Поняття складу злочину та його ознаки

Поняття складу злочину відоме з часів римського права: согризщкІісіЩсогризц— основа, суть, склад; сіеіісіитц— право­порушення). У римському праві також согризц— тіло, согрогац— тілесні речі, на відміну від прав — щга. Поняття складу злочи­ну тоді відігравало процесуальну роль достатньої підстави для розгляду справи в суді з огляду доведеності наявності в діянні особи рис правопорушення. Вперше кримінально-правовий ха­рактер цьому термінові було надано в XVI столітті (Проспер Фари-націй).

Визначення злочину через притаманні йому ознаки, розгля­нуті раніше, розкриває його соціальний та правовий зміст, відме­жовує правопорушення-злочин від інших видів правопорушень й аморальних проявів. Одначе ознаки злочину не дають можли­вості, та перед ними і не ставиться таке завдання, відмежувати один злочин від іншого. Адже в межах ознак злочину і вбивство, й одержання хабара не можна відрізнити одне від одного.

Аби серед усієї маси діянь, визнаних законом як злочин, “діа­гностувати” саме вбивство, одержання хабара, хуліганство, фіктив­не підприємництво, невиконання судового рішення тощо, необ­хідно встановити ознаки, які притаманні саме цьому злочинові. І робити це треба саме в рамках складу злочину.

Отже, поняття злочину, як ми вже бачили, відповідає на пи­тання, що спільного між усіма злочинами, а поняття складу зло­чину — на питання, чим відрізняється один злочин від іншого. Включаючи в себе всі об’єктивні й суб’єктивні ознаки, прита­манні кожному складу злочину, поняття складу злочину дає мож­ливість розкрити загальні риси структури злочину в цілому й окремих, конкретних складів злочину.

Встановлення ознак окремого складу злочину вимагає знання не тільки Особливої частини кримінального права, а й Загальної частини, у якій зібрані загальні положення, що належать до ха­рактеристики ознак, загальних для всіх або значної частини складів злочину. Без знання цих ознак не можуть бути належним чином встановлені й ознаки складів кожного конкретного зло­чину. Скажімо, осудність і обмежену осудність регулюють ст. 19, 20 КК, вину та її форми — ст. 23-25 КК тощо.

Отже, загальне вчення про склад злочину має велике значен­ня як для визначення окремих складів, так і для правильного застосування закону про кримінальну відповідальність у про­цесі правозастосовчої діяльності (як ми побачимо далі, в деяких випадках одне діяння відрізняється від іншого лише за однією ознакою у складі злочину).

Зауважимо, що склад злочину наявний не тільки в закінчено­му злочині, але й у злочині незакінченому (готуванні до злочи­ну — крім готування до злочинів невеликої тяжкості, у замаху на злочин), а також не тільки у діянні виконавця злочину, але й у його співучасників (організатора, підбурювача, пособника).

Законодавець не дає визначення поняттю “склад злочину”, але використовує його в нормах закону: ч. 1 ст. 2 та ч. 2 ст. 17 КК, п. 2 ч. 1 ст. 6 та ч. 4 ст. 327 КПК тощо.

Склад злочину визначається як сукупність встановлених у кримінальному законодавстві об’єктивних та суб’єктивних пра­вових ознак, які характеризують певне суспільно небезпечне діян­ня як злочин. Ці ознаки є типовими й необхідними для конкрет­них видів злочину. Саме наявність їх “набору” свідчить про вчинення певного злочину, наприклад, саме вбивства, крадіжки, службового підроблення тощо.

Звичайно, кожний випадок вчинення злочину має свої особ­ливості й нюанси, які стосуються як самого діяння, так і особи, що його вчинила, але перебувають за межами складу злочину. Вони можуть мати значення обставин, що пом’якшують або обтя­жують покарання (ст. 66, 67 КК), і враховуватися тільки при призначенні покарання.

У теорії кримінального права виділяють загальне поняття складу злочину (наукова абстракція, яка узагальнює й розкриває зміст загальних ознак, які утворюють склад злочину), склад окре­мих груп злочинів, об’єднаних родовим об’єктом посягання (склади злочинів проти життя і здоров’я особи, проти власності, правосуддя тощо; вони покликані віднайти те спільне і те різне, що характеризує ці злочини) і склади конкретних злочинів (за­лишення в небезпеці, забруднення або псування земель тощо), які зафіксовані в конкретних нормах Особливої частини КК і саме наявність їх у діянні особи є підставою для її притягнення до кримінальної відповідальності.

Які ж функції виконує склад злочину, які завдання на нього “покладені”?

Першу, найзначнішу функцію ми розглянули — це функція бути підставою кримінальної відповідальності (фундаментальна функція).

Серед інших — це функція забезпечення конституційних прав і свобод громадян, адже відсутність хоча б однієї ознаки конкрет­ного складу злочину в діянні особи виключає будь-яку можливість її притягнення до кримінальної відповідальності за це діяння (забезпечувальна функція).

Саме за допомогою ознак складу злочину одне злочинне діяння відмежовується від іншого злочинного діяння, якими б близькими за змістом вони не були (скажімо, крадіжка і грабіж, шахрай­ство і шахрайство з фінансовими ресурсами), злочин — від некри-мінальних деліктів (хуліганство і дрібне хуліганство), тобто наяв­на розмежувальна функція складу злочину.

Правильне визначення конкретного складу злочину на підставі його об’єктивних і суб’єктивних ознак визначає й обсяг розсліду­вання у конкретній справі: обов’язкове встановлення вказаних ознак і визнання достатності зібраних матеріалів у справі (про­цесуальна функція).

Склад злочину створюють чотири групи ознак, які характери­зують чотири його сторони (елементи): об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт, суб’єктивну сторону. Ознаки, що належать до перших двох сторін (елементів), звуться об’єктивними; ті, що належать до двох інших сторін, — суб’єктивними. Лише наявність у конк­ретному діянні всіх чотирьох сторін (елементів) в їх єдності утво­рює склад злочину і дає підстави для кримінальної відповідаль­ності.

У теорії Загальної частини кримінального права вчення про склад злочину розглядає властиві всім злочинам загальні риси об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта й суб’єктивної сторони складу злочину. У процесі аналізу окремих складів злочину (при вивченні Особливої частини) розглядаються конкретні особли­вості об’єкта й об’єктивної сторони, суб’єкта і суб’єктивної сто­рони, властиві саме цьому злочинові.

Об’єкт злочину — це те, на що посягає злочин, чому заподію­ється відповідна шкода і що захищається законом про кримінальну відповідальність від злочинних посягань. Кожний зло­чин посягає на певні суспільні відносини, пов’язані з особою та її правами, суспільними або державними інтересами.

До кола проблем, які визначаються цим елементом, входять також предмет злочину й особа потерпілого від злочину.

Об’єктивна сторона складу злочину — це його зовнішній прояв, який виражається у вчиненому особою суспільно небезпеч­ному діянні (дії або бездіяльності). До ознак об’єктивної сторо­ни складу злочину належать суспільно небезпечне діяння (у вузь­кому розуміння цього поняття), суспільно небезпечні наслідки цього діяння, причиновий зв’язок між вказаним діянням і на­слідками та об’єктивні умови місця, часу, способу, обставин, зна­рядь і засобів вчинення злочину.

Суб’єкт злочину — це особа, що його вчинила. Її ознаками є те, що це особа фізична, осудна, досягла певного, передбаченого кримінальним законом віку, а в певних випадках має додаткову ознаку, яка зазначена в диспозиції відповідної статті й характе­ризує суб’єкт як спеціальний.

Суб’єктивна сторона складу злочину — це внутрішній зміст злочину (на відміну від зовнішньої характеристики), це ті психічні процеси, які відбуваються у свідомості особи, коли вона вчиняє злочин, це її психічне ставлення до вчиненого нею діяння та його наслідків. Ознаками цієї сторони складу злочину є вина, мотив, мета й емоційний стан.

Таким чином, зазначені чотири сторони (елементи), які мож­на розглядати як підсистеми, утворюють собою єдину систему — склад злочину.

Всі сторони та їх ознаки органічно взаємопов’язані й існують тільки у взаємодії, як цеглини єдиної будівлі.

Об’єкт взаємодіє з об’єктивною стороною, насамперед, через таку ознаку, як суспільно небезпечні наслідки. Об’єктивна сторона як акт вольової поведінки взаємодіє з суб’єктом злочину, бо саме він вчиняє те чи інше діяння (дію чи бездіяльність), яке завдає шкоди об’єктові. Суб’єктивна сторона взаємопов’язана з об’єктив­ною, бо саме поведінка суб’єкта злочину обумовлена психічними процесами, які в ньому й відбуваються, й оцінку цим психічним процесам можна дати, лише дослідивши всі нюанси злочинної поведінки суб’єкта.

Варто ще раз наголосити, що наявність усіх елементів разом у складі злочину є обов’язковою. Відсутність хоча б одного з них свідчить про відсутність складу злочину взагалі. Розрізняють обов’язкові та факультативні ознаки елементів складу злочину.

Обов’язковість ознаки означає, що вона є необхідним компо­нентом будь-якого складу злочину, без неї немає певної сторони складу злочину, до якої вона входить, а отже, немає й складу злочину як такого. Такими обов’язковими (необхідними) ознака­ми є суспільно небезпечне діяння (ознака об’єктивної сторони), фізичність, осудність і досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність (ознаки суб’єкта), вина в діянні суб’єкта (ознака суб’єктивної сторони).

Факультативність ознаки означає (від лат. їасиїіазц— необо­в’язковість), що вона є обов’язковою не у всіх складах злочину, а тільки у тих, де вона прямо вказана в диспозиції статті (частини статті) Особливої частини КК або випливає з неї.

Скажімо, мета не є обов’язковою ознакою у всіх складах зло­чину і там, де вона не вказана у диспозиції або не випливає з неї, умисний злочин може бути вчинений з будь-якою метою (напри­клад, контрабанда — ст. 201 КК). А от фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб’єктів підприємницької діяль­ності (юридичних осіб), буде злочином тільки у тих випадках, коли це зроблено з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона (ст. 205 КК). Відповідальність за одержання хабара (ст. 368 КК) можлива тільки з боку службової особи, прикмети якої зазначені у приміт­ці до ст. 364 КК (так званий спеціальний суб’єкт).

У тих випадках, коли перелічені вище ознаки не є ані обов’яз­ковими, ані факультативними і отже не впливають на квалі­фікацію діяння (є нейтральними щодо неї), вони можуть виступати як обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання (ст. 66, 67 КК). Скажімо, п. 10 ч. 1 ст. 67 КК передбачає, що вчинення злочину з особливою жорстокістю є обставиною, яка обтяжує пока­рання. Ст. 299 КК передбачає відповідальність за жорстоке по­водження з тваринами. Якщо таке поводження буде характери­зуватися особливою жорстокістю, то очевидно, що суд може визнати цю обставину такою, що обтяжує покарання.

Види складів злочину

Класифікація складів злочину має важливе значення для їх всебічного дослідження, правильної кваліфікації діяння і при­значення судом справедливого вироку. Суть різних видів кла­сифікації полягає в тому, що вони здійснюються, виходячи з по­ложень, викладених у статтях Особливої частини КК.

За ступенем суспільної небезпеки та пов’язаного з ним виду й розміру покарання, що передбачене санкцією відповідної статті, розрізняють основний, кваліфікований (особливо кваліфікова­ний) і привілейований склади злочинів.

Основний склад злочину формулює основні ознаки складу злочину і не містить ані обтяжуючих (кваліфікуючих), ані пом’як­шуючих (привілейованих) обставин, вказаних в інших частинах цієї статті або в інших статтях. Отже, вести мову про наявність основного складу злочину можна, якщо законом передбачено кваліфіковані або привілейовані склади, тобто є можливості для їх взаємного порівняння й оцінки.

Скажімо, основний склад злочину умисного вбивства перед­бачено в ч. 1 ст. 115 КК.

Кваліфікований склад злочину — це такий склад, який міс­тить обтяжуючі, порівняно з основним складом, обставини, що тягне за собою більш суворе покарання згідно з відповідною санк­цією. Кваліфіковані ознаки розташовані в частині другій (і на­ступних) статті, а в першій частині сформульовано основний склад злочину. Скажімо, в ч. 2 ст. 115 КК сформульовані 13 пунктів, де зазначені всі види кваліфікованих вбивств (вбивств з обтя­жуючими обставинами): двох або більше осіб; малолітньої ди­тини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; заручника тощо. Оскільки ступінь суспільної небез­пеки кваліфікованих складів, розташованих у наступних (після другої) частинах відповідної статті Особливої частини КК, зрос­тає, як зростає і міра покарання за них, їх називають особливо кваліфікованими. Скажімо, ст. 152 КК передбачає відповідальність за зґвалтування. Вона складається з чотирьох частин. Перша містить основний склад злочину, друга — кваліфікований, третя і четверта — особливо кваліфікований.

Привілейований склад злочину — це такий склад, який міс­тить пом’якшуючі, порівняно з основним складом, обставини, що тягне за собою більш м’яке покарання згідно з відповідною санк­цією. Привілейовані склади злочину розташовані в окремих стат­тях, а не в статті, де зазначено основний склад злочину. Ми вже казали про основний та кваліфіковані склади вбивства, що міс­тяться відповідно у ч. 1 і 2 ст. 115 КК. Щодо привілейованих складів убивства, то вони розташовані в наступних за ст. 115 КК статтях. Скажімо, ст. 116 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство, пом’якшуючою ознакою якого є вчинення його у стані сильного душевного хвилювання. Максимальний строк покаран­ня за нього — 5 років позбавлення волі, у той час як максималь­ний строк покарання за основним складом вбивства — 15 років позбавлення волі.

За способом опису ознак в законі (за характером структу­ри), склади злочину поділяються на прості і складні.

Простий склад злочину містить назву або опис ознак одного діяння, яке посягає на один об’єкт і має одну форму вини.

Скажімо, погроза вбивством (ст. 129 КК), крадіжка (ст. 185 КК) тощо.

Складний склад злочину обтяжений хоча б однією з таких обставин, як двооб’єктність складу злочину (ст. 294 КК — масові заворушення, що завдають шкоди не тільки громадському порядку, а й посягають на власність, особу тощо), наявність двох форм вини (ч. 2 ст. 121 КК — умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричи­нило смерть потерпілого, характеризується умисною формою вини щодо заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необереж­ною — щодо смерті потерпілого), наявність кількох діянь, вчинення хоча б одного з яких (в деяких випадках — хоча б з одним із вказаних предметів) становить склад закінченого злочину (ч. 1 ст. 263 КК — носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ре­монт передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухо­вих пристроїв без передбаченого законом дозволу).

За конструкцією складу злочину вони поділяються на зло­чини з формальним складом (“формальні злочини”) і на злочини з матеріальним складом (“матеріальні злочини”).

Злочинцзцформальнимцскладомцсформульований в диспозиції статті таким чином, що містить в собі тільки суспільно небез­печне діяння — дію або бездіяльність без вказівки на настання суспільно небезпечних наслідків. Скажімо, одержання хабара

 (ст. 368 КК) є злочином з формальним складом, бо згідно з його формулюванням (конструкцією) він є закінченим з моменту вчи­нення самої дії — одержання хабара і не вимагає настання яки­хось наслідків.

Злочинцзцматеріальнимцскладомщформульований в диспози­ції статті таким чином, що містить у собі не тільки суспільно небезпечне діяння — дію або бездіяльність, а й суспільно небез­печні наслідки, які настали в результаті цього діяння. Скажімо, порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю, якщо це пов’язано з отриманням доходу у великих розмірах (ст. 202 КК). Тобто сама по собі дія — порушення поряд­ку зайняття господарською та банківською діяльністю без отри­мання в результаті цього доходу у великих розмірах злочином не буде.