Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі

Вельми важливим для вирішення питання про відпові­дальність конкретної особи за конкретне діяння є встановлення того, який закон діяв на момент вчинення нею злочину.

Загальне положення з цього приводу сформульоване в ч. 2 ст. 4 КК: Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.

Очевидно, що закон про кримінальну відповідальність не віч­ний, як і будь-який інший закон. Він діє певний строк і у якийсь момент припиняє своє існування.

У зв’язку з цим треба прояснити такі питання: 1) момент набрання законом про кримінальну відповідальність чинності; 2) момент втрати чинності законом поро кримінальну відпові­дальність; 3) зворотна дія закону про кримінальну відпові­дальність.

Момент набрання законом чинності — це початок життя закону, коли він починає діяти, набирає юридичної сили.

Порядок набрання чинності будь-яким законом, у тому числі й кримінальним, регулюється ст. 94 Конституції України.

Прийнятий Верховною Радою України закон підписує Голова Верховної Ради і невідкладно направляє його Президентові Ук­раїни.

Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отри­мання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає Закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної ради України для повторного розгляду.

У разі якщо Президент України протягом встановленого стро­ку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважаєть­ся схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийня­тий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіцій­ного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Останнє положення стосовно закону про кримінальну відпо­відальність продубльовано в ч. 1 ст. 4 КК.

Офіційне оприлюднення (промульгація — від лат. рготиІ§а-ііоц— публічне оголошення) здійснюється у друкованих органах, які мають право на промульгацію законів: “Голос України”, “Уря­довий кур’єр”, “Вісник Верховної Ради”, “Офіційний вісник Ук­раїни”. Без промульгації закон набрати чинності не може.

Крім загального строку набрання чинності після промуль­гації (10 днів) в самому законі може бути вказано інший строк: набрання чинності з дня опублікування, або за розсудом законо­давця з іншого дня, який передбачає строк більше десяти днів. Здебільшого останнє робиться у зв’язку з тим, що закон є знач­ним за обсягом і значимістю, отже вимагає певного строку на його вивчення.

Наприклад, Кримінальний кодекс був прийнятий Верховною Радою 5 квітня і одразу ж підписаний Президентом, але в ст. 1 Розділу І Прикінцевих і перехідних положень було зафіксовано, що КК набирає чинності з 1 вересня 2001 р.

Інколи набрання чинності кримінальним законом поєдну­ється з набранням чинності іншим законом, у розвиток якого чи у зв’язку з яким були внесені зміни чи доповнення у КК. Наприклад, закон, яким були внесені зміни у статті 198, 209, 306 і яким КК був доповнений ст. 209¹, був прийнятий 16 січня 2003 р., а набрав чинності одночасно із набранням чинності За­коном України від 29 листопада 2002 р. “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочин­ним шляхом”, який був опублікований у газеті “Голос України” 10 грудня 2002 року і набрав чинності через шість місяців з дня опублікування.

Закони та інші нормативні акти, що визначають права і обо­в’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, вста­новленому законом, є не чинними (ч. 3 ст. 57 Конституції). Вод­ночас згідно з ч. 2 ст. 68 Конституції незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Закон діє до втрати ним своєї чинності. Така втрата, тобто припинення існування закону, можлива у таких формах:

а) скасування Закону про кримінальну відповідальність (лат. —
аЬго§аііоціе§І8Ц— скасування закону). В законі, що приймається, дається вказівка на те, що ним відміняється певний чинний закон. Наприклад, пунктом 2 ч. 1 Закону України від 3 квітня 2003 р. “Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України” із КК виключена ст. 230.
Чимало подібних прикладів було тоді, коли діяв КК 1960 р. Так, статті 27 і 28 цього КК, що регламентували такі покарання як заслання і вислання, були виключенні з КК (тобто їх чинність була припинена) Законом від 6 березня 1992 р., а 7 липня цього ж року — статті 150 — Зайняття приватно-підприєм­
ницькою діяльністю, 151 — Комерційне посередництво, 152 —Незаконна переуступка житлового приміщення та стягнення квартирної платні понад встановлений розмір;

б) заміна одного закону про кримінальну відповідальність ін­шим, виданим з того ж приводу, що й попередній. З моменту набрання чинності новим законом діє саме він. Ьехцрозіегіог аего§аіЦрПогіц(Пріоритет віддається пізнішому закону). На­приклад, Законом від 7 березня 2002 р. абзац другий части­
ни першої ст. 259 КК викладений таким чином: “карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років”. Отже, санкція ч. 1 ст. 259 КК (Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи по­шкодження об’єктів власності), яка раніше була більш м’я­кою, втратила чинність, в той же час чинність набрала санк­ція у наведеному формулюванні; в) втрата чинності закону, якщо він був прийнятий на певний час до настання певної події. Так, відпала чинність закону про кримінальну відповідальність за виготовлення з метою збуту та збут підроблених купонів багаторазового викорис­тання (купоно-карбованців) у зв’язку з їх відміною. У зв’язку з розглянутими моментами набрання і втрати чин­ності Закону про кримінальну відповідальність важливим є ви­значення часу вчинення злочину.

Згідно з ч. 3 ст. 4 КК часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відпо­відальність дії або бездіяльності.

Тобто, “точка відліку” часу, з якого злочин вважається вчине­ним, починається з моменту скоєння суспільно-небезпечної дії або бездіяльності, а не з моменту настання внаслідок цього зло­чинних наслідків.

Скажімо, злочинець, бажаючи позбавити життя людину, наніс їй тілесні ушкодження, смерть від яких настала через декілька днів. Часом вчинення вбивства буде момент нанесення тілесних ушкоджень, а не момент настання смерті від них.

Щодо зворотної дії закону про кримінальну відповідальність. Зворотна дія закону у кримінальному праві — це поширен­ня дії нового закону про кримінальну відповідальність за діяння, вчинені до набрання ним чинності. На практиці це питання набуло значного поширення у зв’язку зі вступом в силу нового КК.

Якщо під час вчинення злочину і під час розгляду в судових інстанціях справи, порушеної у зв’язку із вказаним злочином, в законі про кримінальну відповідальність, який застосовується у справі, не сталося змін, то питання про зворотну дію не виникає. Адже застосовується закон, що діяв під час вчинення злочину. Одначе реальною є ситуація, коли під час вчинення злочину діяв один закон, за яким цей злочин мав кваліфікуватися (отри-26 мати правову оцінку), а під час розгляду справи діє інший закон з цього ж приводу, або взагалі кримінальна відповідальність за скоєне діяння відмінена. Виникає колізійна ситуація (лат. СоШзіоц— розходження між окремими законами).

Вирішення цього питання базується на ст. 58 Конституції України: Закони та інші нормативно-правові акти не мають зво­ротної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Як розвиток цих положень в КК існує ст. 5. Вона вирішує колізійні ситуації зворотної дії закону про кримінальну відпові­дальність у часі, і тому її норми звуться темпоральними (від лат. — іетризц—час).

Слідом за ст. 58 Конституції ч. 1 ст. 5 КК проголошує, що закон про кримінальну відповідальність, який скасовує зло­чинність діяння або пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Тобто такий закон поширює свою дію на випадки, які мали місце до набрання ним чинності. Це зветься ретроактивністю закону (від лат. геігоц—^минуле + асШиз — діяльність). Інакше у вказаних випадках не може бути, адже інше рішення суперечило б принципу гуманізму та й взагалі здоровому глузду.

Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює зло­чинність діяння, або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі (ч. 2 ст. 5).

Це положення також побудовано на принципі гуманізму. Адже людина, яка вчиняє злочин, “орієнтується” на ту оцінку ступеня суспільної його небезпеки, яка зафіксована у санкції статті на момент вчинення злочину. Тим паче це стосується випадків, коли діяння на момент його вчинення взагалі не вважалося злочином.

Якщо закон, що діяв раніше, був більш м’яким, то він і застосо­вується до випадків, що мали місце на час його чинності, незва­жаючи на те, що цей закон вже відмінено і замість нього діє інший, більш жорсткий закон. Це зветься ультраактивністю зако­ну (від лат. ІЛігац— зверх + асішизц— діяльність).

На практиці закон вважається таким, що пом’якшує відпові­дальність, якщо з санкції виключений найбільш суворий вид покарання або в санкцію альтернативно включений менш суво­рий вид покарання, або в санкції знижені верхня чи нижча межа покарання або знижені обидві межі покарання тощо.

Закон про кримінальну відповідальність, який частково по­м’якшує відповідальність, а частково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом’якшує відповідальність (ч. 3 ст. 5 КК).

Треба також зауважити, що мають зворотну дію і нові закони про кримінальну відповідальність, що належать до Загальної частини КК, у тих випадках, коли вони покращують правове стано­вище особи, відносно якої вирішується питання про притягнення до кримінальної відповідальності, звільнення від неї або від пока­рання тощо.

Так, згідно зі ст. 10 КК 1960 р. кримінальна відповідальність за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони наставала з 14 років, а за КК 2001 р. настає з 16 років. Отже, це положення має зворотну силу (див. п. “ґ” ст. 1 розділу ІІ “При­кінцевих та перехідних положень”).

Водночас не мають зворотної сили положення ч. 2 ст. 22 КК 2001 р. про кримінальну відповідальність з 14 років за такі зло­чини, як бандитизм, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вимагання тощо, оскільки за ст. 10 КК 1960 р. така відповідальність за ці діяння наставала з 16 років.

Чинність закону