Про кримінальну відповідальність у просторі

Проблемам чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі присвячені ст. 6-8 КК. Виходячи з положень цих статей, вказана чинність визначається на основі чотирьох прин­ципів: територіального, громадянства, універсального, прагматич­ного.

Принцип територіальний. Цей принцип базується на суве­ренітеті держави, влада якої поширюється на всю її територію. Термін суверенітет походить з французької мови і в перекладі

означає “верховна влада”. Вперше застосований у ХVІ сторіччі французьким вченим Ж. Боденом.

Цей принцип знайшов своє втілення у ч. 1 ст. 6 КК: Особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримі­нальній відповідальності за цим Кодексом.

Про яких осіб йдеться в законі?

Всі люди, які перебувають на території України, відносно на­лежності до неї поділяються на: 1) її громадян; 2) осіб без гро­мадянства (апатридів); 3) іноземців (громадян інших держав).

До всіх представників цих трьох категорій, що вчинили злочи­ни на території України, застосовується законодавство України про кримінальну відповідальність, тобто КК України. Це так зване правило “Ьехціосіщіеіісіиз” — закон місця вчинення злочину.

Але є виняток. Згідно з ч. 4 ст. 6 КК питання про криміналь­ну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнарод­ними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верхов­ною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом.

Йдеться про перебуваючих на території України президентів, прем’єр-міністрів, міністрів, депутатів парламентів, тощо інших держав, офіційних представників ООН, інших міжнародних орга­нізацій (НАТО, ЄС тощо), а також акредитованих в Україні дип­ломатичних представників інших держав (амбасадорів, їх рад­ників, аташе тощо), а також членів їх сімей — не громадян України.

Ці питання регулюються нормами міжнародних конвенцій та договорів і прийнятого у їх розвиток Положення про дипло­матичні представництва та консульські установи іноземних дер­жав в Україні від 10 червня 1993 р.

У разі вчинення вказаними особами злочину на території України їх відповідальність за КК України можлива тільки у тому випадку, коли країна (або міжнародна організація), що акре­дитувала вказану особу (направила її для вирішення певних пи­тань), позбавить її дипломатичного імунітету від кримінальної юрисдикції України.

У світовій практиці майже нема випадків такого позбавлення вказаних осіб імунітету. Вони оголошуються країною перебування персоною “попцзгаіа” (небажаною особою) і видаляються за межі цієї країни. Подальше рішення щодо їх відповідаль­ності приймає країна, яку вони репрезентували або громадянами якої вони є.

Згідно з Конституцією України до деяких категорій службо­вих осіб в державі застосовується особливий порядок їх притяг­нення до кримінальної відповідальності.

Так, згідно з ч. 1 ст. 105 Конституції України Президент України користується правом недоторканості на час виконання повноважень. Він може бути усунений з поста Верховною Ра­дою в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Процедура імпічменту виписана у ст. 111 Конституції України.

Згідно зі ст. 80 Конституції України народним депутатам України гарантується депутатська недоторканість. Народні де­путати не можуть бути без згоди Верховної Ради України при­тягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заареш­товані.

Згідно зі ст. 126 Конституції України незалежність і недо­торканність суддів гарантується Конституцією і законами Ук­раїни. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

При застосуванні територіального принципу має бути визна­чене поняття території України. Воно міститься у статті 1 Зако­ну “Про державний кордон України” від 4 листопада 1991 р.: “Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території Украї­ни — суші, вод, надр, повітряного простору” (тлумачення цього визначення дається в ст. 2-6 зазначеного закону).

Положення ст. 6 КК вказують, що злочин визнається вчине­ним на території України, якщо він хоча б частково мав місце на її території або на ній вчинив злочинне діяння хоча б один із співучасників.

Так, у ч. 2 ст. 6 КК йдеться про те, що злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато (напри­клад, придбано обладнання для фальшування грошей, яке потім було вивезено за кордон), продовжено (наприклад, контрабанд­ний товар з однієї країни в іншу був транспортований через Україну), закінчено (наприклад, забруднення атмосферного по­вітря в іншій державі, після чого воно перемістилося на тери­торію України і спричинило на ній тяжкі наслідки) або при­пинено (наприклад, затримано розповсюджувача підробленої іноземної валюти, яка була виготовлена за кордоном) на тери­торії України. У всіх цих випадках діяння кваліфікується за КК України, і всі особи, що його вчинили, мають нести за ним відповідальність.

У ч. 2 ст. 6 КК йдеться про те, що злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець, або хоча б один із співучасників діяв на території України. Отже, достатньо, щоб хоча б один із співучасників (скажімо, один із членів організо­ваної групи контрабандистів) діяв на території України, або на ній діяв тільки організатор такої групи, або тільки підбурювач, або тільки пособник, щоб вважати, що злочин вчинено на тери­торії України і всі особи, які його вчинили, мають нести відпові­дальність за КК України.

Так само може діяти й інша держава, якщо злочин частково вчинявся на її території, а частково на території України. Все залежить від того, де конкретна особа (чи особи) притягується до кримінальної відповідальності.

Принцип громадянства (національний принцип).

Йдеться про випадки, коли громадяни України або особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, вчинили зло­чин за її межами.

Звичайно, їх, в разі встановлення факту вчинення злочину, вправі притягти до відповідальності держава, на території якої злочин вчинено.

Але, якщо вказані особи вже знаходяться на території Украї­ни і не понесли раніше відповідальності за вчинений злочин, вони, згідно з ч. 1 ст. 10 КК не можуть бути видані іншій дер­жаві.

В таких випадках згідно з ч. 1 ст. 7 КК вказані особи підля­гають кримінальній відповідальності за КК України.

Питання вирішуються таким чином і у випадках, коли діян­ня, вчинене за межами України, не вважається злочином в країні, де воно скоєно, а в Україні воно є злочином.

Якщо особи, зазначені у ч. 1 ст. 7 КК, за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідаль­ності за ці ж злочини (ч. 2 ст. 7 КК).

Це положення відповідає міжнародному принципу: Nemo debet bis puniri pro uno delicto (ніхто не може бути покараний двічі за той же самий злочин). Воно зафіксовано в більш широкому плані в ч. 1 ст. 61 Конституції: Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Засудження за межами України тягне відповідні наслідки в разі вчинення такою особою нового злочину (тобто рецидивного прояву)  на території нашої країни.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КК рецидив злочинів, невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави вра­ховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні пока­рання, звільненні від кримінальної відповідальності або пока­рання.

Універсальний (від лат. ипіьегзаііз — загальний) принцип. Він зветься ще космополітичним, тобто міжнародним.

За цим принципом іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають в Україні відповідальності за КК України у випадках, передбачених міжнародними договорами (ст. 8 КК).

Зазвичай такі особи видаються іноземній державі для вирі­шення питання про їх відповідальність за місцем вчинення зло­чину на підставі ч. 3 ст. 10 КК.

Але в тих випадках, коли Україна є учасницею певних конвен­цій або багатосторонніх договорів про боротьбу з певними вида­ми злочинів, які дають право кожній державі-учасниці притя­гати до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили саме ці злочини, наша держава вправі сама вирішувати питання про відповідальність цих осіб, якщо вони опинилися на її території. Це так звані міжнародні злочини та злочини міжнародного ха­рактеру, щодо яких передбачена універсальна юрисдикція.

Це стосується таких злочинів як ввезення, виготовлення, збут і розповсюджування порнографічних предметів (ст. 301 КК), най-манство (ст. 447 КК) тощо.

Прагматичний (реальний) принцип.

Цей принцип полягає в тому, що іноземці або особи без грома­дянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають відповідальності за КК України у випадках, якщо вони вчинили передбачені КК України особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інте­ресів України (ст. 8 КК).

Йдеться про вчинення вказаними особами за межами Украї­ни такого злочину, за який згідно з ч. 5 ст. 12 КК передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі. Але не будь-якого особливо тяж­кого злочину, а такого, що спрямований проти прав і свобод гро­мадян України (наприклад, умисне вбивство, передбачене ст. 115 КК) або інтересів України (наприклад, шпигунство, передбачене ст. 114 КК).

Екстрадиція. Ст. 10 КК регулює питання екстрадиції.

Екстрадиція — передача особи, що вчинила злочин або підоз­рюється в його вчиненні, однією державою іншій державі для притягнення її до кримінальної відповідальності або для вико­нання щодо неї обвинувального вироку.

Як зазначалося вище, видача громадян України або осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин на території іншої держави, для притягнення до кримі­нальної відповідальності та віддання до суду на території цієї держави, неможлива (ч. 1 ст. 10 КК).

Водночас згідно з міжнародними договорами у певних випад­ках злочинці можуть бути передані іншій державі.

По-перше, такими є іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України. Вони можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбаче­на міжнародними договорами України (ч. 2 ст. 10 КК).

По-друге, такими є іноземці і особи без громадянства, що по­стійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза ме­жами України і перебувають на її території. Вони можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної від­повідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжна­родними договорами України (ч. 3 ст. 10).

Наприклад, видачу злочинців передбачає Мінська конвенція країн СНД про правову допомогу та правові відносини у цивіль­них, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 р.

16 січня 1998 р. Верховна Рада ратифікувала з певними застереженнями Європейську конвенцію про видачу правопо­рушників 1957 року і Європейську конвенцію про взаємну до­помогу у кримінальних справах 1959 р. з додатковими прото­колами.

Тлумачення закону