Склад злочину і кваліфікація злочину

Кваліфікація (від лат. qualificatio від дішіівц— який, якої якос­ті + Гасегец— робити) злочину — найважливіша дія службової особи (дізнавача, слідчого, прокурора, судді), яка полягає у кримі­нально-правовій оцінці вчиненого суспільно небезпечного діяння. Це — встановлення у певному діянні всіх ознак конкретного складу злочину, передбаченого в КК.

Необхідними умовами правильної кваліфікації діяння є точне й повне встановлення всіх обставин його вчинення та досконале знання норм кримінального законодавства, законів і підзаконних актів, а також документів, що тлумачать норми КК, які застосо­вуються.

Кваліфікація злочину — це й процес, під час якого уповно­важена на те службова особа встановлює відповідність всіх юри­дично значущих ознак вчиненого діяння відповідним ознакам певного складу злочину, передбаченого КК.

Процес кваліфікації має кілька етапів.

На першому етапі здійснюється повне й точне встановлення фактичних обставин вчиненого діяння, збір, дослідження й оцін­ка доказів у справі.

На другому етапі встановлюється норма Особливої частини КК, яка за попередньою оцінкою передбачає відповідальність за діяння, обставини якого були предметом дослідження.

На третьому етапі (він є підсумком процесу кваліфікації) зіставляються всі ознаки вчиненого діяння із ознаками складу діяння, передбаченого законом. Якщо в результаті такого співстав-лення буде встановлене повне співвідношення перших і других ознак, процес кваліфікації закінчується висновком про наявність у діянні особи складу відповідного злочину, що дає підставу для притягнення її до кримінальної відповідальності.

Зазвичай, на практиці всі етапи не мають чіткого розмежу­вання у часі, але обґрунтований остаточний висновок, що має юридичну силу, може бути зроблений тільки після всебічного дослідження як матеріалів справи, так і норм законодавства.

Цей висновок знаходить свій відбиток у процесуальних доку­ментах: постанові про притягнення особи як обвинуваченого, об­винувальному висновку і у вироку.

Правила кваліфікації досить чисельні й різноманітні, їм на­даватиметься постійна увага, особливо при вивченні Особливої частини курсу.

Тепер же зауважимо, що кваліфікація злочину фіксується у так званій формулі кваліфікації, яка є літерно-цифровим відоб­раженням вчиненого й базується на нормах як Загальної, так і Особливої частини КК. У Загальній частині це статті 14, 15, 27, 28, 30 КК, у Особливій — практично всі статті, крім ст. 401 КК. Наприклад, формулою готування до квартирної крадіжки є: ч. 1 ст. 14 і ч. 3 ст. 185 КК. Формулою закінченого замаху на фіктивне підприємство, вчинене повторно, — ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 205 КК; організації вбивства з корисливих мотивів — ч. 3 ст. 27 та п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

Отже, кваліфікація діяння є правовим обґрунтуванням кри­мінальної відповідальності та покарання особи, що вчинила зло­чин (або визнанням особи невинною). Для прийняття законних правових рішень у справі прийнятна тільки правильна кваліфі­кація діяння відповідними уповноваженими на те службовими особами. Помилка в кваліфікації діяння призводить до пору­шення принципу верховенства права (законності).

Контрольні питання

1. Дайте поняття кримінальної відповідальності та обставин, що її характеризують.

2. Що являють собою кримінально-правові відносини і з яких еле­ментів вони складаються?

3. Назвіть філософські та правову підстави кримінальної відповідаль­ності.

4. Що таке склад злочину і яке його співвідношення із поняттям злочину?

5. Які функції виконує склад злочину?

6. Які сторони (елементи) складають склад злочину, які ознаки їх характеризують та які з цих ознак можна віднести до обов’язко­вих і які — до факультативних?

7. Назвіть види складів злочину.

8. У чому полягає кваліфікація злочину і які етапи вона має?

9. Що є формулою кваліфікації?

Розділ V

ОБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ

5.1. Поняття об’єкта злочину

5.2. Види об’єктів злочину та їх значення

5.3. Предмет злочину

5.4. Потерпілий від злочину

Поняття об’єкта злочину

Як зазначалося раніше, об’єкт злочину це те, на що посягає зло­чин, чому заподіюється відповідна шкода і що захищається зако­ном про кримінальну відповідальність від злочинних посягань. Кожний злочин посягає на певні суспільні відносини, пов’язані із особою та її правами, суспільними чи державними інтересами.

Узагальнений перелік об’єктів кримінально-правової охоро­ни дається у ч. 1 ст. 1 КК.

В історичному плані проблема суті об’єкта злочину мала й має нині дискусійний характер.

Ми дотримуємося позиції тих вчених, які традиційно розу­міють під об’єктом будь-якого злочину охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини. Адже саме в них і через них відбиваються ті найважливіші соціальні цінності, інтереси, блага, які, як вважають інші науковці, становлять об’єкт злочинних посягань.

Загальновизнаним є те, що суспільні відносини складаються з елементів, якими є:

а) суб’єкти відносин (фізичні та юридичні особи, в тому числі об’єднання громадян, держава, народ);

б) предмет, з приводу якого виникають та існують відносини (матеріальні й нематеріальні блага);

в) соціальний зв’язок, який існує між суб’єктами відносин і ста­новить їх зміст (різні форми людської діяльності, характер соціального статусу громадян тощо).

Злочин може посягати не на всю структуру суспільного від­ношення, а тільки на окремий його елемент, скажімо, безпосе­редньо на суб’єкт цього відношення, але при цьому саме відно­шення зазнає руйнування.

Кримінальним законодавством охороняється не вся система суспільних відносин, а найбільш важливі з них, посягання на які завдають значної (великої, особливо великої) шкоди особистим, громадським і державним інтересам.

Скажімо, вчиняючи крадіжку, злочинець заволодіває певними предметами й порушує відносини власності; вбивство людини усуває учасника суспільних відносин, руйнуючи їх; ухиленням від сплати аліментів на утримання дітей злочинець виключає себе з суспільних відносин, які обумовлені обов’язком утриму­вати неповнолітніх дітей. Розбій посягає одночасно і на особу, і на матеріальні цінності, тобто і на суб’єкта відносин і на певні блага.

Поняття об’єкта злочину тісно пов’язано із сутністю злочину, насамперед, із ознакою суспільної небезпечності.

Об’єкт є необхідною стороною (елементом) складу злочину, без наявності об’єкта складу злочину немає.

Підкреслимо також, що об’єкт злочину лежить в основі коди­фікації кримінального законодавства. Адже за родовим об’єктом побудована Особлива частина КК.

Правильне визначення об’єкта злочину дає змогу здійснити правильну кваліфікацію діяння й відмежувати злочин від інших незлочинних правопорушень.

Так, за об’єктом злочину можна розмежувати, передусім, шах­райство (ст. 190 КК) і шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК), диверсію (ст. 113 КК) і терористичний акт (ст. 258 КК) тощо.