається закінченим з моменту одержання хабарником хоча б частини предмета хабара.

Таке формулювання складу розглядуваного злочину як фор­мального є цілком слушним.

По-друге, деякі злочини, хоча й тягнуть за собою матеріальну шкоду, яка може бути визначена, мають високий ступінь сус­пільної небезпеки, і це примушує законодавця переносити момент їх закінчення в правовому плані на стадію готування до злочину чи замаху на злочин. Цим підкреслюється, що закон “налашто­ваний рішуче” у боротьбі з такими злочинами.

До таких злочинів належить, наприклад, розбій (ст. 187 КК). Законодавець сконструював його таким чином, що сам напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства, є закінченим складом злочину незалежно від того, чи вдалося винному заво­лодіти чужим майном, чи ні. Настання певних наслідків (тілес­них ушкоджень, майнової шкоди), їх характер враховується су­дом при призначенні покарання. Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень є кваліфікуючою ознакою, а отже, впливає і на ква­ліфікацію розбійного нападу.

У цілому ряді випадків основний склад злочину є формаль­ним, а кваліфікований склад цього ж злочину — матеріальним. Тобто підвищення суспільної небезпеки діяння обумовлюється випадками настання суспільно небезпечних наслідків.

Наприклад, основний склад злочину зґвалтування (ч. 1 ст. 152 КК) є формальним, а один із найбільш небезпечних його квалі­фікованих видів є зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки (смерть потерпілої особи, тяжкі тілесні ушкодження, самогубство тощо), тобто злочин з матеріальним складом (ч. 4 ст. 152 КК).

Терміни “злочин з матеріальним складом ” і “злочин з формальним складом ” є суто робочими, традиційними, що вжива­ються в науці й практиці (але не в законодавстві) вже не одне сторіччя. Вони не пов’язані з характером і ступенем суспільної небезпеки злочину, що ми підтвердили прикладами, наведеними вище.

Розподіл злочинів на злочини з матеріальним і формальним складом має велике теоретичне і практичне значення.

Встановивши вид складу злочину, правозастосовець повинен у злочинах з матеріальним складом встановити і довести наявність суспільно небезпечних наслідків у діянні винної особи, визначитися, створюють вони основний чи кваліфікований склад злочину, а за їх відсутності визначитися, чи є у скоєному склад замаху на зло­чин, чи, можливо склад злочину взагалі відсутній. Все це необхід­но для правильної кваліфікації скоєного діяння.

При постановленні вироку суддя, крім вирішення питання кваліфікації скоєного діяння, враховує сутність наслідків як об­ставин, що пом’якшують або обтяжують покарання (див., наприк­лад, п. 2 ч. 1 ст. 66, п. 5 ч. 1 ст. 67 КК) при призначенні справед­ливого покарання.

Причиновий зв’язок