Поняття кримінальної відповідальності

У статтях КК неодноразово вживається словосполучення “кри­мінальна відповідальність”: ст. 2 — “Підстава кримінальноїщід-повідальності”, ст. 3 —“Законодавство України про кримінальну відповідальність”, ст. 22 — “Вік, з якого може наставати кримі-нальнацвідповідальність”, ст. 29 — “Кримінальнацвідповідаль-ність співучасників” тощо.

Визначення поняття кримінальної відповідальності, моменту її настання в законі немає. Це дає підстави для багатьох тривалих дискусій з цього приводу.

Очевидно, треба погодитися з викладеними в літературі поло­женнями (М. І. Бажанов) про те, що:

по-перше, кримінальна відповідальність є одним із видів юри­дичної відповідальності. Вона пов’язана із вчиненням злочину, що тягне, у свою чергу, виникнення кримінально-правових від­носин;

по-друге, кримінальна відповідальність не тотожна покаран­ню, яке є найпоширенішою формою її реалізації; можливі й інші форми:

а) визнання особи винною, що відбивається в обвинувальному вироку суду, без призначення їй будь-якого кримінального покарання. Саме так вирішується питання в ч. 4 ст. 74 КК:
Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сум­лінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно-небезпечною;

б) визнання особи винною із зазначенням в обвинувальному вироку конкретного виду та строку покарання, але з одночасним звільненням від його реального відбування з випробу­
ванням (тобто з встановленням іспитового строку з покладен­ням на засудженого певних обов’язків).
Так, згідно з ч. 1 ст. 75 КК: Якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військо­вослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк
не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винно­го та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може
прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробовуванням.

У ст. 79 КК передбачена можливість звільнення від відбуван­ня покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які ма­ють дітей віком до семи років;

в) визнання особи винною із зазначенням в обвинувальному вироку конкретного виду та строку покарання, яке має бути реально відбуте;

по-третє, кримінальна відповідальність настає з моменту на­брання законної сили обвинувальним вироком суду (рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року) і закінчується моментом припинення відбування покарання, яке здійснено на законній підставі (у випадку, передбаченому ч. 4 ст. 74 КК (п. а), закінчується моментом вступу вироку у законну силу, ч. 1 ст. 75, 79 КК (п. б.), — моментом закінчення іспито­вого строку);

по-четверте, кримінальна відповідальність може наставати тільки на підставі норми КК. Вона покладається лише винесе­ним у судовому порядку обвинувальним вироком від імені дер­жави і тільки на осіб, які вчинили злочин;

по-п’яте, кримінальна відповідальність є обов’язок особи, що вчинила злочин, відповісти за своє діяння, перетерпіти передба­чені законом і конкретизовані у вироку суду обмеження своїх прав і свобод, якщо вони будуть на цю особу покладені.

Отже, кримінальна відповідальність — це обов’язок особи, яка вчинила злочин, нести відповідальність за це перед держа­вою і перетерпіти передбачені законом і конкретизовані у виро­ку суду обмеження своїх прав і свобод, якщо вони будуть на цю особу покладені.

Кримінальна відповідальність здійснюється в межах кри­мінально-правових відносин, через які вона реалізується. Еле­ментом цих правовідносин є:

1) юридичний факт, з яким пов’язане виникнення правовідно­син, — діяння, передбачене нормою КК;

2) суб’єкти правовідносин: з одного боку, — це особа, що вчинила злочин, з другого — держава в особі уповноважених на те органів: дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду й органів, які виконують покарання.

3) зміст прав і обов’язків суб’єктів правовідносин: у особи, що вчинила злочин, — обов’язок нести відповідальність у ви­гляді зазначених у вироку обмежень прав і свобод та право — щоб ці обмеження мали виключно справедливий характер, ба­зувалися тільки на законі. Зі свого боку, органи, які репрезен­тують державу в цьому правовідношенні, мають право застосо­вувати до особи, яка вчинила злочин, передбачені законом заходи державного примусу, але їх обов’язок — суворо дотримуватися вимог закону на всіх стадіях розгляду справи.

Об’єктом правовідносин виступають свободи і права (особисті й майнові) особи, яка вчинила злочин, і які мають бути обмежені в рамках санкції статті, за якою вона засуджується, що й буде визначено у судовому вироку.

Кримінально-правові відносини взаємодіють з паралельно існу­ючими з приводу вчинення злочину кримінально-процесуаль­ними і кримінально-виконавчими правовідносинами. Як бачимо, вчинення злочину породжує комплекс правовідносин. Всі вони тісно пов’язані одне з одним.

Коли виникають кримінальні правовідносини і коли вони припиняються?

Найбільш поширеною позицією в теорії є та, згідно з якою кримінальні правовідносини виникають у зв’язку з юридичним фактом — вчиненням злочину.

Саме відтоді виникають права й обов’язки суб’єктів цього правовідношення, які були викладені вище.

І навіть якщо злочин не є очевидним стосовно особи, яка його вчинила, кримінально-правові відносини існують, бо вчинення злочину і є той юридичний факт, який породжує обов’язок того, хто цей злочин вчинив, нести відповідальність перед державою за вчинене, і обов’язок відповідних державних органів приму­сити його до відбуття призначеного за цей злочин покарання при дотриманні всіх норм матеріального й процесуального пра­ва. Що ж до реалізації цих прав і обов’язків, то вона здійсню­ється з моменту вступу в силу обвинувального вироку.

Кримінальні правовідносини припиняються з моменту закін­чення перебування особи у стані судимості.

Можна сказати, що вони проходять ряд етапів, які співвід­носяться з кримінально-процесуальною та кримінально-виконав­чою діяльністю: 1) виникнення в момент вчинення злочину і до винесення слідчим постанови про притягнення особи як обви­нуваченої (або складання протоколу органом дізнання у спра­вах, де передбачена протокольна форма досудової підготовки ма­теріалів); 2) від початку перебування особи у стані обвинуваченого до закінчення досудового слідства і складання обвинувального висновку слідчим; 3) від отриманням прокурором криміналь­ної справи до направлення її до суду; 4) від попереднього розг­ляду справи суддею до винесення обвинувального вироку і всту­пу його в законну силу; 5) термін відбування покарання (або строк до моменту виконання нестрокового покарання: штрафу тощо); 6) період перебування у стані судимості до її зняття або погашення.

Звичайно, це “повний” варіант перебігу кримінально-право­вих відносин. Згідно з чинним законодавством вони можуть бути припинені у зв’язку із звільненням особи від криміналь­ної відповідальності, застосуванням до неї примусових заходів виховного характеру, звільненням від покарання або відбуван­ня покарання тощо.