Підстави кримінальної відповідальності

Проблема підстав кримінальної відповідальності має багато­вікову давнину і розглядається у двох аспектах: філософському й правовому.

У філософському аспекті має бути вирішене питання: чому суспільство і держава мають право через систему кримінально-правових норм покладати на особу відповідальність за вчине­ний злочин.

У правовому аспекті має бути вирішене питання: що є право­вою підставою кримінальної відповідальності.

Щодо філософського аспекту проблеми, то основні напрямки її витлумачення полягають у протилежних поміж собою вченнях детермінізму (від лат. — йеіегтпіпагец— обумовлювати) та інде­термінізму (від лат. іпц— поза, без).

Індетермінізм походить з того, що визнає повну, абсолютну свободу волі людини, яка не залежить від зовнішніх причин і умов. Якщо вона виявляється волею злою, то штовхає людину до злочину, який вона неминуче намагатиметься вчинити. Отже, зла воля людини, що вчинила злочин, є підставою для суспіль­ства і держави покарати таку людину.

Детермінізм виходить з того, що в природі й суспільстві усі явища закономірно пов’язані поміж собою й обумовлені певни­ми причинами. Але “жорсткість” такої обумовленості в межах детерміністського вчення різними вченими розглядається по-різному. Найбільш полярні прояви — це детермінізм меха­ністичний і детермінізм діалектичний.

Перший виходить з того, що людина не в змозі керувати свої­ми вчинками на свій розсуд, вибирати свою лінію поведінки в тих чи інших ситуаціях, що все залежить від зовнішніх обста­вин, які цю поведінку, в тому числі й злочинну, обумовлюють. Складається фатальна ситуація, коли людина приречена на вчи­нення злочину всім перебігом попередніх подій. В основі відпо­відальності людини за вчинений злочин лежить, насамперед, не­безпека, яку несе цей прояв, необхідність захисту суспільства від шкідливих злочинних наслідків і необхідність покарання зло­чинця передусім з профілактичною метою.

Детермінізм діалектичний, визнаючи детермінуючу роль зов­нішнього середовища, одночасно визнає й активну роль людської свідомості. Зовнішні та внутрішні (психічні) чинники взаємо­діють між собою і призводять в кожному окремому випадку до того варіанту поведінки людини (злочинної чи незлочинної), який вона остаточно обрала в тій ситуації, в якій вона опинилася. “Внесок” кожного із зазначених чинників в остаточне рішення особи відносно вчинення чи не вчинення злочину знову ж таки є суто індивідуальним. Але остаточне “слово”, остаточний вибір залишається за людиною. І якщо людина з двох або більшої кількості варіантів своєї поведінки вибирає саме злочинний, це і є підставою для держави покарати її, вибираючи міру покарання із врахуванням ступеню впливу на особу як зовнішніх, так і внутрішніх чинників.

Позиції діалектичного детермінізму треба віддати перевагу. З думкою деяких авторів, що вона не обґрунтовує підстав відпо­відальності за необережні злочини, не можна погодитись, адже й там наявні ситуації, при яких особа може обрати різні варіанти поведінки: такий, що порушує певні вимоги й правила, і такий, що не порушує їх.

Щодо питання: що є правовою підставою кримінальної відпо­відальності, то на нього дає відповідь ч. 1 ст. 2 КК: “Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно-не­безпечного діяння, яке містить склад злочину, передбачено цим Кодексом”.

Отже, має бути наявним діяння, передбачене Кримінальним кодексом.

Але кожне таке діяння повинно мати притаманні саме йому узагальнені ознаки, які мають характеризувати його як злочин. Сукупність цих ознак зветься складом злочину.

Співпадання вказаних юридичних ознак у законі з ознаками, які характеризують конкретний випадок вчинення того чи іншого злочину, дає підстави для твердження про наявність у цьому діянні складу злочину, а отже, і про наявність правової підстави для кримінальної відповідальності особи.