Види об’єктів злочину та їх значення

Класифікація об’єктів злочину має велике теоретичне й прак­тичне значення: кодифікаційне, правозастосовче тощо. Найбільш поширеною класифікацією об’єктів “по вертикалі” є їх поділ на загальний, родовий та безпосередній об’єкти. Співвідношення їх

відповідає співвідношенню філософських категорій: загальне, особливе, одиничне.

Загальним об’єктом злочину вважаються всі суспільні відно­сини, які охороняються, захищаються нормами кримінального права. В узагальненому вигляді, як підкреслювалося, він названий у ч. 1 ст. 1 КК: права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок і громадська безпека, довкілля, конституцій­ний устрій України, мир і безпека людства.

Загальний об’єкт окреслює найбільш соціально значущі цін­ності, які держава вважає за необхідне захищати шляхом засто­сування закону про кримінальну відповідальність.

Із зміною кримінального законодавства (криміналізація но­вих діянь, декриміналізація деяких існуючих) змінюється й обсяг загального об’єкта злочину. Особливо наочно це проявилося на початку дії нового КК. Деякі діяння були декриміналізовані (наприклад, недонесення про злочин, інші, навпаки, — криміна-лізовані, наприклад, перешкоджання законній професійній діяль­ності журналістів).

Родовий об’єкт — це об’єкт групи однорідних злочинів, части­на загального об’єкта. Це певна група близьких одне до одного суспільних відносин, які захищаються кримінальним законо­давством. Наприклад, відносини власності як частина суспіль­них відносин, на які посягає група однорідних злочинів — зло­чини проти власності.

Родовий об’єкт покладено в основу кодифікації Особливої частини КК. Кожен з двадцяти її розділів охоплює статті, що передбачають відповідальність за посягання на групу близьких поміж собою (однорідних) суспільних відносин: злочини проти власності, злочини проти правосуддя тощо. В деякі розділи помі­щені статті, про злочини, що охоплені кількома близькими по суті родовими об’єктами: злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина; злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації тощо.

Всі нові статті Особливої частини КК, які приймаються після набрання ним чинності, включаються до того розділу, родовим об’єктом якого охоплюється зазначений в них злочин. Скажімо, 6 січня 2003 року КК доповнено ст. 209¹ — “Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”. Вона була вміщена у розділ VІІ Особливої частини КК “Злочини у сфері господарської діяльності”, бо саме родовим об’єктом цієї групи злочинів охоплюється об’єкт злочину, передбаченого у вказаній статті.

Здійснення другого етапу кваліфікації злочину (встановлен­ня конкретної статті Особливої частини КК, яка передбачає відпов­ідальність за вчинене діяння) починається саме із встановлення родового об’єкта діяння (розділу, де має міститися відповідна стаття) з подальшим відшуканням конкретної статті.

Скажімо, відповідальність за погрозу вбивством на підставі особистих стосунків передбачена у розділі ІІ (ст. 129 КК), з ме­тою вимагання передачі чужого майна — у розділі VI (ст. 189 КК), з метою припинення службової діяльності службової осо­би — у розділі XV (ст. 350 КК) і т. п.

Родовий об’єкт злочинів найчастіше зазначається в назві роз­ділу Особливої частини КК. Надалі він одержує своє певне виз­начення на підставі тлумачення цієї назви й змісту статей, що містяться в розділі, але може подаватися й законодавчий опис родового об’єкта.

Так, у ст. 401 КК дається визначення родового об’єкта військо­вих злочинів. Військовими злочинами визнаються передбачені розділом ХІХ злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби.

Безпосередній об’єкт — це ті суспільні відносини, яким завдає шкоду конкретне злочинне діяння, передбачене відповідною стат­тею Особливої частини КК. Це об’єкт конкретного, окремого зло­чину, частина родового об’єкта. Наприклад, об’єктом незакон­ного полювання (ст. 248 КК) є суспільні відносини, спрямовані на охорону, відтворювання й раціональне використання тварин­ного світу. Це частина родового об’єкта — суспільних відносин у сфері довкілля (розділ VIII).

Як правило, безпосередній об’єкт встановлюється шляхом тлумачення закону, але він може бути сформульований і в нормі закону. Так, у статті 111 КК зазначається, що державна зрада завдає шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недо­торканості, обороноздатності, державній економічній чи інфор­маційній безпеці України. Це і є розгорнутий опис безпосеред­нього об’єкта державної зради.

Кілька злочинів можуть мати один об’єкт. Скажімо, крадіж­ка і шахрайство мають один об’єкт — власність.

Правильне встановлення безпосереднього об’єкта забезпечує правильність кваліфікації діяння. Так, правильне встановлення безпосереднього об’єкта дозволяє відрізнити передбачений ст. 150 КК злочин — “Експлуатація дітей” — від близького за своєю суттю злочину — втягнення неповнолітніх у заняття жебрацтвом, передбаченого ст. 304 КК. Безпосереднім об’єктом першого зло­чину є свобода дитини від такої форми її експлуатації, як вико­ристання праці дитини для отримання прибутку. Другий пося­гає на нормальний моральний розвиток неповнолітнього.

“По горизонталі” проводиться поділ на основний безпосередній об’єкт і додатковий безпосередній об’єкт. Справа в тому, що досить значна частина злочинів посягають не на один, а на два і більше об’єктів (так звані двооб’єктні або багатооб’єктні злочини).

Розподіл безпосередніх об’єктів на основні й додаткові здійснюється не за характером і тяжкістю шкоди, яка завда­ється певним суспільним відносинам, а за зв’язком об’єкта з родовим об’єктом відповідної групи.

Основний безпосередній об’єкт — це ті суспільні відносини, які є частиною родового об’єкта, які і відображають суть кри­мінально-правової заборони, зафіксованої у відповідній статті Особливої частини КК. Саме цей об’єкт, як частина родового, визначає місце статті в системі Особливої частини КК та вклю­чення нових злочинів у той чи інший розділ КК.

Так, у злочині “Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови” (ст. 375 КК) основним безпосереднім об’єктом є правосуддя, додатковим безпосереднім об’єктом є права й інтереси особи, що потерпають через постановлення неправосудного вироку, рішення, ухвали чи постанови.

Отже, додатковий безпосередній об’єкт — це суспільні відно­сини, яким заподіюється шкода водночас із заподіянням шкоди основному об’єктові і який допомагає сформулювати сутність складу злочину.

Своєю чергою, додатковий безпосередній об’єкт поділяється на обов’язковий і факультативний.

Обов’язковий додатковий безпосередній об’єкт — це суспільні відносини, яким завжди заподіюється шкода при посяганні на основний об’єкт, тобто у всіх випадках вчинення відпо­відного злочину. Скажімо, при порушенні вимог законодавства про охорону праці додатковий об’єкт (здоров’я потерпілого) завж­ди присутній поряд з основним (суспільні відносини, що забез­печують безпеку праці).

Факультативний додатковий безпосередній об’єкт злочину має місце коли, по-перше, при вчиненні відповідного злочину в одних випадках йому завжди спричиняється шкода, в інших — ні. Наприклад, при розбійному нападі, поєднаному із застосуван­ням фізичного насильства, додатковому об’єктові (здоров’ю лю­дини) завжди завдається шкода, а поєднаному із погрозою засто­сування такого насильства — ні. По-друге, коли в законі в альтернативній формі називається декілька додаткових об’єктів злочину. Наприклад, злочин, передбачений ч. 3 ст. 278 КК, посягає не тільки на безпеку руху та експлуатації залізничного, повітря­ного чи водного транспорту (основний об’єкт), а й на здоров’я або на життя чи власність тощо (додаткові об’єкти). При вчиненні подібних злочинів шкода може бути завдана як одному з додатко­вих об’єктів, так і декільком, або навіть усім.

Ще приклад. При бандитському нападі (основний об’єкт — громадська безпека) залежно від його спрямування потерпіти можуть як юридичні особи (підприємства, установи, організації різних форм власності і підпорядкування), так і окремі фізичні особи, або ті й інші разом (ст. 257 КК).

Предмет злочину

Від об’єкта злочину треба відокремлювати предмет злочину. Як вже зазначалося, об’єкт — це суспільні відносини, на які посягає злочин (і які мають предмет, з приводу якого ці відносини існують, але тут не про нього) і він є необхідним елементом будь-якого складу злочину.

Предметом злочину є речі та інші предмети матеріального світу, у зв’язку з якими або з приводу яких здійснюється злочин, або впливаючи на які, винний посягає на суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Так, викрадаючи вогнепальну зброю (ст. 262 КК), суб’єкт здійснює посягання на громадську безпеку (основний безпосередній об’єкт) і на власність (додатковий безпосередній об’єкт). Це посягання матеріалізується шляхом незаконного заволодін-ня предметом злочину — вогнепальною зброєю.

Предмет злочину тому й зветься так, що саме його наявність при конкретних діях особи визначає їх як самостійний злочин. Законодавець у відповідних нормах або чітко вказує на характер предмета (ст. 265 КК — Незаконне поводження з радіоактив-нимицматеріалами), або дає його загальні риси, які деталізують­ся шляхом тлумачення (ст. 179 КК — Незаконне утримання, осквернення або знищення релігійнихцсвятинь).

На відміну від об’єкта, предмет мають не всі злочини, і такі діяння звуться безпредметними. Скажімо, ст. 180 КК — Пере­шкоджання здійсненню релігійного обряду. Але там, де предмет злочину зафіксований в законі або випливає з його формулюван­ня, він має бути обов’язково встановлений. Таким чином, пред­мет злочину є факультативною ознакою злочину, яка належить до його елементу — об’єкта.

Зауважимо, що суспільний розвиток людства примушує роз­сувати рамки поняття предмета злочину як речі матеріального світу. Можна погодитися з висловленими в літературі думками про те, що електроенергія повинна розглядатись як предмет зло­чину при її викраденні й контрабанді. Те ж саме можна сказати і відносно комп’ютерної інформації.

На відміну, знову ж таки, від об’єкта злочину, якому завжди завдається шкода, предметові завдання шкоди не є обов’язко­вим. Скажімо, викрадення чужого майна не пов’язане із завдан­ням йому шкоди (ст. 185 КК), тоді як умисне або необережне знищення або пошкодження чужого майна (ст. 194, 196 КК) не може бути здійснене без нанесення фізичної шкоди предметові злочину.

Чітке встановлення й ідентифікація предмета злочину, зафіксо­ваного в законі, із предметами, наявними у конкретній справі, має вирішальне значення для правильної кваліфікації діяння.

Так, незаконне виробництво наркотичних засобів, психотроп­них речовин або їх аналогів кваліфікується за ст. 307, 309 КК, незаконне виробництво прекурсорів — за ст. 311 КК, а отруйних і сильнодіючих речовин — за ст. 321 КК.

Викрадення офіційного документа кваліфікується за ч. 1 ст. 357 КК; якщо ж цей документ особливо важливий — за ч. 2 ст. 357 КК; викрадення документів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, за певних умов кваліфікується за ст. 111 або ст. 114 КК.

Предмет злочину необхідно відрізняти від знарядь та засобів вчинення злочину як ознак об’єктивної сторони складу злочину. Предмет виступає як “пасивна” річ, через яку здійснюється зло­чинний вплив на об’єкт, знаряддя і засоби — це “активні” речі, за допомогою яких вчиняється злочин. Одна і та ж сама річ може виступати або в першій або в другій якості. Скажімо, викра­дений пістолет є предметом злочину, пістолет, за допомогою якого вчинено розбійний напад, є знаряддям злочинного діяння. Авто­машина, якою винний заволодів незаконно, буде предметом зло­чину, автомашина, яку використано для наїзду на людину і, отже, її вбивство, є засобом вчинення злочину.

Потерпілий від злочину

Потерпілий не є предметом злочину. Як ми зауважували, він є суб’єктом суспільних відносин.

Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду (ч. 1 ст. 49 КПК). В ряді випадків особа потерпілого відіграє вирішальну роль у криміналь­но-правовій оцінці діяння, а отже, у його правильній кваліфі­кації.

Питання, пов’язані з особою потерпілого, досліджуються кількома науками: наукою кримінально-процесуального права, криміналістикою, кримінологією. Ці науки створили у своїх си­стемах розділи, які звуться “віктимологія”, тобто вчення про жертву (від лат. ьісіітац— жертва + Іо§озц— вчення).

Віктимологічний аспект притаманний і кримінальному праву. Він покликаний сприяти такій побудові певних кримінально-правових норм і практиці їх застосування, які б, по-перше, пов­ною мірою забезпечували охорону прав потерпілого із врахуван­ням всіх особливостей його особистості, а, по-друге, всебічно враховували особу й негативні аспекти поведінки потерпілого перед вчиненням злочину і під час його вчинення.

Це повинно забезпечити правильну кваліфікацію діяння, при­значення винному справедливого покарання за вчинений злочин, а в певних випадках — звільнення його від кримінальної відповідальності.

Потерпілий — фізична особа — присутній далеко не у всіх злочинах, але там, де він є, можна вести мову про злочини з по­терпілим. Потерпілий є факультативною ознакою складу злочи­ну, яка має безпосереднє відношення до об’єкта злочину. Коли ж, згідно із законом, потерпіла особа характеризується певними ознаками, можна вести мову про “спеціального” потерпілого, на­явність якого впливає на кваліфікацію діяння і, отже, має кримі­нально-правове значення.

Серед особливостей характеристики потерпілого, що впливають на кваліфікацію діяння й покарання за його вчинення, вкажемо на врахування кримінально-правовими нормами його службового статусу, родинного статусу стосовно певних категорій осіб, а також його суспільно-корисної поведінки.

Так, кримінальна відповідальність за умисне вбивство перед­бачена ч. 1 ст. 115 КК. Посягання на життя державного чи гро­мадського діяча, вчинене у зв’язку з їх державною чи громад­ською діяльністю, кваліфікується за ст. 112 КК. Вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв’язку з їх діяльністю щодо охорони гро­мадського порядку кваліфікується за ст. 348 КК. Вбивство або замах на вбивство захисника чи представника особи або їх близь­ких родичів у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням пра­вової допомоги, кваліфікується за ст. 400 КК. Вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службо­вого або громадського обов’язку розглядається як один з видів кваліфікованого вбивства (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК).

У цих і подібних випадках законодавець зазначає — з одного боку, що посяганням на вказаних осіб завдається шкода об’єктам, які пов’язані з їх діяльністю: основам національної безпеки України, авторитету органів державної влади, правосуддю, а з другого — особливу підвищену здатність потерпілих понести шкоду від таких злочинів. Вони можуть стати жертвами даних злочинних посягань не тому, що є просто індивідами, а в силу свого службового або громадського становища і суспільно корисної поведінки. Тому законом і передбачена їх особлива захи­щеність.

Норми КК передбачають ряд випадків, пов’язаних з особли­вістю кваліфікації і покарання винних залежно від соціально-демографічних показників потерпілих або їх стану.

Так, у ч. 2 ст. 120 КК передбачається відповідальність за ква­ліфікований склад злочину: доведення до самогубства, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого.

Пункт 2 ч. 2 ст. 115 КК передбачає відповідальність за ква­ліфіковане умисне вбивство: малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності.

За ст. 117 КК несе відповідальність мати за вбивство своєї новонародженоїцдитини, за ст. 150 КК — особа, яка здійснює експлуатацію дітей, за ст. 304 КК — особа, що вчинила втяг-нення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у занят­тя жебрацтвом, азартними іграми.

Ст. 136 КК передбачає відповідальність за ненадання допомо­ги особі,цякацперебуваєцвцнебезпечномуцдляцжиттяцстані.

Згідно з пунктами 6, 7, 8 ч. 1 ст. 67 КК вважаються обстави­нами, що обтяжують покарання: вчинення злочину щодо мало­літнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорад­ному стані; щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності; щодо особи, яка перебуває в матеріальній, служ­бовій чи іншій залежності від винного.

Певна група норм КК пов’язує відповідальність винного у злочинному діянні з негативною (аморальною, протиправною) поведінкою потерпілого. Враховуючи це, законодавець знижує ступінь захисту потерпілого, ніби покладаючи частину відпові­дальності за те, що сталося, і на жертву злочину.

Це спостерігається при вчиненні злочинів щодо потерпілого при його згоді на заподіяння шкоди.

Так, при незаконному проведенні аборту, що передбачає згоду потерпілої на ці дії, відповідальність більш м’яка (ст. 134 КК), порів­няно із умисним перериванням вагітності, всупереч волі жінки, яке розглядається як тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК).

Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 КК), що передбачають добровільну згоду на це вказаної особи, вважаються менш небезпечним злочином, ніж зґвалтування (ст. 152 КК), де статеві зносини є недобровільними для потерпілої особи.

Особливо враховується законодавством протиправна (в тому числі й злочинна) поведінка потерпілого.

Пункт 7 ч. 1 ст. 66 КК передбачає як обставину, що пом’як­шує покарання, вчинення злочину під впливом сильного душев­ного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальни­ми діями потерпілого.

У КК є й спеціальні норми, які містять привілейовані склади злочинів, пов’язані з протиправною поведінкою потерпілого.

Так, за умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необ­хідної оборони, або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК), передбачається максимум покарання два роки позбавлення волі, тоді як за вбивство без обтяжуючих і пом’якшуючих обставин — п’ятнадцять років позбавлення волі (ч. 1 ст. 115 КК).

Подібний підхід відомий ще римському праву. еііщиепзурег ігатургоьосаіизурипіпцЛеЬеіщгИіизц— злочинець, що вчинив зло­чин у гніві, який викликаний потерпілим, заслуговує на менш суворе покарання.

Більше того, кримінальний закон передбачає норми, які за певних обставин взагалі звільняють від відповідальності особу, яка заподіяла шкоду тому, хто посягає, або злочинцеві, який ухи­ляється від затримання (ст. 36,38 КК).

Отже, кримінальне законодавство приділяє необхідну увагу потерпілому від злочину, його соціальній ролі, поведінці та взає­мовідносинам із заподіювачем шкоди, що у відповідних випадках, як ми бачили, безпосередньо впливає на кваліфікацію злочину і обрання міри покарання винному.

Контрольні питання

1. Що таке об’єкт злочину? Назвіть його роль і значення.

2. Назвіть види об’єктів.

3. Що таке двооб’єктний злочин?

4. У чому полягає відмінність об’єкта злочину від предмета злочину і предмета злочину від знарядь і засобів вчинення злочину?

5. Яке значення мають особливі риси, що характеризують потерпіло­го, для кваліфікації діяння?

Розділ VІ

ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ

6.1. Поняття об’єктивної сторони складу злочину

6.2. Суспільно небезпечне діяння

6.3. Суспільно небезпечні наслідки злочинного діяння

6.4. Причиновий зв’язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками

6.5. Об’єктивні обставини, з якими пов’язане діяння

(час, місце, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину)